„Художник” загрожує життю львів’ян?

|

Уже понад два роки львівська періодика частенько згадує про проблему приміщення на вулиці Вороного, 2, де розташований магазин-салон „Художник”, що належить ЛОО „Спілка художників України”. Нагадаємо: будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення. Днями питання знову загострилося – працівники управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення ЛМР стверджують, що кожної секунди можна чекати, що флюгельна прибудова завалиться (хотілося б, щоб не на голови львів’ян).

Історія із вуст рятувальника

Начальник відділу з питань захисту населення та територій управління НС мерії Євген Басан погодився розповісти кореспондентові „Ратуші” про суть справи. Всім відомо, що саме під пам’ятником Міцкевичу протікає річка Полтва. Болота і торфовиська, товщина яких — понад вісім метрів, завдавали неабиякого клопоту тодішнім архітекторам. Зважаючи на це, використовувалися так звані плаваючі фундаменти. Виглядало воно так: у болото на 2 — 3 метри вбивалися дубові палі, поверх яких стелилося таке ж дубове перекриття. На готову дерев’яну „табуретку” клався бетон. Рівномірне навантаження на палі не давало будівлі рухатися і хитатися. Саме таким чином вибудовані чи не всі центральні будівлі давнього Львова.

Будівля, в який розташовано головний вхід у „Художник”, будинок, який знаходився справа, донедавна відомий, як готель „Україна”, а також флігель на Вороного, 2 збудовані приблизно в першій половині XIX сторіччя, проте останні дві споруди не мають історичної цінності. До речі, технологія фундаментування за два століття дещо змінилася, сьогодні замість паль застосовуть залізобетонні стовпи, які впираються в твердий ґрунт на глибині 8 метрів. За словами пана Басана, екс-приміщення готелю „Україна” почало валитися близько десяти років тому. Чому? Бо останнім часом рівень підземних вод на кілька сантиметрів знизився, а дуб (згадайте плаваючі фундаменти) без води гниє.

Далі міська рада, за словами пана Басана, продає “Укрексімбанкові” спершу напіврозвалену „Україну”, а згодом – і флігель. Банкіри обережно розібрали готель і жахнулися: на 4-му поверсі будівля „Художника” відставала від перпендикуляра на 70 сантиметрів. „Хто його знає, – каже Євген Басан, – може, та стіна вже давно так нахилилася, а може, її так збудували”. Щоб не сталося непоправного, банк огороджує металевими рейками як пам’ятку архітектури, так і флігель. Після довершення новобудови із будинку рейки зняли, а на флігелі їх можна побачити й сьогодні. Реставрувати прибудований флігель – справа щонайменше невдячна, переконані міські надзвичайники. Кілька досліджень різних структур демонструють, що стіни прибудови просто-таки туди-сюди “танцюють”. Від будівництва, яке проходить поруч, недогляду і гнилих підземних паль стіни нагинаються в різні боки із швидкістю кілька сантиметрів на рік.

Позиція „Художника”

Натомість керівник ЛОО „Спілка художників України” Олег Микита не погоджується із такими радикально налаштованими до демонтажу флігеля надзвичайниками. Пан Микита переконаний, що „аварійну” бурю здіймають із метою остаточного виселення „Художника” із займаної ним території, щоб потім приміщення без проблем перейшло у власність банку. Ціллю свого приходу два роки тому на посаду голови Спілки Олег Микита називає відвоювання майна, яке, власне, й належить львівським художникам. Він розповідає, що свого часу Спілка будувала за свої гроші об’єкти, проте з різних причин їх втрачала. До таких будинків належать Коперника, 17, Міцкевича, 9, багетна фабрика. Отож, каже пан Микита, виходить, що „Художник” – чи не єдиний об’єкт, який залишився у львівських митців, проте сьогодні вони можуть позбутися навіть його. Члени Спілки художників намагаються довести, що приміщення на Вороного, 2 належить їм. У 70-х роках минулого сторіччя Спілка відселила за свій кошт мешканців п’яти квартир із флігельної прибудови. Було зроблено капітальний ремонт на 91 тисячу рублів. Тоді ж, за словами пана Микити, „всерйоз і надовго” укріпили перекриття і фасади. „Сьогодні будинок не дає жодних тріщин і осадин”, – запевняє він. Зважаючи на затрати, обласне БТІ вирахувало ідеальну частку власності Спілки на згаданий будинок – 29 відсотків, тобто це 1-й поверх без житлового під’їзду 3-поверхової будівлі на Вороного, 2.

Так сталося, що попередній керівник магазину уклав із міськрадою угоду на оренду, тим самим визнаючи, що будівля належить містові. У 2000-му “влада” у магазині змінилася. В 1998-му, продовжує Олег Микита, Кабмін видав постанову про передачу 1-го поверху на Вороного, 2 Національній спілці художників на підставі ідеальної частки. Зважаючи на перше і нівелюючи останнє, за словами Олега Микити, міськрада продає весь будинок на Вороного, 2 “Ексімбанкові”, який до цього вже мав “Україну”. Таким чином, ніби викуплена банком територія складається із двох будинків, флігельної прибудови та ще одного маленького флігеля площею 20 квадратних метрів. “Саме остання добудова постійно фігурувала в документах як флігель. Те, що зараз називають флігелем, тобто прибудову до Вороного, 2 – це основний будинок”, – каже Олег Микита. Він також повідомив, що банк демонтував маленький флігель без згоди на це “Художника”, і автоматично, за словами пана Микити, документи перетасувалися із зруйнованого флігеля на прибудову на Вороного, 2. Йдеться про дозвіл Архбудконтролю на демонтаж. Згідно з теорією голови Спілки, далі залишалося виселити “Художника”, проте останній виявився впертим. Кілька років тому місто подало до суду на “Художника”, і суд постановив виселити магазин за несплату оренди. Кілька разів до салону приходили судові виконавці, проте працівники не дозволили окупувати територію. В цей момент втручається Спілка і паралельно подає апеляцію. Останній суд вирішив призупинити дії судових виконавців, адже потрібно юридично визначитися, хто ж є власником скандального об’єкту. Спілка намагається довести, що приміщення належить саме їй.

Пізніше постало питання гострої аварійності прибудови. Пан Микита запевняє, що про це не може йтися, проте нині робиться все, щоб він став справді аварійним. У будинку відімкнено газ, в магазині від холоду попсувалися фарби. За словами пана Олега, будівельники познімали з прибудови водостічні ринви, на очах вода “їсть” тиньк, вхід у виселену будівлю вільний, там знайшли собі притулок місцеві бомжі, які, зрозуміло не доглядають за спорудою. Кілька днів тому на території забуяла пожежа – згоріла сходова клітка. “Ймовірно, – припускає пан Микита, – це робилося для того, щоб не можна було дістатися на 3-й поверх, де ті ж будівельники зруйнували конструктивну несучу стіну, яка притримувала фасади будівель”. Застосувавши неабиякі акробатичні здібності, пан Микита таки заліз на 3-й поверх, щоб передати обстановку з місця події кореспондентові “Ратуші”, який по обвуглених балках лізти не ризикнув. “О-о! Тепер стіни побачити не можна, тут металеві двері із замком”, – каже він.

Художники неодноразово зверталися по допомогу навіть до прокуратури, проте нічого, крім формальних відповідей, не отримали. Тепер пан Микита намагається підключити працівників СБУ. „Коли я розмовляв із міським головою, Любомир Костянтинович сказав: “Ви не вирішили ніяких проблем, місто назустріч вам не піде”. Ми повинні його зрозуміти, але хто зрозуміє нас?” – журиться Олег Микита.

Під кінець нашої розмови пан Микита наголосив, що неодноразово намагався знайти альтернативу з містом. Він сам запропонував обміняти Вороного, 2 на один із будинків на вулиці Братів Рогатинців чи на Дрогобича, 8, проте згоди не отримав.

Слово представника банку

На самому початку зустрічі із кореспондентом “Ратуші” начальник відділу будівництва та експлуатації споруд львівської філії “Укрексімбанку” Ігор Ковальчук продемонстрував дві шафи документів, які стосуються будівництва банку. Здається, там є відповіді на всі запитання.

Пан Ігор показав дозвіл інспекції Держархбудконтролю міста на реконструкцію приміщень під банківську споруду на площі Міцкевича, 4, документацію на демонтаж флігеля на Вороного, 2, підтверджену міським Управлінням архітектури, а також реєстраційне посвідчення обласного БТІ, згідно з яким будинок, де знаходиться “Художник”, на момент купівлі-продажу флігеля належав містові, щоправда, цей документ молодший за довідку БТІ, яку має “Художник”.

За словами пана Ігоря, маленький флігель, на якому акцентує увагу пан Микита, завалився сам, а будівельники лише розібрали гори будівельного сміття. Відповів він і на запитання про демонтаж водостічних ринв та стіни на 3-му поверсі. “Ми намагалися на деякий час зберегти флігель від руйнації, тому “стягнули” його металевими конструкціями, які, до речі, є і всередині приміщення, ринви заважали це робити. Щодо стіни, то ми просто намагалися зняти зайвий вантаж. Так само ми зняли і важку піщану засипку з перекриття під підлогою, яка місцями мала понад 40 сантиметрів”, – розповідає він. За словами Ігоря Ковальчука, такі речі робилися заради того, щоб будинок не обвалився на голови працівників того ж “Художника”. Що стосується дозволу на протиаварійні роботи у флігелі, то про це навіть абсурдно говорити, адже в розпорядженні банку є припис Управління з питань НС ЛМР про демонтаж. Спростував він також інформацію про те, що банк купив весь будинок на Вороного, 2. “Ми не претендуємо на нього і не маємо наміру викуповувати приміщення, де знаходиться “Художник”, – каже він, а також наголошує, що флігель визнаний аварійним до того, як був викуплений банком.

Незважаючи на модерний дизайн банківського гіганта на планах, Ковальчук каже, що фасад на Міцкевича, 4 вже фактично відтворений за допомогою архівних матеріалів кінця XIX – початку XX століть. Одне слово, банкіри намагаються бути толерантними до всіх, не вступають у жодні судові супуречки і покірно чекають, поки місто виселить магазин із площі, яка, згідно з документами, вже є їхньою. Пан Ковальчук каже, що свого часу банк намагався домовитися із “Художником” і запропонував магазину-салону орендувати приміщення в будинку, який має бути спорудженим на місці флігеля, проте пропозиція не знайшла підтримки.

То завалиться чи не завалиться?

Незважаючи на судові тяганини, документальні розбірки, а також неприязнь, часом, особисту, яку головним фігурантам цієї історії навіть не завжди виходить приховати, все ж одні з них переконані, що будинок — аварійний, інші гадають, що все до цього йде. Євген Басан, який вважає себе незаанґажованим спостерігачем, запитує: “Чи все це варте життя людей?”. Якщо, боронь Боже, стіна таки вб’є когось, хто відповідатиме? Банк? “Художник”? Управління з питань НС? Управління комунального майна? А може, той, хто опинився не в тому місці не в той час, за що і отримав двохсотрічною стіною по голові?

Михайло ГУЗАРЕВИЧ, “Ратуша”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *