Спочатку було слово
З найдавніших часів, згідно з легендами, працівники ножа і сокири з великої дороги перед тим, як заволодіти чиїмись статками, проголошували: “Гаманець — або життя!” Сьогодні ж у нашому сучасному світі, коли переважна більшість грошей громадян перебуває на банківських рахунках або в цінних паперах, старовинна формула їхнього примусового переходу від одного власника до іншого вже не спрацьовує. Однак прогрес неминуче змінює всі, без винятку, грані нашого буття, зокрема і цю хрестоматійну формулу, і тих, хто до неї вдавався.
Отримавши в жовтні 1998 р. рішення частки акціонерів про розподіл “Світоча” на два підприємства, де до новоствореного ЗАТ “Торг-сервіс-Україна” мало б відійти 48% акціонерів, забезпечених відповідною кількістю майна фірми, її президент А. Тавпаш не поскупився на розтлумачення підстав, що призвели до необхідності цього кроку. Це були, з його слів, різноманітні переваги, що виникали від співпраці з так званим “генеральним партнером та інвестором — компанією “Нестле”. Виступаючи перед представниками мас-медіа, аби попередньо сформувати думку громадськості та власників акцій “шоколадки” стосовно перспектив, які відкриються за умови продажу частки акцій інвестору (компанії “Нестле”) А. Тавпаш на прес-конференції (газета “Шлях Перемоги”, 14 жовтня 1998 р.) твердив: “Інвестиції перевищать 40 мільйонів доларів США. Цю суму планується вкласти у виробництво впродовж п’яти років. Наші партнери матимуть у статутному фонді 32%. Споживачі зможуть тішитись тим, що буде збільшено кількість продукції, а також забезпечена її стабільна висока якість, конкурентна ціна та широкий асортимент. Натомість працівникам фірми гарантується збереження робочих місць, стабільна робота та заробітна плата, спеціалісти отримають можливість запозичити великий досвід роботи транснаціональної корпорації”. Питання з цієї ж прес-конференції: “Пане Тавпаш, ще, здається, нещодавно журналісти були свідками ейфорії з приводу продажу Винниківської тютюнової фабрики. Тепер інвестор фабрику закриває і перевозить в інше місце. Які гарантії, що в майбутньому чогось подібного не трапиться з вами?” Відповідь: “Гарантії? По-перше, тютюнову фабрику продав Фонд державного майна. Таким чином, інвестор є таки справді її власником. По-друге, ми думали і над таким варіантом. Бо завжди краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх. Ми запросили до себе спеціалістів із концерну “Електрон”, тютюнової фабрики, які можуть конкретно проаналізувати причини краху обох підприємств. Ми не хочемо повторювати їхнього шляху, прагнемо максимально вберегтися від помилок. Над документами працювали юристи, економісти, які запевнили нас, що чогось подібного статися не може”. Час все розставить по своїх місцях і для чого були потрібні 10 років тому п. Тавпашу консультанти з прогорілих підприємств, ми зможемо зрозуміти тільки зараз, простеживши ті метаморфози, що відбулися зі “Світочем” за цей період.
Дірка від бублика і бублик без дірки
Сьогодні вже багато хто знає, як державне майно продається уповноваженими на це чиновниками значно дешевше від його реальної вартості, а частка різниці цієї суми повертається покупцем у кишені цих самих райців… А тепер розглянемо поетапно процес розділення майна “шоколадки”. По-перше, навіть усупереч формальному боку рішення від 30.09.1998 р. до ЗАТ “Торг-сервіс-Україна” передається майже на 10% більше, ніж планувалось, а саме 58% акцій. По-друге, відповідно і майна на 10% більше, але майно (прошу уваги) у вигляді нематеріальних активів, тобто аудит-висновків Міжрегіонального Логістичного Дистрибутиційного Комплексу вартістю 14 млн 916 грн (купка паперів, яка ніде не може бути застосована і тому нічого не варта). У додаток до цього майна передали ще й гараж із парком не першої свіжості вантажівок, (які до “Світоча” належали підприємству побутового обслуговування населення) і ліній для виготовлення кондвиробів. Одна з них, лінія для виготовлення крекерів “Орланді”, що працює в Новояричівському цеху “Світоча”, заслуговує окремої уваги, адже була оцінена в 11,4 млн грн. Однак уже через місяць лінію переоцінили до 3,6 млн грн, і це при тому, що на момент її купівлі, без вартості доставки, вона коштувала вже 7,4 млн грн, а її знос на основі висновку експертного бюро НДІВТБ на кінець 1997 р. становив не багато-не мало — аж 0%. Після цього такому господарю як А. Тавпаш, певно, стало шкода переданої “Торг-сервісу” майже нової та прибуткової лінії, тим паче, що та різко подешевшала. І тоді президент фірми вирішує відкупити “Орланді” назад у власність “Світоча”. Аби не витрачати обігові кошти та формально не збільшувати балансової вартості підприємства, керівництво вдається до ще однієї оборудки: низка торгових точок фірми, обладнаних ще совковими прилавками, стелажами та холодильниками (вартістю 2 млн грн згідно аудит-оцінки), так само несподівано як “Орланді”, яка здешевіла до 3,6 млн грн, подорожчали до … 3,6 млн грн! Операція купівлі-продажу була проведена через фондову біржу з дотриманням усіх формальностей, і все було б “чікі-ляля”, але ось частина акціонерів чомусь вирішили, що обділені не багато-не мало, а на 11,4 млн грн (“Орланді”) мінус 2 млн грн (магазини) і = 9,4 млн грн. Сіллю ж цієї “геніальної” схеми реалізації та придбання, вчиненої А. Тавпашем, було те, що “Орланді” ані на секунду не залишала території, що належить “Світочу”, та безперебійно видавала сотні кіло крекерів на добу. Користі від виготовленої продукції її тимчасовим формальним власникам із “Торг-Сервіс-Україна” був хіба що смачний, ароматний запах… Саме тоді 58% акціонерів остаточно зрозуміли, що “бублик” їм дістався лише частково, причому у вигляді дірки, і до суду звернулись перших кілька сот громадян, де в позовах просили визнати рішення зборів від 30.09.1998 р. недійсними. Однак, як кажуть: “Потяг вже пішов…”, і його вагоновод поспішав покласти до ніг “Нестле” фірму “Світоч” зі статутним фондом у $6 млн 640 тис., замість $ 39 млн 900 тис, як вона коштували ще минулоріч.
Якщо хтось вважає, що на цьому етапі компанія “Нестле” та президент “Світоча” п. Тавпаш спочили на лаврах бізнесменів-ілюзіоністів, що зробили невидимими для держави та акціонерів близько $ 30 млн, то ви помиляєтесь. На порядку денному стояли ще два невідкладні питання: хто буде сплачувати відсотки та кредит, що надав ЄББР, та хто повірив, що інвестору треба тільки 32% акцій? Вимога інвестора — 95% акцій для компанії “Нестле” і негайно! Як вирішувалася проблема подальшого зубожіння світочан, ви дізнаєтесь у наступній частині “ратушанського” журналістського розслідування, що матиме назву “ батогом і пряником”.
Віктор ЧАРНОМСЬКИЙ, "Ратуша"