Ніч на цвинтарі

Львів’яни любили гуляти алеями Личакова майже так само, як Стрийським парком

Для нічних екскурсій Личаківським кладовищем дирекція музею-заповідника додаткових атракцій не вигадувала, адже цвинтар у темряві — уже атракція. Привидів журналістам під час презентаційної екскурсії наші гіди (завідувач наукового відділу Михайло Нагай і директор музею Ігор Гавришкевич) не обіцяли, і слова дотримали. Щоправда, анонсували можливість зазирнути до гробівців, однак такий екстрім перенесли на потім. Натомість розповіли кілька „моторошних історій”.

За словами пана Ігоря, ідея таких екскурсій народилася у Львові після відзначення річниці Листопадового зриву, коли відбулася Панахида біля меморіалу воїнам УГА: “Коли ввечері поверталися з Панахиди, то звернули увагу, що масове покладення лампадок, свічок було надзвичайно захопливим явищем… Мета таких екскурсій — показати пам’ятки при вечірньому освітленні, а водночас зруйнувати стереотип про те, що там, де цвинтар — страшилка”.

Вечірні екскурсії не відрізнятимуться кардинально від денних, тільки будуть трохи коротшими (їхня тривалість залежатиме також від пори року, погоди, бажання екскурсійної групи) і дорожчими (від 50 до 80 гривень з групи проти 25 — 40 грн за денну). Замовляти екскурсії потрібно не менш ніж за добу.

Завідувач наукового відділу Михайло Нагай розповів журналістам про пам’ятники і пов’язані з ними легенди, про фах колишніх львівських градоначальників, про собак, які плачуть на могилі господаря, про гробівець родини Романа Віктюка…

Алеї для прогулянок

„Площа Личакова — близько 40 гектарів, кладовище засновано 1786 року на мальовничих пагорбах і долинах. Воно було найбільш престижним для поховань. Перші губернатори австрійського королівства Галичина і Лодомерія поховані саме на Личакові. Поступово його почали перетворювати не просто на кладовище, де можна запалити лампадку чи свічку, а на чудовий львівський парк. Тому що львів’яни любили приходити сюди на прогулянки. Звивисті алеї, стежки, плюс дерева, тераси, пагорби і долини надавали кладовищу паркового характеру. У вихідні за кількістю відвідувачів Личаківський цвинтар був другим після Стрийського парку. Напевно, більше у Східній Європі немає кладовища, де було б зосереджено стільки некропольної скульптури, архітектури (близько 30 каплиць).

Є каплиці-гробниці, є індивідуальні поховання, а є сімейні гробниці (близько 5 тисяч). Зокрема, режисер Роман Віктюк теж має свою гробницю на Личакові, там є

7 вільних місць. Найбільші гробниці належать монахам. У гробниці монахинь Товариства Ісусового Серця спочиває 66 сестер, а розраховано на 120 поховань”, — поінформував Михайло Нагай.

Галицька плакальниця

Під час дощу вода стікає обручем до перенісся, звідти спадають великі краплі води і створюється враження, що постать плаче. Однак плаче вона за людиною, яку поховано не тут, а біля гробниці Ісуса Христа в Єрусалимі. Граф Трушковський воював на Близькому Сході під час Першої світової війни і загинув трагічно в Секторі Газа, де його поховали як лицаря Гробу Хрестового.

Код до гробівця

Львівський банкір Едмунд Сверчинський вирішив, що його родинна гробниця має бути схожою на сейф. Про це нагадує не тільки таємничого вигляду ручка-замок, де закладені християнські символи альфа і омега, а й колони, які обертаються навколо своєї осі. Є легенда, розповідає Михайло Нагай, що обертаючи ці колони певну кількість разів, можна відчинити гробницю. Після смерті банкіра тривалий час ніхто не помирав, код забули і ніхто не зміг сюди потрапити. Схоже на байку, але річ у тому, що в архівних книгах є давній запис, що в цій гробниці, збудованій на 12 місць, спочиває тільки одна особа — Едмунд. Може, це збіг обставин, родина емігрувала, але…

Ковалі, друкарі, бляхарі, електронники…

Гробниця у формі піраміди, високий постамент, на ньому погруддя президента Львова (по-теперішньому — мера), який правив містом понад сто років тому — Міхал Міхальськи, за фахом коваль. Далі — могила друкаря Неумана, який упродовж 16 років був президентом міста, до Першої світової і після, поруч — гробниця Цюхцінського, президента Львова, за фахом — бляхаря. „Кожен мер має свій фах, Садовий хто за фахом — електронник, так?” — запитує нас пан Нагай.

Прах Ордона

Серед індивідуальних пам’ятників найпотужніший посмертний пам’ятник на Личакові — пам’ятник Ордону, артилеристу, військовому повстанцю. Разом з Джузеппе Гаррібальді він звільняв Сицилію від французьких королів Бурбонів. Адам Міцкевич написав поему “Редута Ордона”, після того як одержав інформацію про загибель Ордона під Варшавою. Соратник Гаррібальді встиг висловити своє незадоволення Міцкевичу. Ордона спалили, а прах перевезли в урні до Львова і поховали в гарматі. До слова, директор музею-заповідника „Личаківський цвинтар” планує створити на кладовищі колумбарій.

У тіні свого чоловіка

1916 року Івана Франка поховали у чужій гробниці, у лівій частині кладовища. Потім громада купила ділянку на цвинтарі (земля була дуже дорога), і в 1933 році прах Каменяра перенесли на те місце, де він спочиває дотепер. Трохи далі — могила дружини поета Ольги Хоружинської, яка заповіла поховати себе в тіні пам’ятника свого чоловіка. Коли заходить сонце, тінь від пам’ятника може сягати її могили.

Моторошна історія від Ігоря Гавришкевича

„Якось вночі вирішив перевірити, чи працює муніципальна дружина. З боку вулиці Черемшини вони мали б у цей час рухатися догори до Марсового поля. Іду — нема, наближаюся за 80 метрів до їхнього пункту, і раптом такий скрегіт, ніби склеп відкривається чи труна рипить. Я подумки собі кажу: “Я ж директор, я не маю нічого боятися”. Але коли зарипіло ще раз, мені мурашки пішли по тілі. Зупинився, оглянувся, але нікого нема, усе спокійно. Знову зупинився, чую кроки, мурашки вже й по ногах пішли. Але придивляюся — силуети ніби знайомі, муніципали. Вони: “Що, Ігор Степанович, стра-а-а-шно?” А насправді це дерево терлося до дерева і від вітру рипіло”.