Ворожіння… Це чарівливе та небезпечне дійство супроводжує вже не одне покоління упродовж свят. На любов, на долю, на багатство – численні загадки, відгадки на які люди намагаються шукати в картах, у дзеркалах, у каві та десятках інших речей.
Про особливості ворожінь «Погляду» розповіла Тамара Балтак, філолог. Людина, яка не тільки знає таємниці традиційних святкувань, а й на власному досвіді пізнала, що таке здійснення ворожінь у реальному житті.
– Коли ж краще ворожити?
– Зимові святки тривають з 25 грудня по 6 січня. Святі вечори – з 25 по 31 грудня. Страшні вечори – з першого по шосте січня. Перед хрещенням також прийнято ворожити. Кажуть, що ворожіння у страшні вечори особливо пророчі, вони обов’язково збуваються. Якщо ворожіння у святі вечори сприймають як гру, в страшні – усе серйозно, оскільки ти відкриваєш та заглядаєш крізь завісу у вічність й чекаєш звідти відповіді. Це загравання з нечистими силами й одночасно свято. Звісно, це суперечить релігійним канонам, але ж люди усі слабкі… Ці магічні дії направлені проти релігії, оскільки людина встановлює контакт зі світом тьми й це не завжди добре закінчується. З давніх – давен люди прагнуть дізнатися своє майбутнє. Не виключається навіть думка про те, що у доісторичні часи, коли жили у печерах й вбивали мамонтів, люди також ворожили, просто ми не знаємо як це відбувалось. А згадаємо Булгакова: « Люди як люди… За дві тисячі років вони не змінились, лише трохи зіпсувало їх квартирне питання…» Ворожіння – це своєрідна гра з долею. Цікаво передбачити що буде, чи здійсниться задумане, чи здолаю перешкоди. Ми знаємо безліч ворожінь – й на картах, й на квасолі, й на кавовій гущі. Ворожіння завжди було популярним й у світському суспільстві, й у селянському середовищі. За часів соціалістичної держави також усі ворожили, просто це не обговорювали, соромно було казати, хоча всі все знали. Це невід’ємна святкова традиція, тому народ ворожить, особливо молодь.
– Розкажіть про обряд ворожіння.
– Зимові святки – це свято, під час якого здійснюють цілу низку обрядів магічного типу, які мають вплинути на майбутній врожай та родючість. Останнє пов’язано з великою кількістю дітей та сімейним щастям, тому святки – час дізнання суджених та перших кроків до укладання майбутніх шлюбів. У селян святки завжди вважали найгучнішим та веселим святом, святом молоді. Святочний цикл включав у себе відвідування осель рядженими, ворожіння дівчат «на блюді», таємні ворожіння, пов’язані з викликом судженого та загадуванням сну. Натомість, ворожіння на сон проходить в обставинах страху, що характеризує усіляке ритуальне відношення до нечистої сили. Наприклад, коли ворожіння відбувалося у бані – взагалі знімали усе, навіть хрест та ставили дзеркала, встановлюючи зв’язок із потойбічною силою.
Отож, після усіх веселощів, зазвичай, вносили та ставили посеред кімнати стіл. Приходила почесна сваха зі скатертиною й накривала його. Старша нянечка приносила тарелі з водою й ставила на стіл. Дівчата, бабці, суджені знімали з себе перстені, сережки й клали на стіл, загадуючи над ними свою долю. Господарка приносила скатертину, а сваха накривала нею тарелі. Посередині, навпроти тарілки сідала сваха. Нянечка клали на скатертину маленькі шматочки хліба й три вуглинки. Сваха заспівувала пісню „Хліба та солі…”, гості їй підспівували. З закінченням першої пісні сваха підіймала скатертину й опускала в тарілку хліб, сіль, вуглинки, а гості складали туди ж речі. Тарілку закривали й після цього починали співати „підтарельні” пісні. Кожна пісня мала своє значення, але всі ці значення не завжди збігались. У багатьох містах однакове значення належало різним пісням, залежно від міських звичаїв: щаслива доля, дорога, смерть, до багатства, до ситого життя…
– Ваше особисте ставлення до ворожінь. Свого чоловіка наворожили?
– Деколи вірю, деколи ні. Як карта ляже… В моєму житті були періоди, коли ворожіння здійснювались. У карточні ворожіння справді вірю. Можливо, це лише упередження, але під час розкладання карт, якщо випадають усі чорні, серце здригається. Напевно, ми самі притягуємо темні сили, думаючи про це. Пам’ятаю, коли розповідали про ворожіння на квасолі, щиро посміялась. Ворожіння на кавовій гущі також сприймаю як гру. Хоча залежить від того, хто може вірно розкрити таємницю знаків. Але ж кожен намагається роздивитись відповідно до ступеня свого розуміння, інтелекту та розвитку мовлення. Щоправда, на дзеркалах завжди було страшно ворожити. Сама я, як і всі дівчата, на Різдво, у страшні вечори ворожила цілих три дні. Поклала під подушку штани свого брата, як мати наказала, й лягла спати зі словами «Суджений – ряджений…». У перший день нічого не побачила або забула…Другого дня здавалося все сумбурним, а от третього… Побачила його уві сні! Спершу не бачила його обличчя, аж він схилився наді мною… Та лише з роками я його справді впізнала! До речі, щоб не забути сон, не треба розмовляти ні з ким і у жодному разі не братися за волосся, бо сон може у руки піти, й ти його забудеш. Пам’ятаю й таке ворожіння: заносили чистий, нетоптаний сніг, топили в тазику й ставили в кімнаті біля свого ліжка, а коли він танув, дивились якої форми набував сніговий ком, й визначали в такий спосіб долю. Було й таке, коли загадували бажання, м’яли лист паперу й на плоскій тарілці спалювали, думаючи про це бажання й не промовляючи ні слова. Відомим ворожінням є шукання відповідей на запитання, тицьнувши на певні вислови з книжок. Були начебто знавці, які могли пояснити той чи інший вислів. Та бабці нерідко могли й прибрехати…
Олександра ЦИЛІЯ, „Новий Погляд”