Левко Дурко: "Або п`ємо разом, або... Погодилися всі"

Леонтій Бебешко – ім`я, мабуть, відоме не зовсім великому колу людей. А от Левко Дурко — цілком інша річ. Хто не знає його пісень “Їду в Югославію”, “Мало”, “Червоне село”…

Щоправда, сьогодні про Левка зовсім не чути. Таке враження, що він зник узагалі. Насправді все інакше. Під час розмови з кореспондентом “УіЧ” в одній із затишних кав`ярень у центрі Львова Левко Дурко зізнався, що активно працює здебільшого для дітей.

Хабар за Югославію

— Левко, чому ви зникли з професійної сцени?

— Трагедії з цього ніякої не роблю. Для поета чи композитора головне — написати таку пісню, щоби вона була “вічно зелена”. Повірте, мене не забувають. От з 11 по 15 липня триватиме фестиваль у США, і ми з дружиною туди відлітаємо. Там мене пам`ятають ще з 1992 року, від часу перших виступів. Чому забули тут — не знаю. Проте сьогодні до мене підходять дорослі пацани на вулиці і кажуть: “Ви — Левко?” Відповідаю: “Так”. А вони: “Можна вам потиснути руку? Бо коли ми навчалися у третьому класі, ви були в нашій школі, давали концерт”. З іншого боку, виходить, що про мене пам`ятають.

— Як народилося ваше псевдо?

— Узагалі-то я джазовий піаніст, завжди займався серйозною музикою. Але коли в країні настав перелом — почалося відродження держави, відхилили завіси за кордон, зокрема в Югославію, то я, як і багато хто, захотів туди поїхати. Двічі подавав документи, і двічі мені відмовили. Пропонували покласти під сукно хабар. Однак тоді відмовився я. Отак їхав-їхав, і в мене пішов “запліт” за текстом. А потім якісь невидимі дверцята відчинилися, і написав пісню “Їду в Югославію”. Однієї миті став популярним. Після цього почав серйозно замислюватися над тим, аби написати кілька жартівливих композицій. І тут мене брат (Володимир Бебешко — А.П.) запросив грати на клавішах у його гурті. Під час перерв мені дозволяли співати свої пісні. У 1991 році ми поїхали на з`їзд українців у Сопот до Польщі. Сталося так, що у сценарії виявилася “дірка”, тож комусь треба було заповнити три хвилини паузи. І брат сказав організаторам: “Візьміть Дурка, нехай заспіває”. Отак усе і сталося.

— Після цього вас запросили виступати у США?

— Так. Після виступів у Сопоті полетіли до США з концертом. Там теж сталася цікава історія. Перед початком концерту до мене підходить пані і питає: “Чи ви не є Левко Дурко?” Я кажу: “Так”. Вона запропонувала мені заспівати кілька пісень, адже входила до оргкомітету. Вирішив виконати пісню “Мало”, причому на ажіотаж анітрохи не сподівався. Та коли закінчив співати, один мільйонер підскочив зі словами: “Дайте мені касету з тою піснею, бо даю жінці мільйони, а їй усе мало і мало”. Відтоді мене почали визнавати і запрошувати на всілякі дефіляди, дні народження. Питали, чи можу забавитися з дітьми, допоки батьки питимуть горілку. Всім дуже подобалася моя робота, тож мені запропонували залишитися у США назавжди. Відмовився, адже не будував собі таких планів. Завжди казав, щоби мене запрошували, однак на постійне проживання не залишуся.

— Не обридло ціле життя грати, скажемо так, “дурня”?

— Ніколи у світі. У мене нема жодної сумної пісні — не виходить їх писати. Я слухаю інших і “балдію” від того, як люди вміють складати про кохання. Пишу під свій образ. Якби хтось замовив у мене пісню, то все вийшло би смішно. Не всім таке підходить. Я кажу, що є третім сином у батька, пригадуєте, як у казках. Тобто його називали по-різному, але він завжди робив свою справу — приносив батькові живу воду, ходив битися зі змієм, убив його. За це цар дав віддав йому принцесу і ще що?

— Половину королівства.

— Чому половину королівства, а не все? Чому цар не сказав: “Ти молодець, зятю, на тобі королівство та доньку, а я біля вас збоку”? Чому половину і що таке половина — корова, млин, холодильник, село, два села? Це якесь віртуальне багатство. Казки складав народ, і, за традицією, він не хотів зробити Івана чи Левка царем або дати їм владу. Влада — це завжди узурпація, якою народ не задоволений. Образ третього сина, як правило, позитивний. От і я такий самий Левко, який має царівну, трішки багатства невідомо якого й робить свої речі.

На дні народження запрошують лікарі

— Ви починали як музикант на весіллях. Сьогодні зіграли б на такому заході?

— Запросто, треба трохи підігнати репертуарчик. Хто має бажання запросити Левка Дурка, він завжди готовий приїхати. Звичайно, як музикант стати і грати до п`ятої ранку — не зможу, бо мені не вистачить репертуару. Кілька разів мене запрошували на весілля, їхав на годину і давав жару. Притому там завжди трапляються смішні ситуації, наслідком яких може стати пісня.

— Як часто вас запрошують?

— Як коли. От у Глинній Наварії був на весіллі. Запрошують на дитячі дні народження здебільшого лікарі. Можливо, не всі знають, де мене шукати, бо не розкидаюся візитками. Хто знайде мою сторінку в Інтернеті, той може одразу зателефонувати і запросити. Тим більше, що стосується оплати, то реально оцінюю фінансові можливості населення. Завжди кажу, що хотіти треба мало, тоді не будеш ображеним, а хто хоче багато і не має — ображений на весь світ.

— Скільки коштує один виступ?

— Ми з дружиною беремо двісті доларів за годину. Якби це було через день, було би дуже добре, бо хочу зробити кліп.

— Брат не може посприяти?

— Ні. Брат і так допомагає — надає в експлуатацію свою студію. Щоправда, кожну пісню записати я не можу, бо в нього налагоджений процес, і “влізати” туди не хочеться. Але коли попрошу, то він мені все підкаже. Володимир добре мене розуміє, порадить як продюсер. Окрім того, робить мені аранжування та зведення — ліпить усе докупи. А щоби він давав свої гроші — перепрошую… Брат має великі витрати і живе своїм життям. Окрім того, дуже не люблю у когось позичати кошти. У мене була одна неприємна історія, коли з людини просто витягував позичену суму. Після цього гроші нікому не даю.

— За час своїх виступів ви побували, мабуть, у кожному селі Львівської області. Сьогодні у селах виступаєте?

— Ні. Нині у селах страшна проблема з клубами, які цілком занедбані. Та й люди в селі неохоче йдуть на концерт за гроші. Ціна квитка 5 гривень не окупить затрат на перевезення. Утім, під час таких виступів бувають різні історії, з яких можна почерпнути матеріал для пісні. От, наприклад, у 1994 році мав концерт у селі Більчому. Приїжджаю автомобілем, і тут з клубу вискакує завідувач із криком: “Левку, втікайте, вас будуть бити!” Питаю: “Чому?” А вона відповідає, що все через афіші, які розвісили по селі. Тоді у Більчому воювали дві конфесії — греко-католики та православні. Священика ж православної конфесії звати Левко, і хтось поширив чутку, що я буду знущатися з нього. Вирішив принципово давати концерт. Перед клубом стоять греко-католики і кажуть: “Левку, не бійтеся”. А православні вишикувалися з іншого боку з патиками, які сховали за спинами. Розставляю апаратуру і починаю виступ. Православні привідчинили двері з вулиці і слухають, чи нема чого проти їхнього священика. І коли почули, що все гаразд, зайшли до зали. Концерт закінчується, вийшов голова сільської ради і каже: “Дякуємо артистові, шо до нас приїхав. А холєра би вас взяла! Як на збори кличуть, то проблема прийти, а приїхав якийсь Левко Дурко і зібрав вас докупи, ану многая літа!” Всі піднімаються й починають співати. Після цього підходять греко-католики і пропонують розпити з ними у клубі пляшку горілки. Я погодився. А православні теж кличуть на п`ятдесят грамів. Сказав так: “Або п`ємо разом, або я не буду пити”. Погодилися всі.

Звання заробив на виборах

— Як ставитеся до політики?

— Раніше у мене було кілька пісень про політику. Але я побачив, що не варто тим займатися, намагаюся всі політичні негаразди переводити на соціальний ґрунт. А безпосередньо займатися марнослів`ям, кидати фрази на кшталт “ти такий казліна, сидиш там у Верховній Раді” нема сенсу. Розчарування немає, але я стежу за політичними подіями. Мені, та й, зрештою, всім, стало зрозуміло, що сьогодні нема чого туди стукати. Треба самому працювати, і будеш за це нагороджений.

— Співпраця з політиками була?

— Я мав проблеми з отриманням звання заслуженого артиста України. Якось Юрій Рибчинський сказав мені, що час подати заяву на отримання звання. Зібрав документи, подав, і все заглухло. Тут починаються вибори. Мені сказали, що треба виступити на підтримку блоку “За ЄДУ”. Я відмахав усі концерти, і саме у День незалежності мені вручили посвідчення заслуженого артиста України. Отак виглядала моя співпраця з політиками.

— Чим займаєтеся сьогодні?

— Два роки тому переїхав жити до Львова назавжди. Річ у тому, що у Стрию проживає моя мати. Брат через зайнятість не може регулярно бути поряд з нею, а я пташка вільна, тому перебрався поближче до дому. Тепер працюю над театральними виставами. Зробив виставу для дітей “День народження з Левком”. Я намагаюся писати авторські програми. Весь час працюю над оновленням репертуару. Першого липня вийде моїх п`ять різних альбомів. Розробив шоу-програму про мисливців і рибалок. Нині шоу більше цікавить людей, вони хочуть, аби до них зверталися під час виступів.

— Якщо не помиляюся, ви жодного разу не організовували великого концерту. Чому?

— Так, ви маєте рацію. І ще жодного разу не влаштовував бенефісу. Можна би було, але не знаю, як краще зробити. Мені вже стукнуло 58 років, і тепер планую до 60-ти підігнати все й організувати власний концерт. Постійно бракує часу.