Ремонт душ роблять на «Кафедрі»

Нову постановку режисера Алли Бабенко на сцені Національного академічного українського драматичного театру ім. М.Заньковецької львів’яни зможуть побачити вже 21 квітня.

Режисерка тепер «оживила» п’єсу Валерії Врублевської «Кафедра», а точніше, надала їй друге дихання.

За радянських часів п’єса стала чи не першою політичною бомбою і авторку через неї не прийняла до лав КПРС, хоча за цей твір її потім нагородили Державною премією. Та навіть через десятки років актуальності п’єса не втратила, адже порушені в ній проблеми вічні. «Якщо іноді вам важко зрозуміти, здавалось би, просту ситуацію, яка склалася в колективі чи серед своїх колег, то, мабуть, вистава «Кафедра» допоможе знайти ключ до таємниці, – розповідає редактор літературної частини НАУД театру ім. М. Заньковецької Леся Кічура. – Адже іноді трапляється, що зрада стає не професією, а способом життя і тоді ми забуваємо, що дві речі ніколи не перестануть хвилювати людину: зоряне небо над головою і моральний закон в ній… Саме мораль є тим гальмівним механізмом, який змушує нас зупинитися у найвідповідальнішу мить та оцінити ситуацію. Хто б і що не казав, а про моральне й аморальне людина говоритиме стільки, скільки житиме. І вимагає цього моральний закон, що є у кожному із нас».

Детально про концепцію та основний задум вситави розповіла «Погляду» режисер-постановник «Кафедри» Алла Бабенко

– Пані Алло, чому ви вирішили повернутися до цієї вистави, адже раніше вона вже йшла у театрі?

Дійсно, наш театр вперше поставив „Кафедру” ще 1979 року. В Україні у той час вона йшла лише у Львові та київському театрі імені Лесі Українки. У Росії ж її показували у Москві та Петербурзі, але без фіналу, бо його заборонили. Тоді п’єса здавалася нам надзвичайно гострою і поставити її ми змогли лише завдяки особистим зв’язкам Валерії Врублевської, адже чоловік пані Валерії був першим помічником голови ЦК КПУ. Вистава йшла у театрі дуже довго та мала неабиякий успіх у глядачів. Тепер я намагалася перепрочитати п’єсу у сучасному контексті. Проблема п’єси є актуальною і тепер, бо люди відтоді не змінилися. Та якщо раніше у виставі був наголос на соціальній проблемі, то зараз більше звернули увагу на людські стосунки. Для того, щоб щось змінилося, однієї революції та демократичних змін недостатньо. Тому якщо тоді був конфлікт із державою, соціальна проблема, то зараз наголошуємо на конфлікті людському.

У чому полягає „гострота” вистави, що до неї тоді так насторожено ставилися?

Там йдеться про те, про що в той час говорити було заборонено. Людина рветься до влади і втрачає свої кращі риси у боротьбі за неї. Хоча влада тут невелика, лише посада завкафедрою. Але все сприймається асоціативно. Раніше у виставі завкафедри не знімали із посади, а просто переводили на іншу роботу. Тепер ми змінили фінал. Він залежатиме від того, що відбуватиметься на політичній арені України до дня прем’єри, тому в будь-який момент кінець може змінитися.

Що ще нового побачать глядачі у виставі?

Раніше у виставі грало тепер вже старше покоління заньківчан, а тоді ще молоді актори – Гринько, Хом’як, Козак, Каганов, Кох. Вони це грали з болем та розумінням, із тим ставленням до радянської дійсності, яке було притаманне театру. Тепер із них гратиме лише Януш Юхницький та Галина Давидова, яка тоді грала молоду негативну героїню, а тепер так само гратиме негативну, але старшу. Змінилися декорації. Зараз я ставлю виставу без художника, просто в театрі йде ремонт і ми взяли його за основу. Тобто на кафедрі також буде ремонт. Ремонт у душах людей, ремонт навколо нас, ремонт безкінечний…

Помітна у виставах театру тенденція до п’єс періоду соціалізму…

Річ у тому, що сьогодні немає хороших п’єс, їх пишуть усе гірше й гірше. Тому доводиться ставити раніше написані. Колись радянські п’єси вважали поганими, а тепер, порівнюючи їх із сучасними, бачимо, що то були шедеври. І це проблема не лише України, а й Росії та Заходу. А театр без п’єс, як відомо, мертвий. Теперішня публіка не цікавиться чимось глибшим, духовним. Для них головне комедія, прикладом цього є обрання Вєрки Сердючки на Євробачення.