Свою позицію висловлюють Кость Бондаренко, Михайло Погребинський, Віталій Кулик, Ігор Танчин, Ігор Балинський.
Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна:
Ющенко вчинив абсолютно алогічно. Навіть звичайний політичний інстинкт самозбереження і звичайна політична логіка підказували, що він не має цього робити. Що його на це спонукало? – Не знаю. Мабуть, якась психологічна залежність від Юлії Тимошенко та свого найближчого оточення. Нічим іншим я не може пояснити цей крок. Навіть світові лідери говорили Вікторові Андрійовичу про те, що не варто розпускати парламент, потрібно шукати вихід у правовій площині, а Ющенко пішов на найбезглуздіший і найдурніший вчинок у своїй політичній кар’єрі.
Зараз потрібно домовлятися далі, починати все спочатку. Невідомо, про що вони між собою домовилися, але потрібно чекати діалогу, думаю, сторони дійдуть компромісу, відновиться статус-кво, Ющенко відмовиться від свого указу, а Януковича погодиться на вимоги президента. Адже його вимоги не є такими, які неможливо виконати.
Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології:
Президент до останнього сподівався, що він своєю різкою позицією налякає правлячу коаліцію і використати цю загрозу як тиск для того, щоб вони погодилися з його бажанням повернути значну частину влади. Коли ж він зрозумів, що з цього нічого не вийде, то підписав указ. Дуже тонко психологічно спрацювала лідер БЮТ Юлія Тимошенко та певне оточення Віктора Ющенка. У мене навіть є гіпотеза, що Вікторові Ющенку було надано ексклюзивну інформацію про те, що готують кримінальні переслідування його близьких. А це для глави держави дуже важливо. Можливо, саме це плюс перехід в коаліцію Анатолія Кінаха та інші речі вплинули на психологічно неврівноважену людину так, що він підписав указ, який юридично не витримує жодної критики.
Певний час розгортатиметься ескалація протистояння. Вже почалася псевдо-силова гра, коли регіони України приймають рішення на підтримку різних сторін конфлікту. Це – надзвичайно небезпечно. Це може тривати невідомо скільки часу. Але, можливо, саме це спонукатиме Конституційний суд якнайшвидше прийняти рішення. Якщо команда Ющенка не зможе перешкодити прийняттю цього рішення, то Конституційний суд визнає указ президента нелегітимним.
Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:
Ситуація достатньо складна і неоднозначна. Більшість юристів (особливо ті, хто займається конституційним правом) вказують на те, що рішення Віктора Ющенка перебуває на межі Конституції. Деякі експерти безкомпромісно наголошують, що це антиконституційне рішення. Президент заганяє себе в глухий кут, з якого можна вийти лише шляхом переговорів.
На мій погляд, оточення президента схоже на партію війни, яка готова йти до кінця. Цілком можливо, що саме ця група в оточенні президента штовхатиме його до силових методів розгону уряду і парламентської більшості, чистки депутатів парламентської коаліції і так далі. Якщо Віктор Ющенко на це піде, то це буде перший крок до громадянського конфлікту, першої крові та непередбачуваних наслідків.
Але є механізми зняття цієї напруги – переговорний процес, проведення справжнього „круглого столу” (не імітації, як під час підписання універсалу національної єдності). Потрібен діалог, на якому обговорили б найпроблемніші питання України і прийняли б рішення конституційної ваги. Є сенс проведення конституційної асамблеї, яка має затвердити збалансованішу систему влади, можливі шляхи виходу з ситуації. Поки що сторони заганяють себе в глухий кут, радикалізм серед них переважає здоровий глузд та готовність до компромісів.
Ігор Танчин, директор Інституту гуманітарних проблем:
Важко сказати, що стало для Віктора Андрійовича останньою краплею. Мабуть, неможливість домовитися щодо формування конституційної більшості в парламенті. Не можна сказати, що це був якийсь несподіваний емоційний крок Ющенка. Президент явно готувався до цього. Скажімо, він звільнив голову Печерського районного суду міста Києва, щоб „коаліціянти” не могли подати на нього до суду. Відбулися також переговори з керівниками Міністерства внутрішніх справ, заступниками керівника внутріполітичного відомства. Тобто президент готувався до цього. Але до останнього він сподівався, що зможе з ними домовитися. Але вони прийняли закон про Кабмін і почали формувати конституційну більшість, яку могли повернути будь-як, навіть скасувати посаду президента. Іншими словами, зробити що завгодно. Тоді глава держави зрозумів, що зволікати вже не можна.
Все вирішиться найближчого тижня. Якщо домовляться про проведення дострокових виборів, то найближчого місяця триватиме передвиборна боротьба. А от чи будуть вибори?.. Мені здається, що будуть. Адже в іншому випадку продовжуватиметься (навіть загострюватиметься) протистояння, яке вже триває більше року. Тим паче, що це протистояння вже стало міжрегіональним. Вирішити це питання можна лише шляхом виборів.
Ігор Балинський, політолог:
На мій погляд, причин, що спонукали Віктора Ющенка до розпуску парламенту, – декілька. По-перше, це непомірні амбіції урядової команди у перерозподілі повноважень на користь Кабінету Міністрів. Президент України розумів, що за півроку він може стати українською королевою на англійський кшталт. По-друге, Віктор Янукович та його команда надто захопилися поверненням на посади колишніх чиновників доби Леоніда Кучми, чиє реноме викликало у президента відверте роздратування. Йдеться, передусім, про призначення у правоохоронних органах та податковій адміністрації. По-третє, наміри парламентської більшості в різний силовий спосіб сформувати у Верховній Раді конституційну більшість змусили Віктора Ющенка стати не лише рішучим політиком, але чи не вперше за часів його президентства продемонструвати політичну волю та чоловічу жорсткість. Це, на мою думку, були ключові політичні причини рішення про розпуск парламенту.
Окрім політичних, варто наголосити на моральних чинниках. Ющенко небезпідставно вважав, що дії антикризової коаліції руйнують стандарти в політиці, які він намагався запровадити в українському суспільстві після подій Майдану. Мова, передусім, про відповідальність політиків перед виборцем. Перехід до більшості низки опозиційних депутатів Ющенко розцінив як моральну зраду, що для нього було неприйнятним.
Ще одним чинником, який змусив Ющенка розпустити парламент, стала загроза перетворення Президента України на маргінального політика. Парадоксально, але головною загрозою для Ющенка була… Юлія Тимошенко. Її активна діяльність і ситуативні голосування з донеччанами ставили під сумнів його політичне майбутнє. Після довгих місяців поборювання Тимошенко, президентська команда вирішила перетворити лідера БЮТ з опонента на союзника. Зрештою, саме активність Тимошенко у лобіюванні розпуску парламенту стала остаточним каталізатором прийнятого Президентом рішення.
З усього вказаного вище постає запитання, до чого може призвести політичний конфлікт, який розпочався у суспільстві, і чи були достатніми президентські юридичні підстави для припинення повноважень Верховної Ради. На думку багатьох експертів, Ющенко при формуванні свого Указу використав не лише чисті юридичні чинники (право), але й скористався забутим в українській дійсності поняттям дух закону. Тобто, його рішення було не лише правовим, а й політико-моральним. Проте проблема в тому, що українське суспільство і політикум не сприймають мораль як політичний аргумент. Звідси не зовсім адекватна реакція парламентської більшості та безпосередньо Віктора Януковича. Реакція урядової команди продемонструвала налаштованість на конфлікт та, що не виключено, силове розв’язання ситуації. Низка коментарів та дій антикризової коаліції засвідчили, що вирішення конфлікту може мати декілька варіантів.
Перший. Команда Януковича до останнього відмовляється від визнання легітимності дострокових виборів і намагається через масові акції протесту здійснити в державі реальний владний заколот. На сьогодні такий варіант видається малоздійсненним, але спроби привезти до Києва тисячі своїх симпатиків можуть призвести до численних провокацій та вуличних зіткнень. Не виключено, що за такого варіанту Ющенко буде змушений ввести президентське правління.
Другий. Янукович очікуватиме рішення Конституційного суду і після нього прийме остаточний сценарій дій. До рішення суду суспільство буде піддаватися масованій інформаційній атаці з боку уряду та парламентської більшості. В разі позитивного рішення суду для Ющенка, Партія регіонів братиме участь у дострокових виборах і, швидше за все, стане їх переможцем. У разі визнання Указу Президента неконституційним, Янукович отримає колосальну моральну перемогу і фактично стане одноосібним господарем України. Спрогнозувати рішення Конституційного суду сьогодні не береться ніхто. Проте чимало експертів твердять, що на суддів чинять колосальний тиск з обох боків, що ускладнює прийняття незаангажованого вердикту.
Третій. Конфлікт триває, суд відкладає рішення, термін проведення виборів збігає. Єдиний вихід із цієї патової політичної ситуації буде в скликанні чогось на зразок Конституційної асамблеї, яка прийме рішення про розробку нового варіанту Конституції, а на час її розробки буде накладено мораторій на будь-які зміни системи повноважень.
Назагал, говорити про якийсь один варіант, як ключовий, підстав немає. Усе надто швидко змінюється і можливим є якийсь новий варіант.
Підготувала Юлія КУХАР, „Новий Погляд”