Конфлікт у Буківському дитячому будинку-інтернаті, що у Старосамбірському районі, виник несподівано. Група студентів-юристів із “Об’єднання студентів-правників” Львівського національного університету, які вже не перший рік привозять подарунки неповносправним дівчаткам, була навіть дещо навіть заскочена розвитком подій.
Вже тривалий час хворі діти розповідали благочинникам, що з подарунків їм залишають лише перебірки, примушують важко працювати на сільгоспроботах, а інколи банально б’ють, пенсію по інвалідності не виплачують. На ці повідомлення майбутні юристи намагалися не реагувати, бо вже мали гіркий досвід одного з таких закладів, де психічно-хворі хлопці просто оббрехали своїх вихователів. Але в грудні 2006 року конфлікт у дитбудинку, де проживає 50 осіб, які мають синдром Дауна, олігофренію в стадії дебільності тощо і 30, із якими ще можна більш-менш адекватно спілкуватися, отримав новий виток. Як поінформувала спудеїв вихованка дитбудинку, 33-річна Олександра Шевчук, директор закладу Ярослав Куць вельми знервувався, коли побачив, що юристи залишили подарунки до свята Миколая не в нього, а віддали їх безпосередньо дітям і вчинив знущальний “розбір польотів”. Особливості цих взаємовідносин студенти-юристи Олександр Ружицький, Ольга Ситник і Марта Галабала описали у своїй заяві в прокуратуру. В цьому документі йшлося навіть про те, що Мирославу Лисак (одну з найбільш балакучих дівчат) наказали відлупцювати гумовими кийками. Вирок виконували подруги Мирослави. Мирослава Лисак, вихованка інтернату: “Бив ногами, мітлою, батогом. Багато раз бив”… Бреше, напевно…
Прокуратура і КРУ після звернень студентів і нардепа Антона Ружицького провели перевірку і жодних порушень у дитбудинку не виявили, а те, що виявили, розповіла “Ратуші” п. Ольга Ситник, прокурорські працівники назвали “давніми справами, за якими кримінал порушити важко”.
… Деякі вихователі (!) підтвердили факти побоїв дітей, залучення їх до праці на господарці, хтось згадав, як дівчат для покарання стригли наголо, зі слів дітей, медсестра застосовувала уколи, після яких дівчат три — чотири дні “ламало”. Директора обмежено – дієздатні діти бояться. Релігійна газета Дрогобицької єпархії написала: “Була й можливість поспілкуватися з дітьми. Але те, що почули ми в стінах сиротинця, не зовсім нас потішило. Якщо не брати до уваги тепле приміщення, яким забезпечені діти, догляд медсестер, які чергують цілодобово, та вихователів, які призначені до кожної групи, відчувається пустка. Невже дитина, попавши в такий заклад, тут скоротає свій вік: так, в теплі і затишку, так-сяк забезпечена харчами, принаймні не замерзне чи не помре з голоду. Але чи це життя? Жити в чотирьох стінах, не бачити нічого, крім свинарників і поля, на якому змушені працювати, нікого, крім своїх спів-жителів. Ми бачимо лиш те, що хочемо побачити. Та, на жаль, не бачимо реальної картини. Дійсність, на жаль, набагато жорстокіша. Вони хочуть розуміння, спілкування, сприймання їх, як і інших нормальних дітей, а зіштовхуються з байдужістю, співчуттям та кинутими подачками, які їм раз чи два рази на рік хтось привезе”.
Цей уривок теж став предметом “внутрішнього розслідування”. Надто балакучих, як Олександру Шевчук, яку між собою діти називали “старшою” (вона виховувалася в Буково з 4 років) і Наталку Потапенко, невдовзі без жодних мотивацій перевели до Підкаміньської психоневрологічної школи-інтернату, і у психоневрологічний інтернат села Леськів Сокальського району. Адміністрація має право…
Директор спершу намагався відмовитися будь-що коментувати, але потім таки зробив невелику заяву: “Хтось хоче сісти в моє крісло, адже у будинку все зроблено. Все те ми робили своїми силами. Я здивований тим листом. Адже посилання там на дитину нездорову. Я також здивований тим листом, якого вони написали на ім’я депутата. У мене теж є діти, я їх абсолютно нормально виховував — моя дочка соціолог, син — економіст, інша донька працює в антимонопольному комітеті. Я маю ким гордитися. Якщо я такий поганий директор, то значить такий же батько. Але, як бачите, в мене нормальна сім’я”, — декларує Ярослав Куць. Персонал інтернату звинувачення шокували, однак підопічних тут намагаються зрозуміти. Мовляв, природа у молодих дівчат бере своє, а тому вихователів сприймають як тюремників. Правила ж передбачають суттєві обмеження. Щодо їх пенсій, то, згідно з законом, 75% витрачають на утримання інвалідів у інтернаті, а решту держава надсилає на їх персональні рахунки.
Ольга Ситник стверджує, що вони не заспокояться, бо вірять слову тих, кого знають вже багато років. Сьогодні майбутні захисники закону збирають інформацію щодо того, яким саме чином і які дитячі будинки на Львівщині у невідомому напрямку “вимивають” пенсії психічно-хворих дітей. Студенти обіцяють вивчити це питання досконало і тоді ще раз звернутись в КРУ. Невдовзі передачу про події в цьому дитбудинку має намір зняти програма Ольги Герасим’юк “Без табу”…
Микола САВЕЛЬЄВ, Анна РОЖАК, «Ратуша»