Творець модерного Львова. Іван Левинський - „Львівська газета“, 2 липня

Для того, щоб зауважити, що Львів розбудувався саме в епоху автономії (1861-1914), не треба бути надто спостережливим. Саме тоді передмістя перетворилися на вісім променів – красивих вулиць із кварталами у стилі модерн, які й сформували сучасний образ Львова. Та водночас небагато львів’ян знає, що чимало імпозантних споруд тієї доби спроектував Іван Левинський – видатний український архітектор-модерніст, фундатор львівської архітектурної школи.

Народився митець 6 липня 1851 року в м. Долині в сім’ї директора початкової школи, його мати була німкою з Баварії. Коли Іванові виповнилося сім років, батько помер. Доля вдови – важка, а тим паче – в епоху, коли жінка була обмеженою у своїх громадянських правах і не могла працювати. Тож мати жила з пенсії – 14 корон щомісяця з додатком 3 корони на кожну дитину. Чотири початкові класи гімназії Іван закінчив у Стрию. На подальшу освіту коштів не було, і хлопчина влаштувався помічником дяка. Невдовзі бажання вчитися привело його на львівський брук. Іванові допоміг брат, який служив фельдфебелем у частині по вул. Курковій (тепер – Лисенка). Тож фельдфебель Левинський тихцем відпустив одного з підлеглих собі вояків у відпустку, і Іван влаштувався на його ліжку. Продовжив навчання у львівській реальній гімназії. На життя заробляв з приватних уроків. 1868 року вступив до Політехніки. Отримавши диплом (1874), відкрив приватне будівельне бюро на Личаківській, 6. Згодом влаштувався на площі Капітульній (тепер – Катедральна). Доробившись першого значного капіталу, до спілки з професором Політехніки Юліяном Захарієвичем купив великий незабудований простір на Костелівці. Згодом завдяки здебільшого зусиллям Левинського тут постав чудовий ансамбль вул. Крижової (тепер – Генерала Чупринки). Тут також знаходилася фабрика будівельних виробів Левинського, яку заклав у 1888 році. Наступного року він заснував ще й фабрику кахельних печей, а в 1891-му – нову керамічну фабрику на Янівській рогатці “Левинський, Захарієвич і Домашевич”, згодом – тартак на Клепарові. Разом із відомим підприємцем Міколяшем Іван створив підприємство харчових виробів “Здоров’я” (на вул. Здоров’я). Левинський ще й став ініціатором першої крайової спілки експлуатації торфу. 1891 року одружився, мав двох дітей.

Фірма Левинського процвітала. Напередодні I світової війни він став найбільшим працедавцем Львова: лише на його будівельних підприємствах працювало близько тисячі осіб.

Свого часу професіонали трактували модерн зневажливо, критикуючи його за еклектизм. Утім так само сміялися й з бароко. Проте замовникам смаки Левинського подобалися. Серед них – галицький істеблішмент – графи Дідушицькі, Раї, Сємєнські, професор статистики і політик Тадей Пілят, професор мистецтвознавства Павліковський і навіть ортодоксальні євреї (саме фірма Левинського спроектувала в “неоєврейському” стилі імпозантний шпиталь ім. Маврикія Лазаруса на вул. Рапопорта; інші стверджують, що це “неомусульманський” стиль). Узагалі у Львові фірма Левинського спланувала близько 40 споруд самостійно та близько 50 за участю інших архітекторів. Назву лише кілька: палац Сємєнських-Левицьких на вул. Пекарській, будинок страхової компанії “Дністер” на розі вулиць Руської та Підвальної, готель “Жорж”, вілла “Марія” на вул. Нечуя-Левицького, 20, палац Потулицького на вул. Матейка, 4, монастир кармеліток босих по вул. Чупринки, Музичний інститут ім. М. Лисенка, торговий пасаж Міколяша між вулицею Коперника та Вороного. За проектами І. Левинського будували також споруди в Кам’янці Струмиловій (тепер – Кам’янка Бузька), Станіславові, Стрию та санаторії в Карпатах.

І. Левинський брав участь у громадському житті українців, належав до числа ініціаторів товариства “Просвіта”, членів ради Національного музею, був ініціатором або активним членом усіх чи майже всіх технічних товариств: Політехнічного товариства, Українського технічного товариства, Товариства українських техніків і промисловців, Товариства українських ремісників “Зоря”, Українського керамічного гуртка, Ліги промислової допомоги.

Із 1901 року Левинський очолював кафедру ужиткового будівництва Львівської політехніки, викладав також сільське та залізничне будівництво, з 1903-го – професор надзвичайний, із 1909-го – професор звичайний. Був винятково популярним серед студентів, які поза очі називали його “серденьком”. Такий же лагідний був до своїх робітників, з його ініціативи і його коштом при фірмі діяло просвітянсько-розважальне товариство “Постемп”.

Унаслідок окупації Львова росіянами Левинського депортували до Києва. Київ йому сподобався. Тут він заприязнився з українськими діячами, після революції заснував агрономічно-технічне товариство “Праця”, що згодом перетворилося на поважну інституцію. За його проектом у Києві збудовано церкву в гуцульському стилі. Повернувшись до Львова, на засадах статуту “Праці” заклав товариство з ідентичною назвою у Львові, заповів йому третину свого майна (проіснувало до 1939 р.). Проте переживання, пов’язані з війною та поразкою ЗУНР, негативно вплинули на здоров’я митця. У 1919 році його звільнили з Львівської політехніки – за те, що був українцем. В останній рік свого життя Левинський часто хворів. Помер 4 липня 1919 року.

Ігор Чорновол