Геннадій Каліка: Найчастіше незадоволені носами - „Поступ“, 15 березня

— Геннадію Марковичу, як давно у Львові, і зокрема у Вашому відділені, роблять операції з пластичної хірургії?

— У Львові фактично першим в Україні близько сорока років тому зацікавився пластичною хірургією Степан Галушка. Я ж почав працювати самостійно з 1973 року, після того, як 1972 року пройшов стажування у Москві в Інституті краси. У той час оперували дуже відомих зірок: Орлову, Шульженко, Кадочнікова, Целіковську. І після того впродовж 30 років я працюю тут. Було зроблено за цей час дуже багато різних операцій, а з кожним роком з`являлися все складніші й складніші.

— Наскільки зросла, за Вашими спостереженнями, популярність пластичної хірургії?

— Я не можу сказати, що вона колись не мала популярності. Колись я приходив на роботу і на столі в мене вже лежало багато листів — з усього колишнього Союзу. Нині ж відкрилось багато клінік в інших містах, раніше цього не було. В Україні працювали тільки дві клініки пластичної хірургії — у Львові та Донецьку.

— Чи змінилося коло проблем, з якими люди звертаються до пластичних хірургів?

— Змінилось, безумовно. Адже робимо зараз операції, яких колись не могли виконувати через брак певних технологій. З`явилися нові хірургічні матеріали, що застосовують під час пластичних операцій — шовні матеріали, імплантати різних ділянок тіла тощо. Наприклад, нещодавно почали застосовувати в нашій діяльності імплантати сідниць і нижніх кінцівок.

— Які види операцій виконують у Вашому відділенні і хто, в основному, звертається — чоловіки чи жінки?

— Практично всі операції, окрім ендоскопічної хірургії. Річ у тім, що апаратура, яка підходить для загальної хірургії, не підходить для хірургії естетичної. Щодо континґенту пацієнтів, то, звичайно, більшість із них — жінки. Трохи менше чоловіків, приводять іноді й дітей. Щодо цін, то, наприклад, ринокорекція (корекція носа) коштує в нашому відділенні біля 1,5 тис. грн, пластика обличчя й шиї — біля 2 тис. грн. Порівняно з київськими, наші ціни просто смішні. Де в нас тисяча гривень — у них тисяча доларів. А досвідчених фахівців у них дуже мало.

— Як Ви ставитеся до широкої реклами різних спеціальних препаратів?

— Я вважаю, що до реклами взагалі треба ставитися обережно. Наприклад, недавно дуже розрекламували мазь „Контратубекс“, яка нібито допомагала під час лікування келоїдних рубців тощо. Досвід же показав, що цей препарат результату не дає практично ніякого.

— Цікаво, на що переважно скаржаться люди, коли приходять до пластичного хірурга?

— В основному, це деформації носа, а також герантологічні скарги, тобто скарги на вікові зміни обличчя. Потім — вушні раковини, різні посттравматичні деформації, молочні залози та ін. Також, наприклад, виконуємо й досить складні операції, пов`язані зі зменшенням великих молочних залоз, а також операції з естетичної гінекології. Робимо також і хейлопластику — за залишкової деформації верхньої губи (в народі — „заяча губа“).

— Скільки операцій виконують пластичні хірурги Вашого відділення щороку?

— У нас працюють три хірурги, а також один електрохірург, яка шліфує шкіру за різних патологій. І за рік в середньому ми проводимо близько 1 600-1 800 операцій.

— Який відсоток хірургічних „помилок“ під час естетичних операцій і чи трапляються вони взагалі?

— Звичайно, це приблизно 4-5% від загальної кількості виконаних операцій. І що цікаво: чим більше оперує пластичний хірург, тим більший відсоток ускладнень.

— Чи часто відмовляєте людям, що звертаються до відділення, і з яких причин?

— Так, іноді доводиться відмовляти, хоча й не часто. І взагалі, перед тим, як пластичний хірург вирішить робити операцію, пацієнт повинен не лише здати всі необхідні аналізи, а й пройти обстеження у психіатра та отримати висновок про свою врівноваженість. Річ у тім, що часто до нас приходять люди зі скаргами на зовнішність, хоча насправді не мають для цього підстав. От, наприклад, приходить жінка і каже: „Зробіть мені ніс такий-то і такий-то, бо мій мені не подобається“. В той час, як ніс у неї цілком нормальний. Зазвичай ми відмовляємо пацієнтам, чиї скарги необґрунтовані, але іноді вони таки „проскакують“. Ці люди ніколи не будуть задоволені результатами операції, а для хірурга — це содом і гоморра.

— Деякі столичні науковці стверджують, що Україна не має своєї школи пластичної хірургії. Як Ви ставитися до таких висловлювань і чи погоджуєтеся з ними?

— Я з цим не можу погодитися. Якщо в нас у Львові оперують вже понад сорок років, то як можна так казати? Щобільше, ми підготували хірургів і для Грузії, і для Росії, і для арабських країн, я вже мовчу про Україну. Нещодавно я повернувся з Першої конференції пластичних хірургів України і було дуже приємно, коли до мене підходили лікарі, які колись були в мене на спеціалізації, і казали: „Геннадію Марковичу, це ж Ви мене всьому навчили…“ Тому, якщо ми стільки років працюємо, то не можна казати, що нема своєї школи. Бо школа є класна.

— То яке головне правило пластичного хірурга, його професійне кредо?

— Розумієте, якщо людина вибирає цю професію, то вибирає її на все життя. І якщо береться за будь-яку естетичну операцію, то повинна пам`ятати, що, на відміну від загальних операцій, пластичного хірурга його невдачі будуть переслідувати завжди. Тобто, якщо ти щось зробив не так, ця людина буде для тебе постійним докором сумління: через те, що і вона незадоволена результатом, і ти також, звісно, ним не задоволений. Ось у чому різниця між роботою звичайного хірурга та хірурга пластичного.

Розмовляла Олена ДУБ