Юрій Покальчук: „Усі жінки, які пішли від мене, просилися назад“ - „Високий замок“, 31 січня

Ратуша-ForUm

|

З Юрієм Покальчуком можна спілкуватися на різні теми: про політику, музику, літературу… Але так чи інакше розмова все одно зводиться до жінок. Не дивно, адже творчість цього письменника годі уявити без духовної та тілесної присутності жінки. Любов до жінки – наскрізна тема поезій, есе і навіть історичного роману цього автора. Власне через надто натуралістичне змалювання сексуальних прагнень та пригод героїв багато хто не сприймає творчість письменника як якісну літературу. Але сам Покальчук заперечує звинувачення на свою адресу в „оспівуванні“ передусім фізичного кохання. Воно, за словами письменника, є лише засобом для того, щоб показати соціально значимі факти, глибокі почуття і переживання людей. Як трактує Юрій Покальчук жінку та стосунки з нею у житті, а не на папері? Про це наша розмова.

– Якою має бути жінка, щоб привернути вашу увагу?

– Може, я виглядаю як мачо, але насправді внутрішній світ жінки є для мене набагато важливішим, ніж її форми та розміри. Вона передусім повинна бути моїм другом. Сексом і песики займаються, не маючи при цьому жодних зобов’язань. Людина перш за все повинна бути цікавою особистістю, тоді й інтимне життя з нею буде небуденним. Любов – це не “дай”, а “на”. Якщо ти любиш когось, то віддай йому все. Якщо ж не можеш цього зробити, то з цього почуття нічого не вийде.

– Для вас інтимні стосунки є невід’ємними від “високих” почуттів?..

– У своїх творах я часто поєдную грубі речі з цнотливими. От, приміром, написав оповідання про те, що жінка поїхала з сім’єю на відпочинок, і замість того, щоб проводити час з близькими людьми, познайомилася з трьома підлітками, з якими зраджує чоловіка. У той час як вона з цими хлопцями “бавиться” на пляжі, її дитина плаче і питає, куди поділась мама. Якби у цій історії не було дитини, я б її не написав, отже головним тут є не секс. Тобто еротика для мене не є самоціллю, а лише засобом показати щось інше, глибше.

– Ви прихильник раннього статевого життя?

– Перша жінка для чоловіка, як друга мама. Проте ранній секс є надзвичайно шкідливим для молодих хлопців, через те що після нього вони починають думати, що вже стали справжніми чоловіками, перестають вчитися, а хочуть лише багато грошей, квартиру, машину… У своїх творах я ці речі, підкреслюю.

– Усі ваші героїні прагнуть сексу, “заводяться” буквально з півобороту. Але в житті часто буває не так…

– Я пишу лише про тих жінок і ту часточку жіночого світу, про яку можу і хочу щось сказати. Писати про жінку як таку – жіноча прерогатива. Мені дуже подобаються ранні романи Франсуази Саган, бо вона змальовує чоловіків як останніх негідників. Коли читав її твори, кайфував. Колись я намагався увійти в жіночу роль, але побачив, що зрозуміти нюанси жіночої психіки чоловік не здатний. Про внутрішній світ жінки повинна писати лише жінка, бо чоловік тут збреше, навіть нехотячи. Так само жінка ніколи не довідається, що насправді відчуває в інтимній сфері чоловік.

– У вас є подруги, які розповідають вам про свою інтимну сферу буквально все. Чому вони вам так довіряють?

– Тому що я такий класний. Одна з моїх жінок розповідала мені про те, що у неї, крім мене, є й інші коханці. Мотивувала це тим, що мене майже ніколи немає поруч, а їй постійно потрібен чоловік. Я їздив до неї чотири роки. Звісно, зі мною вона не сумувала. …Прекрасна була жінка, ніколи не брехала, усе казала в лоб. До кінця своїх днів буду її згадувати. Це приклад того, що часом повія буває кращою, ніж усі ці порядні жінки.

– У багатьох ваших героїв нема сексуальних табу. У вас вони є?

– Є. Я ніколи не буду займатися сексом з жінкою свого друга. Хоча серед них було багато таких, які мене хотіли. Дружба важливіша. Ще ненавиджу в сексі насильство. Більше табу нема. Якщо ти когось любиш – кохання не знає слова „ні“.

– Жінці важко з вами жити?

– Так. Тому що я непостійний. Дається взнаки циганський родовід. Щоправда, він досить далекий. Циганом був мій прадід, але щось таки передалося. На одному місці не можу всидіти більше тижня-двох. Маю чимало друзів, яких дуже люблю. Зокрема, це музиканти Джон Сук, Юрко Дуда. На квартирі у батьків останнього зупиняюся щороку, коли приїжджаю до Львова. А жінки ревнують мене до них, немов божевільні. Щоразу запитують, чому я так багато часу присвячую приятелям. А я відповідаю, що між нами є духовна єдність. Попри те, що я буваю категоричний і жорсткий, усі жінки, які свого часу пішли від мене, просилися назад.

– Скільки найдовше ви б могли прожити з однією жінкою?

– Дев’ять років. Щоб втримати мене надовго, жінка повинна передусім бути розумною. Такого, як я, важко знайти. Тому нехай би трішки потерпіла, коли я йду геть. Все одно повернуся. Можу зробити все, що завгодно, лише б не обмежували мою свободу.

Довідка „ВЗ“

Юрій Покальчук народився 24 січня 1941 року в Кременці. Закінчив Луцький педінститут, потім Ленінградський університет.

Письменник, перекладач, науковець, голова міжнародного відділу Спілки письменників України.

З-під його пера вийшли романи, повісті та оповідання: “Хто ти?”, “Зараз і завжди”, “Кольорові мелодії”, “Кава з Матагальпи”, “Шабля і Стріла”, “Модерат”, “Озерний вітер”, “Те, що на споді”, “Таксі блюз” та інші. А ще – літературознавчі дослідження: “Самотнє покоління”, “На шляху до нової свідомості”, “Сучасна латиноамериканська проза”.

У творчому доробку Юрія Покальчука більше десятка книг, перекладених з різних мов світу, – він знає 11 іноземних мов.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...