Львів дуже багатий на назви — назви районів і вулиць, гір і річок, назви старі й нові, відомі й забуті, знані і незнані. До речі, сам Львів має аж 18 офіційних назв п`ятьма різними мовами. Українською Львів ще називали в різні часи Львівград, Львівгород, а також Ільвів, польською — Lwow, Lwowgrod, Lwigrod, німецькою — Lemberg, Lemborg, Lemburg, Lowenburg, латиною — Leopolis, Leontopolis, Leopolia, Liwowia, Lemburga, Leone, російською — Львов.
А щодо районів , то найколоритніший район Львова це Личаків — єдиний, який офіційно зберіг до сьогодні свою старовинну назву. Цей район був заселений ще з XV століття, коли купецькі каравани йшли дорогою, яка тоді звалася Глинянською, до Кафи і Константинополя. Назва ж Личаків походить з кінця XVI століття і є перекрученим німецьким „Лютценгоф“, тобто двір Лютців, німецьких колоністів, які оселилися тут декілька століть тому. Ще одна теорія, яка вважається менш вірогідною, виводить цю назву від „личаків“, бідного населення, яке носило плетене з соломи взуття.
Північна околиця Личакова, де тепер розташований музей дерев`яної архітектури просто неба, називалася Лоншанівкою. Її у XVIII столітті заснувала шляхетсько-міщанська родина французького походження Лоншан де Бер`є. Ця родина жила у Львові до ІІ Світової війни. А 1780 року тут гостював один із найвидатніших австрійських імператорів Йосиф ІІ, який похвалив мальовничість цих місць. Існує легенда про те, що цісар тут полював. На згадку про це господар маєтку поставив статую Мінерви, яка була знищена близько ста років тому. З того часу ці горби почали називати Кайзервальдом, що означає в перекладі з німецької Королівський ліс. Ще до 1915 року в цій частині був гарний ліс, який вирубали під час І Світової війни і заорали, тепер тут розташувалися оселі. За радянських часів Кайзервальд перейменували на Шевченківський гай, а за часів незалежної України його нижню частину назвали ландшафтним парком „Знесіння“. Але здається, і сьогодні львів`яни у вихідні йдуть відпочивати все ж таки у Кайзервальд.
Ілько ЛЕМКО, „Поступ“, 4 грудня
Славну історію має каплиця Личаківської Божої Матері. Вона завжди була у великій пошані. Першу фігуру Матері Божої поставив посеред дороги якийсь шляхтич на покуту за свої гріхи, зокрема за те, що неодноразово ображав личаків`ян. Якийсь австрійський урядовець, проїжджаючи, зачепив її коляскою і зламав вісь. Розлючений чиновник наказав розібрати фігуру і кинути під паркан. Невдовзі він осліп. Побожні мешканці Личакова підняли фігуру з болота і поставили її край дороги. Згодом коштом доброчинців тут було споруджено капличку. Вдруге її знищили вже совєтські вандали. У ніч на 28 серпня 1959 року, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, бульдозери знесли каплицю. Але час довів, що вічне знищити не можна. З 1998 року тут знову стоїть каплиця покровительки Личакова.
Славний Личаків мав у своїх околицях багато гарних районів, зокрема у південно-східній частині була Цетнерівка. Засновником її був граф Ігнатій Цетнер, воєвода Белзький — багатий магнат, що кохався у мистецтві, збирав старі книги і гравюри, але найбільше любив ботаніку. Він збудував палац і біля нього над ставком заклав великий сад і парк. Цетнер сам порався коло грядок, плекав квіти і дерева. Тут були місцеві й чужоземні дерева, наприклад американські ясно-зелені сосни поряд із чорними буками і ясенами, акаціями, плакучими березами й дубами. Славилися цетнерівські квітники, укладені в килими різноманітних візерунків, оранжереї з рідкісними квітами. У ставках плавали білі лебеді. Львів`яни у першій половині ХІХ століття залюбки відвідували це чудове місце, а біля палацу відбувалися забави з танцями. Півтора століття тому Цетнерівка перейшла в руки іншого господаря і поступово втратила свій шарм аж поки її не викупив Львівський університет, що відновив ботанічний сад.
Ратуша-ForUm