Останнього вікенду регбійна команда зі Львова “Сокіл” поступилася у гостях головному конкуренту у боротьбі за перше місце вищої ліги чемпіонату України київському “Локомотиву”. Львів’яни посідають другу сходинку у турнірній таблиці змагань, торік “Сокіл” завершив чемпіонат також на другій позиції реєстру.
Регбі у багатьох європейських країнах разом із футболом вважають елітними видами спорту, в Україні ж регбі на другорядних позиціях. Після гри з “Локомотивом” журналіст “Ратуші” зустрівся з головним тренером “соколят” Юрієм Грабовським, і той розповів про реалії “гри джентльменів” у нашій державі, а також спростував стереотип щодо травматизму регбі:
— У ці вихідні наш колектив програв 5:20 у Києві „Локомотиву”, — розповідає пан Юрій. — У нашому місті до завершення змагань проведемо ще дві гри 16 і 23 червня. Загалом “Сокіл” — аматорсько-студентська команда, що виступає у вищій лізі (це другий за силою дивізіон після суперліги, в якому грають команди майстрів) — із 35 чоловік 32 — студенти львівських вузів. Команда існує з 1977 року, саме відтоді ми маємо таку назву — “Сокіл”. До того з 1963 року був “Будівельник”. Ми виступали у чемпіонаті СРСР, свого часу стали сьомими у Союзі. А прийшло регбі до нас з Європи. Перший матч у Львові зіграли далекого 1922 року.
— Чи має шанси “Сокіл” підвищитися у класі? Що для цього потрібно?
— Коли б ми перемогли у гостях “Локомотив” і стали першими, то можна було б принаймні говорити про це теоретично. Загалом, аби вийти у суперлігу, потрібно стати першими і мати належне матеріальне забезпечення — приблизно 500 тисяч гривень у рік. Такого фінансування у нас немає, отож, ми й не плануємо підвищуватися у класі, як, до речі, і “Локомотив”. В українській суперлізі виступають шість команд, ми стали другими у вищій лізі, отож, нас можна вважати 8-ю командою у державі.
Загалом же у львівському “Соколі” гравці не отримують плати, грають так, тому що їм несамовито подобається ця гра.
Ми два роки боремося за перше місце у вищій лізі і стаємо другими. Цьогоріч обійти конкурентів нам завадив брак досвіду. Узагалі ж колектив тримається на плаву завдяки декільком бізнесменам і місту, які нас фінансово підтримують.
— Чи мають змогу львівські вболівальники стежити за звитягами команди у такому екзотичному виді спорту?
— Раніше ми тренувалися і грали на полі університету імені Івана Франка. Однак попри те, що у нашій команді виступають гравці, що навчаються у цьому навчальному закладі, звідти нас попросили. Аргумент — ми не команда університету. Все ж 16 червня ми проведемо першу зустріч на стадіоні “Юність” і маємо надію, що зможемо там грати й далі. Коли у нас буде постійне місце дислокації, впевнений, популярність гри зросте, і на наші матчі приходитимуть щораз більше глядачів.
— Чи правда, що за таких умов “Соколу” вдається ще й виховувати гравців, які потім захищають честь країни?
— Так. Одного з наших регбістів запрошують у національну команду України. Шестеро наших гравців захищають честь молодіжної команди держави, яку я очолюю.
Загалом у клубі створили інфраструктуру, яка кує майстрів регбі. У нас є всі вікові групи. Наші юнаки 1991 — 1992 років народження стали першими в Україні, 1993 — 1994 — другими . “Сокіл” намагається виростити свою зміну. Нині в Україні популярно запрошувати легіонерів, у нас грають багато грузинів, молдован. Їм потрібно платити на рівні футбольної першої ліги. Одеський клуб запросив працювати з командою австралійського тренера. Ми намагаємося йти іншим шляхом.
— До речі, про збірну України. Наші регбісти досягають успіхів на рівні національних команд?
— Нині у збірній — зміна поколінь. Команда виступає у другій світовій групі Б.
Українці втратили місце серед найсильніших команд групи А. Сподіваємося, що через 2 — 3 роки у нас буде сильна команда. Раніше за збірну грали українці, які виступали в Європі, а тепер, здебільшого, місцеві гравці з нашого чемпіонату.
Найсильніші в Європі — Франція, Англія, Ірландія, Шотландія, Уельс і Італія. Це найвищий рівень. Серед інших можна вирізнити команди Румунії та Грузії. Україну з ними навіть не можна порівняти. Розумієте, у регбі несподіванки неможливі, слабка команда програє, сильна — перемагає. Сенсацій не буває, отож дуже важко команді низького рівня конкурувати з дуже сильним суперником.
— Аби грати в регбі, потрібно мати якісь особливі фізичні габарити?
— Ні, це стереотип, такий же, як і те, що це надзвичайно травматична гра.
Кожен може знайти собі місце на полі, основне — командний дух. У нас є гравець, який важить 64 кг. Він швидко бігає, є і 130-кілограмовий, мета якого — зупиняти атаки суперника. Загалом у регбі всі ланки щільно пов’язані, хтось не зробив свого завдання і все… Потрібно вміти ногою вдарити, як футболіст, вміти боротися, як борець і бігти, як легкоатлет.
М’яч коштує 20 — 30 євро, тренувальний — дешевший. Перші такі шили зі шкіри кенгуру, тепер — ні. З екіпіровкою “Соколу” допомагає Міжнародна федерація регбі.
— Де у світі регбі найпопулярніше і чого бракує цьому виду спорту, щоб стати у Львові більш поширеним?
— Бракує матеріальної бази. Якщо ми матимемо свій стадіон, нам більше приділятимуть уваги ЗМІ, то популярність цієї інтелігентної європейської гри поступово зростатиме.
Зародилося регбі, як відомо, в Англії. Під час футбольного матчу команди не могли забити гол, і один із гравців узяв м’яч у руки і заніс у ворота. На Туманному Альбіоні гра дуже модна.
Я виступав у французькій лізі, там надзвичайно популярне регбі. Коли ми їхали на гру, то нас супроводжувало все місто, навіть старенькі бабусі й дідусі.
Якщо вигравали — нас на руках носили. Програвали — навіть з дому не виходили.
Зараз прийшли до “Сокола” студенти з Кенії, хочуть виступати за клуб. Кажуть, що в Кенії є 30 регбійних клубів, і рівень регбі вищий, аніж в Україні.
Розмовляв Ярослав БІЛЯЧ
