Глобальна популяризація спорту й великі інвестиції, які залучають у сучасний спорт, часто є причинами, які спонукають спортсменів до нечесної боротьби, – вживання допінгу, заборонених препаратів чи, якщо бажаєте, стероїдів, анаболіків тощо. Вживання заборонених речовин нині є невід’ємною частиною спорту вищих досягнень. Що це таке, для чого його вживають спортсмени і які це матиме наслідки, кореспондент “Ратуші” поцікавився у доцента кафедри біологічних основ Львівського державного інституту фізичної культури, кандидата медичних наук, керівника наукової групи збірної України зі стрільби з лука Анатолія Киселевича:
– Сучасний спорт вищих досягнень вимагає від організму спортсменів підтримувати надзвичайно високий рівень працездатності тривалий час, – розповідає Анатолій Георгійович, – досягнути його лише за рахунок раціональної системи тренувальних занять і підготовки до змагань – процес достатньо тривалий, а результат спортсмен і тренер хочуть мати якомога швидше. Тому бажання здобути перемогу за будь-яку ціну підштовхує спортсмена і спеціалістів шукати всілякі альтернативні засоби досягнення результату.
Допінгом називають біологічно активні речовини, засоби і методи штучного підвищення спортивної працездатності, які мають побічні ефекти на організм. Сьогодні розроблені спеціальні методи визначення вживання допінгу – серйозної загрози олімпійській етиці і правилам чесної гри.
– У яких видах спорту найчастіше спортсмени вдаються до вживання заборонених препаратів?
– Практично немає олімпійських видів спорту, в яких не були б зареєстровані випадки вживання заборонених препаратів. Найчастіше їх використовують у важкій і легкій атлетиці. Серйозні дослідження вживання допінгу в Україні, Білорусі, Росії та інших країнах колишнього СРСР майже не проводили. У США свого часу дослідник М. Уільямс опублікував дані, які переконливо свідчать, що 90 відсотків чоловіків, які займаються важкою атлетикою, бодібілдінгом і пауерліфтінгом використовують анаболічні стероїди. Метальники спису і диску, штовхальники ядра у 70 – 80 відсотках вживають ті ж препарати. Спринтери і багатоборці в 40-50.
Жінки, порівняно з чоловіками, користуються стероїдами у 4 – 5 разів менше.
За даними ректора Національного університету фізичної культури і спорту Володимира Платонова, можна констатувати значне розширення використання заборонених препаратів, зокрема, і в дитячо-юнацькому спорті.
– Чи відомі випадки, коли вживання допінгу призводили до смерті спортсмена?
– Стимулюючі препарати не лише допомагають перемагати, але часто призводять до трагічних наслідків. Так, у 1886 році на змаганнях із велосипедного спорту зафіксували смерть англійця Лінтона під час перегонів Париж – Бордо від надмірної дози кокаїну з героїном. Влітку 1986 від зловживань кокаїном загинув американський баскетболіст Лео Байес, у 1987 році – професіональний футболіст Дон Роджерс.
Окрім загрози для фізичного здоров’я, існують і моральні аспекти використання заборонених фармакологічних препаратів – дискваліфікація, ганьба, публічне приниження. Найбільш яскравий приклад – дискваліфікація канадського спринтера Бена Джонсона на Олімпійських іграх у Сеулі 1988 року через використання станозолола. Потім у 1993 році його пожиттєво дискваліфікували за повторне вживання анаболків.
– Що загрожує спортсмену, який вживає допінг з позицій закону?
– Медичний кодекс Міжнародного олімпійського комітету регламентує:
– У випадках використання допінгу (перше порушення) на спортсмена може очікувати:
а) попередження;
б) заборона на участь в одному чи кількох спортивних змаганнях будь-якого рангу;
в) штраф до 1 мільйона доларів США;
г) відлучення від участі в змаганнях на термін до двох років;
д) при повторних порушеннях – довічна дискваліфікація.
– Які фармакологічні препарати і методи належать до групи допінгів?
Заборонені класи речовин – стимулятори, наркотики, анаболічні речовини, діуретики, пептидні і глікопротеїнові гормони та їх аналоги.
Заборонені методи – кров’яний допінг, фармакологічні, хімічні, і фізичні маніпуляції.
Класи речовин, які використовують із певними обмеженнями, – алкоголь, маріхуана, місцеві анестезуючі речовини, кортікостероїди, бета-блокатори.
– Де, власне, спортсмени беруть ці препарати?
– Деякі спортивні керівники використовують спортсменів як засіб виробництва (оборотній капітал), яких вони експлуатують і змушують використовувати допінг заради високих заробітків. Відомі випадки, коли допінгові речовини видавали спортсменам лікарі як нібито вітаміни. Багато заборонених препаратів можна придбати через аптечну мережу.
– Які фізичні наслідки можливі через вживання допінгу?
– Втручання у нормальну гормональну діяльність організму під час використання андрогенних анаболічних стероїдів викликає ризик росту пухлин і розладів психіки. Окрім того, у чоловіків з’являються: вугрі на шкірі, агресивність і сексуальні розлади, ниркова і печінкова дисфункції, припинення сперматогенезу, збільшення молочних залоз (гінекомастія), випадання волосся, гіпертрофія простати і простатити. У підлітків – велика кількість вугрів на обличчі і шкірі, передчасне окостеніння кісток і затримка подальшого розвитку.
У жінок – порушення менструального циклу, збільшення кількості волосся на обличчі і тілі (гірсутизм), грубість і охриплість голосу, печінкова і ниркова дисфункція.
– Чи часто фіксували вживання допінгу українськими спортсменами?
– На жаль, часто. До прикладу, під час останніх Олімпіад і чемпіонатів світу. Перед Олімпійськими іграми 2000 року у Сіднеї був пожиттєво дискваліфікований за повторне вживання заборонених гормональних препаратів український атлет Олександр Багач.
2002-го року на Олімпіаді у Солт-Лейк-Сіті через вживання дарбепоетину дискваліфікували українську лижницю Ірину Терелю. Через це вся жіноча команда позбулася права брати участь у естафеті.
Допінгові скандали під час останніх літніх ігор у Афінах 2004 року теж не оминули Україну. Українка Олена Олефіренко, яка здобула бронзу у змаганнях з греблі, не пройшла тест на застосування стимуляторів. Усю українську четвірку позбавили медалей.
– Чи вживають заборонені речовини спортсмени збірної України зі стрільби з лука?
– Можу запевнити, що жодних заборонених препаратів і методів члени збірної команди України зі стрільби з лука не використовують. На всіх офіційних міжнародних змаганнях з цього виду проводять допінг-контролі (таких змагань щороку щонайменше п’ять). Упродовж 14 років моєї роботи зі збірною командою жодного випадку позитивної проби на допінг не було.
Допінг-скандал по-львівськи
17 травня 2003 року в одному з матчів чемпіонату України між київським «Динамо» і львівськими «Карпатами» провели забір допінг-проб. У пробі «А» футболіста львівської команди Ярослава Хоми виявили тестостерон, що перевищує концентрацію фізіологічної норми. Федерація футболу України і керівництво львівської команди ухвалили рішення про контрольне дослідження проби «В». Під час розкриття проби «В» і проведення повторної проби був присутній представник львівської команди. Проба «В» також виявилася позитивною, тобто містила тестостерон. Для підтвердження або заперечення факту використання допінгу за місяць провели додаткову допінг-пробу, ініційовану й оплачену футболістом. У такий спосіб отримали доказ: на певному етапі гравець уживав заборонений препарат. Спеціальне розслідування засвідчило, що провини клубного лікаря в цьому немає.
«Коли в гравця знаходять допінг, виправдовуватися немає сенсу. Виникає запитання, яким чином він потрапив в організм. Я переконаний, що з нашого боку допінг до Хоми не потрапив. Це був період, коли він лікувався в інших лікарів, зокрема з Одеси. Тому тепер всі наші гравці пишуть розписки, що не лікуватимуться “на боці”, – так прокоментував ці події в одному з інтерв’ю лікар “Карпат” Ростислав Пастушенко.
За вживання допінгу Ярослава Хому дискваліфікували на сім місяців. Нині цей футболіст захищає кольори луцької «Волині».
Ярослав Біляч, “Ратуша”
