Садовий vs Куйбіда: детонатор у середовищі «Нашої України» активізовано

Якось вже майже поміж іншим січня на партійній конференції обласної організації пропрезидентського НСНУ її лідер (а за сумісництвом—голова Львівської ОДА, що взяв відпустку на період виборчої кампанії) Петро Олійник сповістив однопартійцям-делегатам насправді приголомшливу новину: партія визначилася з кандидатурою на посаду міського голови Львова.

Ним став заповзятий борець за права міщан перед ненависними ЖЕКами, почесний зброєносець знедоленої львівської громади, людина, котра безкомпромісно оголосила війну каналізаційним люкам та дзюравим дахам, знаний завдяки широкій медіа-підтримці місцевий чи то Сорос, чи то «тимурівець» Андрій Садовий. Загубившись поміж «канівцями» (Стрий) та «чудійовичами» (Червоноград), кандидатура Садового «пакетом», без жодного обговорення та під супровід спантеличеного, майже простраційного, погляду в.о. міського голови Львова Зіновія Сірика, була практично одноголосно підтримана присутніми у залі делегатами.

Та облишимо жарти, і спробуємо знайти логіку в прийнятому рішенні. Передусім, процедурну. Чому на посаду міського голови Львова кандидатуру, нехай і з погляду ЛОО НСНУ гідну та достойну, рекомендує обласна партійна організація. Хочеться запитати, чи голова, скажімо, Турківської РО НСНУ нестиме відповідальність за майбутнього мера Львова, якщо таким стане Андрій Садовий, і яку? І перед ким конкретно: жителями Сихова, Левандівки чи Майорівки? Логіка підказує, що це «життєво важливе» рішення обласна організація мала б підтримати чи затвердити як рішення, власне, міської партійної конференції, яка пройшла кількома днями раніше. Проте, як стверджують джерела в самій ЛОО НСНУ, на міській конференції кандидатура Андрія Садового була б непрохідною. Тому, очевидно, вирішувати долю кандидата від партії Ющенка на посаду міського голови Львова «довірили» не сихівським, личаківським, залізничним чи іншим побратимам, а добродіям з Турківського, Яворівського, Сокальського, Золочівського та інших, без сумніву, достойних районів Львівщини.

Обласні партійці цього дня більше були стурбовані власним вибором (де краще бачити свої прізвища: у непрохідній частині списку до обласної ради чи просити у журавлика з абревіатурою НСНУ місце в списку до рідної районної), аніж кандидатурою якогось Садового, що хоче стати мером обласного мегаполісу, до якого добиратися – півдня стратити, а усі питання не завше й вирішиш. Тому й мотивація на кшталт «Та заради Бога, хай собі балотується, нам то шо до того» переросла у частокіл «помаранчевих» рук. Голосуючи «за», однопартійці Петра Олійника рекомендували політраді Блоку «Наша Україна» висунути єдиним кандидатом на посаду міського голови Львова колишнього члена УНП Андрія Садового.

Ось тут, власне, і починається інша логічна проблема – наскільки політично аргументованим та коректним було це рішення?

Щодо політичної логіки, то існує проблема рейтинговості двох ймовірних кандидатів на посаду міського голови Львова від «Нашої України»—згадуваного Андрія Садового та «рухівця» Василя Куйбіди. Мотивуючи рішення ЛОО НСНУ, Петро Олійник зазначав, що Садовий досвідчений, авторитетний чоловік, якому міська громада довіряє чи не найбільше. Проте, виникає питання: яка авторитетна соціологічна служба показала домінантність лідера «Самопомочі» на тим же Куйбідою? До цього часу було з точністю до навпаки: Куйбіда – лідер, Садовий йде другим із незначним відставанням. Можливо, мова йде про якесь опитування, аналогічне до того, що за два тижні підняло рейтинг Гудими з 5-6% до 14%? Тоді, як за Станіславським,—«Не вірю!».

Інший аспект—політкоректний. Ні для кого не було таємницею, наскільки складними були «пологи» зі створення парламентського мегаблоку-2006 на підтримку курсу Ющенка. Після краху перемовин з Литвином та Тимошенко ідеологам НСНУ залишалося реанімувати хіба що копію «Нашої України» взірця 2002 року. Але й тут стався непередбачений збій: УНП пішла власною стезею, а НРУ погодився на своєрідне розчинення у пропрезидентському блоці за низки умов. Більшість авторитетних представників НРУ у Львові та Києві стверджують: посеред цих умов була підтримка від імені блоку Василя Куйбіди на мерських виборах у Львові. Тож рішення ЛОО НСНУ про висунення Андрія Садового декотрі з них сприйняли як відверте ігнорування Петром Олійником попередніх домовленостей. Дехто, з радикально налаштованих, говорить про можливий вихід з коаліції, як це того ж вікопомного 20 січня вчинили представники ЛОО ПППУ, заявивши (цитуємо): «У зв’язку з неприйнятними умовами для ЛОО ПППУ, невиконанням попередніх домовленостей, безрезультативністю проведених переговорів та консультацій з учасниками блоку керівництво обласної ПППУ постановило скасувати рішення VIII конференції партії про входження до обласного виборчого блоку «Наша Україна». Інші, поміркованіші «рухівці», радять почекати рішення міжпартійної конференції.

Попри незавершеність розпочатого процесу, низка висновків уже сьогодні лежить на поверхні.

Насамперед, Петро Олійник вчинив кулуарно, винісши питання висунення Садового на обласну, а не міську конференцію НСНУ. Більше того, за тією ж логікою, Садового, як вже єдиного кандидата від блоку, мала б затвердити 22 січня обласна міжпартійна конференція. Але на ній з певних причин це питання навіть не ставилося. Пройшла інформація, що у найближчі дні (орієнтовно у середу, 25 січня) відбудеться міжпартійна міська конференція, яка й вирішить це питання. Не заскладно? Але ми лише робимо спробу проартикулювати те, що було.

За цим рішенням можна побачити декілька важливих посилів до учасників блоку. По-перше, Олійник продемонстрував власну політичну силу та зверхність: заради потрібного рішення процедура не суттєва. По-друге, Олійник дав зрозуміти тим, хто вагається, що його влаштує лише «одне конкретне рішення». По-третє, Олійник засвідчив на загалі власну авторитарність, бо, мабуть, не звик в останні місяці до серйозного опонування, тому подекуди хибує на непомильність.

Сьогодні достеменно невідомо, хто чи що спонукало губернатора до підтримки кандидатури Садового. Люд політичний шепоче різні версії. Але важливі не вони. Важливо, 1) що засвідчила ця ситуація, 2) до чого може спричинити така поведінка Олійника, 3) які наслідки вона матиме для пропрезидентського блоку на Львівщині?

1. Латентний конфлікт навколо узгодженої кандидатури на посаду міського голови Львова від блоку «Наша Україна» свідчить про фактично тотальне домінування в обласному блоці НСНУ, який, попри квоту у 56%, прагне домінувати і на рівні усіх ключових рішень, навіть тих, які б мали прийматися згідно досягнутих домовленостей. Така «зверхність» уже дала збій у випадку з ЛОО ПППУ. Чи спричинить ймовірна непідтримка Куйбіди аналогічний «рухівський» демарш – сумнівно.

НРУ на Львівщині поступово перетворюється на таку собі кон’юнктурну політсилу, яка поміж принциповістю та власною вигодою здебільшого обирає друге. Інформація з джерел в ЛКО НРУ свідчить, що місцева «рухівська» еліта не налаштована домагатися свого. Хтось, як, скажімо, Ярослав Кендзьор чи Микола Горинь втомилися, хтось вирішив не конфліктувати з губернатором, комусь обіцяні посади та інші дивіденди.

2. Поведінка губернатора чимось нагадує сьогоднішню поведінку Президента Ющенка. Останній у складній ситуації парламентсько-урядової кризи прагне не до пошуку компромісу, а вперто наполягає на своєму, привносячи тим самим у конфлікт додаткову напругу. Олійник діє певним чином аналогічно. Він не зважає на існуючі протиріччя, не прагне їх вирішити шляхом порозуміння, а діє жорстко і подекуди авторитарно. На сьогоднішньому етапі така поведінка оточенню губернатора видається адекватною, але насправді вона закладає підвалини для низки потенційних конфліктів у середовищі «Нашої України» як під час самих перегонів, так і в післявиборчий період.

3. Чим завершиться ймовірне протистояння у середовищі «НУ» навколо висунення єдиної кандидатури на посаду міського голови Львова? В разі підтримки Садового, Олійник і НСНУ отримають серйозного конкурента з боку Куйбіди, котрий, скоріш за все, піде самовисуванцем. Екс-мер влаштовує достатньо вагому частину середовищ блоку (це випливає з інформації з різних груп «Нашої України»), тому може реально претендувати на перемогу. Позірна єдність у такому випадку гратиме проти Олійника, бо домогтися у такій ситуації єдності та синхронності дій команди буде неможливо.

Таким чином, конфлікт, який триває між суб’єктами Блоку «Наша Україна» щодо мерських виборів, не може самоліквідуватися. Апогеєм протистояння, без сумніву, стане міська міжпартійна конференція, на якій і буде розглядатися питання висунення єдиної кандидатури на посаду міського голови Львова від «Нашої України». Про те, що Садовий зніметься на користь Куйбіди, говорити навіть не варто. Ось тут, мабуть, і згадають друзі-побратими один одному все, що накипіло щонайменше за рік.

Парадоксально, але якщо Олійник таки вирішив, що Куйбіда не вартий стати єдиним кандидатом, то в губернатора все ще залишається варіант для відступу та вирішення потенційного конфлікту: достатньо відмовитися від єдиної кандидатури на посаду міського голови Львова. Тоді обидва достойники підуть як самовисуванці. Проте, такий варіант є сумнівним.

Навіть важко уявити, яким рикошетом по «Нашій Україні» на виборах до місцевих рад вдарить ймовірне протистояння Садового та Куйбіди на мерських виборах. Дивно, що не розуміють цього лідери «Нашої України», своїми руками формуючи можливе самознищення на рівні Львова. Але, здається, зараз говорити їм про це вже пізно. Надто багато розкидано каміння.

Тарас Кухар, Західна інформаційна корпорація