Володар левів

|

Ця п`єса, що належить перу класика львівської журналістики Романа Онишкевича, дозволить вам легко, невимушено і з гумором поглянути на перипетії мерської кампанії у Львові. Читайте та насолоджуйтесь. З Новим роком-2006, роком виборів нового міського голови Львова.

Дійові особи:

Пан Біда, претендент

Пан де Сенга, претендент

Пан Помічний, претендент

Пан Сердешний, претендент

Пан Чорнобілик, претендент

Пан Базарний, претендент

Пан Свобідний, спраглий претендентства

Пан Ніхто, скинутий із трону

Пан Олігарх, олігарх

Алоізій і Влодко, леви біля магістрату

А також: інтелігенти, гуманісти, сибарити, товстосуми, шльондри, добродії, супостати, сіоністи, капосники, антисеміти, потолоч, депутати, нелюди, богохульники, богоугодники, лицеміри, скнари, сепаратисти, матолки, перекупки та шляхтичі. Усі вони приречені створювати галасливу масовку для різдвяних фестин, на тлі яких відбуваються основні події.

Древній Леоград. Цього року йому виповнюється 750 років. За стародавніми переказами, саме цього року леоградський трон має посісти новий король, який стане володарем левів – споконвічних покровителів міста. Йому суджено припинити чвари серед придворних і щасливо володарювати многії та благії літа, поки в місті вистачатиме води, тепла та вільних земельних ділянок. За тими ж таки переказами, добра Фея може допомогти заволодіти престолом. Але для цього потрібно заволодіти її серцем.

Раз на 750 років, напередодні Різдва, камінні леви під брамою леоградського магістрату отримують змогу розмовляти людською мовою. Незайманка, яка підслухає їхню розмову, має шанс зберегти цноту до заміжжя, а парубок буде позбавлений похмільного синдрому протягом трьох наступних святкових днів.

Підслухана розмова

Перший Лев:

Близький вже час,

як нерозумні наші браття –

Коти завиють

в березневу глупу ніч.

Підуть мужі, гарячі,

мов багаття,

Підуть на прю

в кольчугах протиріч.

Другий Лев:

Чия рука затисне

ключ від брами?

Чиї уста

слинитимуть штандарт?

Хто нам погладить

гриви батогами?

Кому баладу

заспіває бард?

А тим часом…

У розкішній садибі серед густого Брюхберського лісу розмовляють двоє. Обоє – незадоволені.

Олігарх (вправно жонглюючи футбольним м’ячем):

Що за часи тепер

настали кляті?

Клянусь, не було

клятіших часів!

Усі, хто міг,

поважних меценатів

Напризволяще кинули,

як псів.

Я спокушав Її

своїми грішми,

Я дарував

футболки і голи.

А результат?

Я виявився гіршим,

Аніж якісь

зацофані козли.

Ну, а тебе хіба

не грів я ділом,

Хіба жалів поради

чи бабла?

А що тепер?

Кохання відлетіло,

Лишень за списки

мова підійшла.

Свобідний (почісуючи груди під чорною сорочкою, з якої виглядають витатуйовані портрети героїв Коліївщини):

Це все пусте.

За вас говорить заздрість.

Повірте, ситуація не та,

Аби в парламент

вести вам на радість

Самого вас,

ще й вашого кота.

Але якби забули

ви образи

І привідкрили

ваше портмоне,

Я в бургомістри

кинувся одразу б –

І стопроцентно

вибрали б мене.

Олігарх (роздратовано):

Гнилий базар.

Не хочу навіть чути.

Я вже давно

розкинув свій пасьянс:

Біді до влади

розписав маршрути,

Щоб він навів

у Леограді глянс.

А то, гляди,

стоять якісь готелі

І стадіон –

і все це не моє!

А пан Біда,

як вмоститься в фотелі,

Мені дещицю

чесно відкує.

Свобідний (обурливо-перелякано):

Біду на царство?

Нащо цю занозу?

Попрошу – схаменіться!

Це ж бо стид!

Бо вже, зізнаюсь,

крутиться підозра,

Що ви, шановний,

уманський хасид.

(Мерщій витягує із целофанового пакета літровий слоїк зі смальцем і хитро пропонує Олігархові)

Візьміть у презент

цю чарівну банку,

Скуштуйте, прошу,

цього лігуміна.

Його мені на фарт

дала горянка

Із крайнього села

з-під Яворини.

Олігарх виймає з рота сигару, розкриває слоїк, набирає пальцем смалець і бридливо облизує, розуміючи сенс підступного іспиту, влаштованого гостем. Свобідному відлягло від серця. На душі робиться світло і безтурботно.

А тим часом…

У покої із яскравим світлом денної лампи, закотивши рукави й обклавшись словниками рим і синонімів української мови, пріє пан Біда. Він пише лист, який із задоволенням раз у раз перечитує вголос у захопленні від свого поетичного генія.

Біда:

О, люба Пані

з поглядом пророчим!

Моїх ночей

недоспаних сльоза.

Я знов молюсь

на чесні Ваші очі,

Де блискотить

сподіванок роса.

Під дверима підслуховує пан де Сенга. На останній фразі він не витримує і вривається у покій.

Де Сенга (майже у розпачі):

Я думав, ти за мене

змовиш слово,

А ти за себе…

Знов старий мотив.

Ти ж вісім років

вірші балаболив,

Я ж до виходків

труби проводив.

Ти по Європах

швендявся туристом,

Ти по Юнесках

стіни підпирав.

Ти ручкався

з міністром і артистом,

Я весь цей час

на чорно гарував.

Прийшла пора

мінятися ролями:

Мені на трон.

Тобі – куди душа…

Не можуть знов

ставати королями,

Ті, хто вже раз

дістали одкоша.

Біда (пафосно і викривально):

Не сміти пити

кров мою жертовну.

Я свою славу

на Майдані здобував.

Мерз, як усі,

не кутався у вовну –

Ти ж бандюковичам

пантофлі цілував.

Пан де Сенга червоніє, хоче щось сказати, але затинається. Йому вдається лише показати язика і продемонструвати один сумнівний жест. У цей час на порозі несподівано з’являється пан Базарний у супроводі ратників, дворових дівок і купців. Він весело наспівує і час від часу голосно позіхає.

Базарний:

Ось іще одна ятка,

А за яткою ятка,

А за яткою ятка –

Закінчився базар.

Ні-ні-ні, ось іще одна ятка,

А за яткою ятка,

А за яткою ятка –

Закінчився базар.

Ні-ні-ні, ось іще одна…

Біда (знервовано, бо непрошені гості не залишають йому можливості закінчити важливу епістолу):

Ви вже мене

замучили хлоп’ята.

Щоб ви такі

здоровії були.

(обертаючись до де Сенги)

Аніж мене

в помиях катуляти,

Своєму куму

писок затули.

Базарний:

Панове, прошу,

майте в серці бога.

Не ви, а я

ґаздівський маю дар.

Ще прийде час –

на кільцеву дорогу

Простреться

над базарами базар.

Приїде знову

в гості Бандюкович,

Накраде шапок,

купить мандаринок.

Всім носа втру –

я добре тертий овоч.

Дивлюсь – базар,

а придивлюся –

Ри-и-и-нок!

Раптом, наче чорт із табакерки, не звісь звідки в кімнаті виникає пан Ніхто. Присутні не можуть достеменно визначити: це він чи лише його тінь.

Ніхто (єхидно і самовпевнено):

Ага, це ви!

Тут заколот чи змова?

Що вкрали вже –

зізнайтеся мені.

Я єсть король.

А ви, простіть за слово, –

Віконні рами

на глухій стіні.

Біда:

Прийшли – сідайте.

Будьте не як в дома.

І прошу – тихо.

Ви ж не у мегер.

Ми розуміємо:

болячки, вік, утома,

Тим більше, що ви,

прошу пана, негр.

Ніхто (побачивши на столі недописаний лист):

О, бачу я,

ви пишете до Пані.

Але це блаж –

це зна і немовля.

Я ж недарма

поїв у ресторані

Її і навіть

дурника Щигля.

Вона прийде –

така сильна і чесна.

Ви всі щурами

скочите з моста.

І їй, до речі,

буде інтересно

Читать мого

правдивого листа.

Пан Ніхто виймає з кишені аркуш паперу, на одному боці якого план відбудови старовинного замку, а на іншій – стрункі лінії римованих рядків. Ніхто береться проникливо читати:

Я пишу Вам.

Куди вже далі.

Що можу я

іще утнути.

Зізнаюсь,

важко у запалі

Всю Вашу велич

осягнути.

Я єсть король…

Де Сенга (бурмоче під ніс):

Старий солдат

не знає слів кохання.

У нього в серці

холод і зима.

Гудбай, можливості.

Лишилося бажання.

А що воно?

В кого його нема?

Підслухана розмова

Перший Лев:

Вони кричать

про слово і про діло,

А в помислах,

ти бач, вони онде:

Кому коса

утне скупу надію,

Кого коса

на царство приведе…

Другий Лев:

Чого ти так?

Мужчини як мужчини.

Шерше ля фам –

казав наш брат Леон.

З них кожен снить

косою Жозефіни,

Бо кожен сам собі

Наполеон.

А тим часом…

Кабінет Чорнобілика в магістраті. На столі – пляшка дорогої горілки. На стіні – портрет думського боярина Стецька, Чорнобіликового друга і поплічника. У кабінеті сам Чорнобілик і його гість пан Сердешний. Останній ліпить із пластиліну макет енергозберігаючої установки, яка, за його задумом, має врятувати Леоград від лютої зими та спричинити нечувану паніку в зажерливій сусідній імперії. Натомість господар кабінету заклопотаний іншою поважною справою. Пан Чорнобілик вносить авторські правки в чернетку філософського трактату про вплив учення Платона на філософію прибирання снігу з вулиць Леограда.

Сердешний (наспівуючи голосом Джо Дасена):

Серце,

тобі не хочетьсяспокою.

Серце,

ти знову мчиш до барикад.

Серцем завжди,

завжди, завжди з тобою,

Мій древній,

славний Леоград.

Чорнобілик (обнадійливо):

Спитай у серця,

може, дасть пораду

(Чи до ворожки

прошвирнись у Стрий),

Робити що,

бо пре по Леограду

Найбільша капость –

прикрий Помічний.

Із гидкої гримаси, скорченої Чорнобіликом на останньому слові, стає зрозуміло: пана Помічного він відверто недолюблює і бридиться.

Сердешний (флегматично):

Гадаю, в страху

очі завеликі.

Зажди ще місяць –

буде йому грець.

Він не зірве тріумфу

смаколики,

Хоча я згоден:

з ним прийде капут.

У кабінет входить недолюблений Чорнобіликом Помічний. У руках у нього лопата та віник, що засвідчує готовність будь-якої миті прийти на допомогу. Із кишені залатаного бушлата вигляда відкоркована пляшка дешевого шмурдяку, що символізує його повне ментальне злиття зі згорьованим народом.

Помічний (самовдоволено):

Я все віддав

во славу перемоги.

Продав завод.

Купив старий бушлат.

І пролягли в народ

мої дороги,

І вже немає

вороття назад.

Мої ідеї,

вкинуті у маси,

Уже зійшли

у рідному краю.

Принюхайтеся:

рябчик… ананаси…

Якась кухарка

смажить в честь мою.

Чорнобілик (повчально):

Говорив відомий

наш сучасник

(Він у людях

добре знає толк),

Ідея, спущена у маси,

Як дівка, кинута у полк.

Подивись

на себе і довкола,

Не підмішуй

до води вина.

Бо із рота,

де росте полова,

Тхне нестерпним

запахом лайна.

Тим часом Сердешний в авральному порядку демонтує пластилінову енергоустановку, натомість із отриманої сировини виготовляє кульки. На його обличчі – печать ностальгії за шкільними роками, коли він був щасливим володарем найдовшої в класі трубки-плювачки. Пан Сердешний відчуває гостру потребу в такій зброї актуальної миті.

Сердешний (намагаючись дотримуватися нейтралітету):

Скажу обом

конкретно і одразу:

Фігня це все,

порівняно із ТЕЦ.

Що варта ЖЕКи,

як не буде газу?

Усім без газу

надійде капут.

Раптом повторюється ексцес, що стався годину тому в садибі Олігарха. Ні сіло ні впало, ні лягло ні встало, як у кімнаті з’являється пан Ніхто.

Ніхто:

Ага, ви тут!

Ви всі мені противні.

Вже все подерибанили,

шпана?

Я єсть король.

Єдиний, легітимний.

Мені вже зле

від вашого кіна.

Усі ви тільки

прихвосні фортуни.

Для кожного

знайшовся би патрон.

Злодюги, самозванці,

самодури!

(Обертаючись до Сердешного і єхидно кривляючись).

До речі, Серцеїд,

віддай мільйон.

Сердешний (стискаючи смачну дулю):

Пардон, ви всі

одне одного варті.

Ніхто, Базарний,

Чорнобілик, Стець.

У вас в руках

зовсім погані карти,

А в Помічного –

взагалі капут.

Зауваження не подобається жодному із присутніх. Помічний розвертається і насуплено покидає товариство, не погребувавши, втім, прихопити попільничку з Чорнобіликового столу, яку непомітно никає в кишеню. Пан Ніхто зникає раптово, як і з’явився, залишивши по собі якийсь кумедний і нікому не цікавий судовий циркуляр. Аби спекатися ще й Сердешного, Чорнобілик починає катувати його філософськими роздумами про можливість кореляції між стоїцизмом забитих каналізаційних труб і епікурейством працівників комунальних служб…

Підслухана розмова

Перший Лев:

Це місто може

бити і прощати –

Така його планида

крізь літа.

Це місто завжди

буде реготати

З політика, підпанка

й мента.

Це – місто,

де штампують наші лики,

Де розум часто

котиться в кювет,

Де в блювотинні

мітингових криків

Стоїть один

засмучений поет.

Другий Лев:

Це – місто,

де сидять леви на варті,

Де кавою лікують

від застуди.

Це місто пишем

золотом на карті.

Це – місто,

де найкращі в світі люди.

Перший Лев:

Ці люди повернулися

зі страти,

Пробиті леоградськими

дощами.

Ці люди вкотре

будуть обирати

Між вірою

і гарними словами.

Роман Онишкевич, “Львівська газета”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *