Настоятель одеського Свято-Троїцького храму (ПЦУ), капелан, колишній полонений Василь Вирозуб про скандал, який вибухнув із новою силою між Польщею та Україною через історичні суперечності:
«Низький уклін і щира подяка кожному поляку, кожній польській родині, які відкрили свої серця та домівки для наших жінок і дітей у найважчі дні. Цю руку допомоги від польського народу ми не забудемо ніколи. Ви довели, що є великою нацією з великою душею.
Але саме тому як людина, що пройшла через пекло російського полону, я маю право говорити про свободу й пам’ять прямо, без дипломатичних реверансів. Коли ти сидиш у казематах окупанта, коли тебе намагаються зламати фізично й духовно, ти починаєш бачити історію не через параграфи підручників, а через кров і залізо.
Там, у полоні, і потім – у щоденній духовній боротьбі за повну незалежність України та нашої Церкви від московського ярма – я зрозумів головне: свободу не випрошують. Її не отримують за чиїмось дозволом чи наказом. Вона народжується лише з готовності вмирати і вбивати за своє.
І коли сьогодні знову починають підніматися привиди минулого, коли українцям намагаються диктувати, яких святих, праведників, мучеників чи героїв нам шанувати, я не можу мовчати.
Правда не буває однобокою. Не можна згадувати трагедію Волині й водночас викреслювати з пам’яті:
- пацифікацію 1930-х років та придушення всього українського в Галичині;
- Березу-Картузьку – концтабір, створений для українських патріотів;
- кров і сльози на Лемківщині, у Сяноку, Перемишлі та жахи акції «Вісла».
Наших героїв називають убивцями ті, хто забув, що українці просто дали відсіч силі, яка прийшла на їхню землю з хрестами й нагайками. Якби тодішня польська влада поважала наше право на гідність і свою землю, можливо, ніхто б ніколи й не взяв до рук зброю.
Для нас Роман Шухевич – це солдат, який самотужки дав бій одразу трьом імперіям: польській, нацистській та більшовицькій. То для кого він має бути героєм? Для тих, хто здався?! Хто мовчки дивився, як палять українські села й церкви, як московія душить нашу віру? Ні. Ми пам’ятаємо тих, хто боровся жорстко, бо з карателями мир не будують.
Польща свято береже пам’ять про Пілсудського, попри те, що його війська у 1919 році топили в крові ЗУНР і катували українців у львівських тюрмах. Чому ж коли українці наважилися відповісти, це називають «варварством»?
Насильство завжди породжує насильство!
Коли ви бачите українців у вишиванках із червоно-чорними стрічками, не лякайтеся. Це не прапор війни проти вас. Це прапор нашої колосальної внутрішньої сили. Наш народ знайшов у собі духовну велич пробачити польську націю за минулі приниження, кров і сльози. Пробачити заради спільного майбутнього. Але зрадити своїх героїв ми не маємо права, особливо тепер, коли знову вигризаємо право на життя у боротьбі з москвою.
Сьогодні українці на ділі доводять, що вміють бути щирими друзями, стіною закриваючи Європу від орди. І нам боляче бачити, як повз польські кордони летять російські ракети, які ніхто не збиває, тоді як нас продовжують повчати історичній «правильності».
Справжнє братерство польського та українського народів можливе лише тоді, коли воно будується на абсолютній повазі. Не до зручних політичних символів, а до суверенного вибору нації. Ми поважаємо вашу історію. Поважайте і нашу – вистраждану в окопах, полоні та духовних битвах за свою волю і незалежність».
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
