Історик, журналіст і публіцист Олександр Зінченко про антиукраїнську істерію ультраправих і націоналістів, які, не переосмисливши травми минулого, насправді тепер бояться України, яка починає здобувати все більшу суб’єктність у світі:
«”Коли Україна виграє війну з Росією, то, на мою думку, буде державою для нас більш небезпечною, навіть ніж Росія – парадоксально. Це те, до чого треба приготуватися”, – професор Ян Жарин.
Він – багаторічний ідеолог польських правих у питаннях історії та історичної політики. Саме він у листопаді 2015 року придумав “Історичну офензиву” на Україну, яку реалізовувала в наступні роки партія “Право і справедливість” в Польщі.
Ці слова легко гугляться. Перевірте: “…gdy Ukraina wygra wojnę z Rosją, to moim zdaniem, będzie państwem dla nas niebezpieczniejszym nawet niż Rosja – paradoksalnie. To jest coś, do czego trzeba się przygotowywać”.
Давайте вже чесно визнаємо: істерика польських правих і польських нациків – це не про Героїв УПА, це про усвідомлення, що Україна перемагає у цій війні. Ми ще не виграли. Але Росія вже програла. І польські праві та нацики це бачать. І вони бояться.
Вони бояться, що із зростаючою суб’єктністю України прийдеться рахуватися. І це злам у польській свідомості.
Я це вперше зауважив ще минулого року. А у вересні мій давній друг, один із лідерів польської “Солідарності” Збігнєв Буяк підтвердив це спостереження і переказав розмову з одним із своїх знайомих. Той обурювався: “Це ж Україна, якщо переможе, перемоги може стати важливішою в ЄС, ніж Польща! Ми не можемо цього допустити!” Збігнєв намагався пояснити колезі, що в союзі з Україною Польща може стати ще більш сильною, бо разом можна зробити більше.
У лютому 2022 року Україна у свідомості значної частини поляків вкладалася у кліше і стереотипи недонації та недодержави. Для певної частини польського суспільства допомога українцям була не так актом безкорисливої допомоги, як способом підвищити внутрішню самооцінку – бачте, які ми добрі?!
А потім сталося те, що сталося: афера із путінським “Київ за три дні” провалилася, Україна вистояла і почала бити “найсильнішу армію світу”. І усвідомлення нового порядку речей в світі вдарило саме по цій частині польського суспільства, яка дбайливо плекає комплекси, кліше, упередження і травми минулого, називаючи це “польським патріотизмом”.
Бо єдиний випадок, коли польська державність мала подібні виклики до того, що Україна пережила в лютому 2022 року, – вересень 1939 року. Ані до, ані після цього Польща ніколи не мала нічого подібного у новітній історії. І де б зупинилася російська агресія сьогодні – питання, на яке багато поляків не знають відповіді: чи це був би берег Вісли, чи берег Одри?
І усвідомлення цього лякає таких як Ян Жарин – “як оті засрані шошони зупинили те, що ми не змогли зупинити?!” Їм страшно.
Польща – це Травмаленд. Замість опрацьовувати травми і страхи минулого, вона робить їх наріжним каменем національної ідентичності. Тому завдання України – допомогти Польщі перестати боятися та подолати постійну ретравматизацію, яка заважає спільному сильному майбутньому.
Що потрібно зробити?
- Україна має запропонувати наступному президенту Польщі прибути до Києва і провести спільний молебень у Софії Київській “Прощаємо і просимо про пробачення”.
- Президент Польщі має задекларувати, що той факт, що Польща встала на шляху української незалежності у 1918-1921 роках, був найбільшою помилкою спільної історії, яка мала трагічні наслідки: Україні союз Польщі та більшовицької Росії коштував мільйонів життів, Польщі – сотні тисяч, а в перспективі – втрату державності у 1939 році. Цього не має повторитися ніколи знову. Усі найстрашніші сторінки спільного минулого Польщі та України були наслідком ситуації, коли вони були не разом.
- Задекларувати, що “всі жертви спільних трагічних сторінок минулого не є польські, чи українські – вони наші, людські”. Вбивства і етнічні чистки, які були здійснені у ХХ столітті по обидві сторони мають бути засуджені. Діти Сагриня нічим не гірші від дітей Волі Островецької і навпаки.
- Обов’язкове спільне покладання квітів на меморіалах пам’яті у Сагрині та Острівках-Волі Острівецькій як прояв поваги до кожної жертви цього конфлікту. Бо жодний польський президент за більш ніж 80 років від часів завершення тих жахливих подій не спромігся на цей чин, попри усі наполягання України. Це необхідно виправити: пам’ять про жертви волає до нас!
- Публікація поіменного списку жертв польсько-українського конфлікту українською та польською мовами. Україна допоможе Польщі встановити ці імена. Необхідно пам’ятати кожну людину по імені.
- Погодитися не погоджуватися. Польща визнає, що українські герої не є польськими. Україна визнає, що польські герої не є українськими. Ми не чіпаємо Пілсудського і Дмовського, які встали на шляху української незалежності разом із Леніним, Сталіним та Троцьким, ви не чіпаєте тих, хто боровся за незалежність України. Ми боролися за незалежність наших країн. Ми її вибороли. Крапка.
- Україна як країна, яка має найсильнішу армію в Європі, гарантує, що завжди відстоюватиме незалежність Польщі. Польща як важлива регіональна потуга завше допомагатиме Україні посилити її зусилля заради справедливого миру на континенті.
Україна подолала свої страхи і спроможна допомогти набути Польщі необхідної суб’єктності перед викликами майбутнього».
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
Фото: Анастасія Мантач/Суспільне
