Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, світові медіа відреагували потоком матеріалів – репортажів, аналітики, коментарів. Але серед усього цього інформаційного масиву по-особливому вирізнилися карикатури. Мовчазні, але красномовні, вони зуміли сказати те, що іноді не вдавалося цілим колонкам тексту: хто є агресором, хто жертвою і якою цю війну бачать зі сторони.
Зустріч Володимира Путіна зі Смертю на тлі людських жертв в Україні, карикатура Кріса Рідделла (Джерело: «The Guardian»)
Карикатура здавна слугує барометром суспільної думки. Британські сатиричні видання часів Наполеонівських воєн, американські малюнки часів Другої світової, радянські агітаційні плакати – усе це свідчить про те, що образний, дотепний малюнок здатен мобілізувати громадськість не гірше за пропагандистський маніфест. У XXI столітті карикатура отримала нове дихання завдяки соціальним мережам: один влучний малюнок може набрати мільйони переглядів за лічені години.
Від самого початку повномасштабної агресії Путін став чи не найпопулярнішим «героєм» карикатур по всьому світу. Провідні видання – «The New Yorker», «Le Monde», «The Guardian», «Frankfurter Allgemeine Zeitung», «El País» та багато інших – систематично публікують малюнки, де образ очільника Кремля набуває різних, але незмінно принизливих форм. Дослідники виокремлюють кілька стійких архетипів, у яких постає Путін у світовій карикатурі.
Путін як карикатурний тиран
Один із найбільш точних і водночас дотепних образів Путіна запропонував художник з Кропивницького Анатолій Кімнатний. У своєму проєкті «На злобу дня», представленому в Музеї мистецтв Кіровоградщини, він зобразив диктатора у вигляді Хитуна-Бовтуна – персонажа з книги Льюїса Керрола «Аліса в Задзеркаллі». Химерна постать, яка балансує на кремлівській стіні та тримає у руках ракети, – і ось перед нами квінтесенція образу «сильного лідера», розвінчана одним малюнком.
Карикатура Анатолія Кімнатного з проєкту «На злобу дня» (Джерело: «Суспільне»)
Вибір персонажу невипадковий. Хитун-Бовтун у Керрола – самовдоволений і зарозумілий, переконаний у власній величі, але при цьому геть безпомічний. «Становище Путіна на світовій арені досить хитке. Його весь світ не поважає. А у вірші є продовження, що він впав і його ніхто не може зібрати», – пояснює художник. Ця метафора, розгорнута у кількох рядках, передає те, що інакше потребувало б розгорнутої аналітичної статті.
Карикатура Анатолія Кімнатного з проєкту «На злобу дня» (Джерело: «Суспільне»)
Образ людини з комплексом меншовартості, яка компенсує його демонстрацією грубої сили – ракетами в руках, – виявився надзвичайно продуктивним у світовій карикатурі. Дослідники семіотики фіксують стійку традицію зображення Путіна як людини, чий реальний вплив обернено пропорційний його претензіям на велич. Кімнатний вловив цю суть і виразив її засобами класичної літератури, підкресливши: диктатор, що загрожує світові ядерною кнопкою, у підсумку нагадує казкового персонажа – жалюгідного і приреченого на падіння.
Ядерна риторика Володимира Путіна у баченні Бена Дженнінгса (Джерело: «The Guardian»)
Путін верхи на ядерній кнопці, обкладинка «Charlie Hebdo» (Джерело: «RFE/RL»)
Звір, клоун і цар
Інший архетип – Путін поруч із Росією як хворим звіром – майстерно відтворила британська ілюстраторка Елла Барон у карикатурі, опублікованій у «The Guardian». Центр композиції – виснажений ведмідь, традиційний символ Росії, з оголеним скелетом і відкритими ранами; крізь крапельницю в нього подають рідину з підписом «нафта». Ведмідь помирає, але тримається лише завдяки своїм вуглеводням.
Карикатура на Путіна та Росію. Фото: Ella Baron / «The Guardian»
На передньому плані – сам Путін. Він сидить у зручному кріслі з ногами на столі, закривавлені чоботи жахливо контрастують із його розслабленою позою. У руках він тримає відразу дві телефонні слухавки. Поки Росія агонізує, диктатор виглядає задоволеним – адже ціна нафти тримається, а значить, грошей на продовження мʼясорубки ще вистачить.
Ця карикатура глибоко розкриває одразу кілька смислових пластів: пряму залежність режиму від нафтових доходів, байдужість Путіна до людських жертв і стану самої країни, а також невідворотність його краху. Ведмідь вмирає – але цар поки що не поспішає. Подвійне значення ведмедя як символу – і традиційного уособлення Росії, і уособлення тупої некерованої агресії – тут зведене воєдино з максимальною художньою ефективністю. Саме такі малюнки, де в один погляд вміщується ціла геополітична картина, становлять золотий фонд карикатури часів цієї війни.
Карикатурна Росія: армія мародерів чи зомбі?
Поряд із Путіним, як обʼєктом сатири, стала і сама Росія – її армія, суспільство, пропаганда. Особливе місце тут посідає французький сатиричний тижневик «Charlie Hebdo», який у травні 2022 року присвятив окремий номер українським карикатуристам, що висміювали російські війська та їхнього правителя. Жест був промовистий: одне з найвідоміших сатиричних видань планети вшанувало своїх колег – митців із країни, де йшла справжня війна, але де гумор залишався зброєю опору.
Роботи українських карикатуристів на сторінках «Charlie Hebdo» (Джерело: «УП. Життя»)
«Charlie Hebdo» підкреслив: попри жах війни, гумор невід’ємно присутній у житті українців – у формі жартів, трагікомічних ситуацій, нестримного бажання відправити окупантів куди слід. Саме цей гумор з’єднав французьких і українських сатириків: одні малювали ядерну кнопку в незграбних руках, інші – солдата з вкраденою пральною машиною. Але суть залишається такою ж: агресор смішний, а сміх над ним – форма спротиву.
Дослідник О. Семотюк, що спеціалізується на вивченні карикатур і мемів часів російсько-української війни, зафіксував, що як українські, так і міжнародні карикатуристи активно конструювали образ «образного поля» цієї війни, де Росія неминуче програє – морально, якщо не завжди на полі бою. Спеціальний випуск «Charlie Hebdo» підтвердив, що цей образ набув міжнародного значення. Коли французьке видання обирає українців своїми рупорами, воно говорить усьому Заходу: ця сатира – не лише місцева справа, це спільна мова вільного світу проти варварства.
Контраст між амбіціями диктатора та розбитою армією, карикатура Енді Дейві (Джерело: «Political Cartoon Society» / «VISUAL Review»)
Карикатура як зброя і дзеркало
Повертаючись до Анатолія Кімнатного і його карикатурного проєкту з Кропивницького, варто поставити ширше питання: чи є ці малюнки ефективними? Як зазначає докторка політичних наук Лідія Смола, візуальний гумор під час війни перетворився на дієвий інструмент інформаційного опору.
Сатира Стіва Белла на злочини російського керівництва та підрив Каховської ГЕС (Джерело: «The Guardian»)
Водночас група західних аналітиків на чолі з Єленою Межовою, які вивчали український візуальний контент, підтверджують, що такі матеріали відіграють ключову роль у залученні міжнародної підтримки та формуванні глобального осуду дій агресора.
Виставка «На злобу дня» у Кропивницькому музеї – це локальний приклад глобального явища. Художник, що мешкає за сотні кілометрів від лінії фронту, за допомогою олівця і аркуша паперу робить те, що недоступне жодній пресконференції: він зводить складну реальність до одного переконливого образу. Путін-Хитун-Бовтун на кремлівській стіні – це не просто жарт. Це вирок, винесений мовою мистецтва.
Парад на Красній площі на тлі кривавої війни, карикатура Стіва Белла (Джерело: «The Guardian»)
Примітно, що більшість карикатур, які виходять у провідних світових виданнях, відображають дуже схожий погляд на російську агресію незалежно від країни походження – чи то США, чи то Франція, чи то Японія. Карикатура тут виконує роль своєрідного дзеркала, що відображає консенсус, але одночасно й сама цей консенсус формує. І поки триває ця війна, пензлі та стилуси карикатуристів по всьому світу залишатимуться зброєю – безмовною, але дієвою.
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
Олег ДЕРЕВ'ЯНКО