Журналістка, головний редактор Катерина Хорощак у колонці на УП. Життя про те, як вона на власному досвіді зіткнулася з дискримінацією української мови в одному із спортзалів Києва:
«Коротка версія історії: київський спортзал CSA Academy, який я відвідую(-вала), хитро відмовився виконувати мовне законодавство, запевняючи, що тренери на групових заняттях мають спілкуватися українською, лише якщо їх про це попросять. І лише з «попроханцями». Бо групі зручніше іншою, «зрозумілою їм мовою».
Мої аргументи і пояснення законодавства, що це так не працює, менеджерам спортзалу не допомогли. Тому я написала скаргу мовному омбудсмену.
А тепер довга версія історії.
Перший мій тренер у цьому спортзалі говорив українською. Але він звільнився. І нашу групу взяв інший.
Натяку на українську і не було.
Але я не з тих сміливих людей, які в цю ж хвилину заявляють про порушення своїх прав. Та всьому є межа.
Спершу я тішила себе сподіваннями, що ось-ось, ну він почує українську і перемикнеться. Дарма. Тоді я задумалася, як же про це йому сказати. Можливо, він просто не розуміє, просто не звертає уваги? Треба ж бути толерантним, не тиснути, бо в нас же “лагідна українізація”.
Але потрібних слів для особистої розмови так і не знайшла.
Водночас ця ситуація дуже муляла і геть не збігалася з моєю громадянською позицією.
І тут – неначе сам Бог послав – спортзал запостив опитування в Instagram, а чого ж клієнтам не вистачає у їхньому сервісі?
І я чесно написала, що бракує української мови від тренерів, бо чую переважно лише російську.
Ви думаєте, на це відреагували? Ні. Але я вирішила, що раз почала, відступати уже нікуди. І написала спортзалу в особисті повідомлення.
Вони зрештою відповіли. І тут я відчула, що мене десь жорстко «намахують».
Я знала про те, що обслуговування повинно бути українською, але спортзал історію подав так, що це я маю просити, щоб вони говорили українською, інакше всі говорять, як їм зручно. Читайте – російською.
І я пішла питати поради у Facebook.
До речі, судячи з реакцій на мій допис у Facebook, зі схожою проблемою зіткнулася не я одна:
- «Дуже стандартна ситуація, особливо до повномасштабної. Стандартна у всіх групах: від фітнесу до дитячих гуртків»;
- «У Вінниці така ж проблема. І що гірше, це поширено серед тренерів, які проводять заняття із дітьми (гімнастика, танці, фітнес тощо)… У більшості випадків усе усіх влаштовує, тренера, дирекцію, батьків, «мова зрозуміла»;
- «У мене була така ситуація з дитячим тренером. Зі мною він говорив українською, а заняття проводив російською. Коли я зробила зауваження, то сказав, що пробував, але діти не розуміють українську. Я процитувала закон, поскаржилась адміністраторці, але він, коли бачив мене поруч, говорив українською, коли відходила, переходив на російську. Врешті довелося піти від нього».
Якщо ви цього не знали, то за законодавством у сфері обслуговування саме українська має бути за замовчуванням. Лише якщо хтось попросить говорити російською, тоді йому мають дублювати інформацію цією мовою.
Мене ж намагалися запевнити, що законодавство працює навпаки, і ще й прикривалися опитуванням іншої групи, на заняття якої я не ходжу.
У мене не залишилося іншого вибору, як написати скаргу.
Але до чого це все я? Це не перший і не останній схожий конфлікт. І це нормально, коли одні скаржаться, інші враховують і виправляються. Але у своєму випадку я наразі не бачу позитивних перспектив.
Я досі ніколи настільки гостро не відчувала, що мене дискримінують у власній країні, намагаються запхнути в «гетто українськомовних», бо всі інші говорять на «понятном всєм язикє».
І мені хочеться плакати від розпачу, що така поведінка досі існує в нашій країні.
І я щиро не розумію, що нам зараз з цим робити. Так, я написала скаргу, так, я щиро сподіваюся, що на неї відреагують і випишуть спортзалу штраф. Але невже це змінить світогляд людей, які працюють у тому спортзалі?
Вони уже точно уявили мене міською божевільною і колективом хіхікали з того, що я їм пишу, посилали мене в усі можливі місця, просто не написали мені це особисто.
Так і що далі? А далі я або піду в цей спортзал і точно не почуватимуся там комфортно, й українська буде у зневажливому тоні лише на позір і лише для мене. Або я піду звідти, і після штрафу все повернеться на звичні їм місця. Бо і скаржитись ніхто не буде. Бо «какая разніца».
P.S. Передбачаючи коментарі тих, хто не згоден зі мною.
Давайте чесно.
Ця вся історія дуже хитро приправлена соусом, що так хочуть клієнти. Я впевнена, що значна частина людей з того спортзалу «за» російську, частині все одно, а ще частина мовчить. Але це означає тільки те, що в суспільстві досі немає достатнього розуміння важливості розвитку української мови».
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
