Кандидат юридичних наук, керівник Українського центру соціально-правових досліджень Володимир Пилипенко про сучасний геноцид українців:
«9 грудня виповнюється 75 років з дня прийняття Конвенції ООН «Про запобігання вчинення злочину геноциду та покарання за нього». Конвенція набула чинності у 1951-у році та ратифікована 149-а державами.
Примітно, що ввів це поняття у міжнародне право випускник Львівського університету Рафаель Лемкін, який у 1953-у році прямо назвав Голодомор частиною геноциду радянської влади у своїй знаменитій промові в США. Після повномасштабного вторгнення росії (прямого нашадка СРСР) Верховна Рада ухвалила Заяву «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» та звернулася до міжнародних організацій, урядів та парламентів іноземних держав про визнання ними злочинних дій російської федерації геноцидом Українського народу.
Загалом, станом на сьогодні, уже 8 з них відгукнулись на звернення та на рівні своїх парламентів підтримали Україну. Проєкт резолюції про визнання дій росії в Україні геноцидом зареєстровано і в Конгресі США.
Що таке геноцид
Саме поняття «геноцид» з’явилось ще у першій половині ХХ століття. Його автором є випускник Львівського університету, юрист-міжнародник Рафаель Лемкін, якого ще називають автором концепції геноциду в міжнародному праві. Термін походить із поєднання двох слів – грецького «genos» – раса, рід та латинського «cide» –вбивство.
Лемкін обгрунтовував необхідність визнання геноциду як міжнародного злочину німецьких фашистів по відношенню до євреїв. Окрім цього наголошував, такі дії неодноразово вчинялись в історії людства й по відношенню до інших націй.
Сьогодні правову основу для розуміння цього терміну, окрім уже згаданої Конвенції, визначає і Статут Міжнародного Кримінального Суду, підписаний у Римі в 1998-у році. Ці два основні міжнародні документи містять визначення геноциду як міжнародного злочину.
Відповідно до них, геноцид – це дії, вчинені з наміром знищити повністю чи частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу.
До таких дій, зокрема, належать:
⁃ вбивство членів групи;
⁃ завдання серйозних тілесних чи розумових ушкоджень;
⁃ створення таких життєвих умов, які розраховані на повне чи часткове фізичне знищення членів групи;
⁃ заходи, спрямовані на попередження дітонародження в групі та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої.
Хто повинен відповідати за геноцид
Міжнародне право передбачає індивідуальну кримінальну відповідальність як за вчинення дій, перелічених вище, так і за змову у вчиненні геноциду, публічне підбурювання до геноциду, замах на вчинення геноциду та співучасть у геноциді.
Прийнято вважати, що об’єктивну сторону злочину геноциду зазвичай формують дії, спрямовані саме на фізичне винищення представників певної групи. І лише дії щодо насильницької передачі дітей з однієї групи до іншої не передбачають безпосереднього фактичного винищення, однак мають ту ж мету з розрахунком на майбутню перспективу.
Відповідно до сучасного міжнародного права, геноцид – це завжди дії, що вчиняються з особливим наміром, який полягає у знищенні певної групи (спільноти). Відсутність саме такого специфічного наміру у злочинця призведе до того, що його дії будуть кваліфікуватись як воєнний злочин або злочин проти людяності, але не геноцид.
Що слід розуміти під геноцидом українського народу
У 1944-у році була видана праця Рафаеля Лемкіна «Правління держав. Вісі в окупованій Європі», в якій вперше термін геноцид пояснювався як «знищення нації чи етнічної групи». На його переконання, геноцид вчиняється в результаті скоординованих дій, спрямованих на знищення життєво важливих основ існування національних груп з метою ліквідації їх, як таких. План повинен бути спрямований на розпад політичних та соціальних інституцій, культури, мови, національних почуттів, релігії та економіки, а також на знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, гідності, навіть життя членів такої національної групи.
Лемкін у своїй праці оперує як поняттям нація, так і національна група, надаючи їм фактично одне і те ж значення. Беручи до уваги історичний період, в якому жив автор, цілком закономірно, що поряд із нацією він також виділяє «етнічну групу» як жертву геноциду. Очевидно, що в такий спосіб він розділяє нації, які реалізували своє право на самовизначення через здобуття державності, так і нації, які як національні меншини перебувають в складі інших держав і не володіють політичною самостійністю. Наприклад – євреї, цигани або етнічні меншини тодішнього Радянського Союзу (ті ж українці).
Сьогодні крізь призму визначення геноциду у Конвенції та враховуючи Конституцію України, в нашому правовому розумінні представники «національної групи» – це український народ – громадяни України усіх національностей.
Як відбувається геноцид
Згідно концепції Лемкіна, існує два етапи геноциду.
- Під час першого етапу знищується національна модель пригнобленої нації (йдеться як про фізичне знищення, так і про знищення мови, історії, культури, всіх атрибутів пригнобленої нації).
- Після наступає другий етап, під час якого впроваджується національна модель пригноблювача.
Тобто, в результаті геноциду відбувається своєрідна заміна всіх ознак однієї нації на атрибути іншої нації. Важливо зазначити, це відбувається і тоді, коли територія повністю «звільнена» від попереднього населення. Так і тоді, коли на території залишаються представники пригноблених національних чи етнічних груп.
Така позиція Лемкіна ще раз підтверджує, що основним при геноциді є саме знищення основ нації, її ідентифікуючих ознак, а не лише фізичне знищення її представників. Власне, саме це відбувалось під час радянської окупації України та відбувається і зараз.
Заява про визнання геноциду в Україні зроблена Верховною Радою у квітні 2022-го носить більше політичний, а не юридичний характер і ми більше очікуємо на реакцію Міжнародного кримінального суду. Проте факти, викладені у ній, а особливо – жахливі події, очевидцями яких стали ми усі та увесь цивілізований світ дають вагомі підстави стверджувати, що росіянами в Україні дійсно вчиняється жахливий міжнародний злочин, що має усі ознаки спланованого геноциду.
І це не лише геноцид як знищення національної групи, що так його трактує сучасне міжнародне право – вбивства українців, створення життєвих умов, які розраховані на наше фізичне знищення, насильницьке переміщення українських дітей на росію та їхня інтеграція в російську спільноту. Це і справжній геноцид – той, який мав на увазі Рафаель Лемкін – знищення нації. Стирання нашої історії, мови, культури, батьківщини. Ліквідація всього українського.
Тому ми повинні не лише докладати зусилля для притягнення Міжнародним кримінальним судом до індивідуальної кримінальної відповідальності винних у злочині геноциду проти українців як національної групи, а й доносити до світу, що сьогодні метою російської федерації є, власне, знищення української нації. Саме це і є основною причиною агресії рашистів».
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
Володимир Пилипенко