Президент Володимир Зеленський про боротьбу з російськими окупантами, стійкість України задля перемоги та про Збройні Сили, які є «творцями справедливості»:
«6 грудня. Сьома ранку. День Збройних Сил України – день сильних, сміливих, незламних. Чоловіків і жінок, воїнів, Героїв. Усіх, хто продовжує боронити державу. І всіх, хто віддав своє життя, аби не віддати України.
Саме зараз я йду до Стіни їхньої пам’яті. Багато хто знає, де це, багато хто був там. Ну а тим, хто поки не був, варто сходити. Побачити обличчя наших героїв, зазирнути їм в очі і просто помовчати, подумати в цій тиші. Пригадати, усвідомити. Порівняти цей ранок і ранок 651 день тому, як було гучно і чимало кому було страшно. Але страх програв, і тепер про нас почули всі. Як було важко тоді і як не соромно тепер.
Згадати, що могли втратити й що зберегли. Знаючи, завдяки кому саме, заради чого саме. Знаючи, що саме всі ми захищаємо своє.
І сьогодні більшість із нас має змогу жити й працювати у своїх містах. Ходити по наших вулицях. Не Кірова, до речі, а Грушевського. Так, уже майже два роки тут блокпости, тут укріплення, їжаки. Але наші їжаки, не чужі шакали.
Ті, хто наївно вірив, що може бути інакше, що вистачить трьох днів, що буде по-їхньому. Але в нас є ті, хто довів і доводить: буде по-нашому. Доводить щоденно. Ті, хто б’ються за нашу свободу на передовій, в окопах, танках, літаках, у всіх родах наших військ, у всіх наших бригадах. На нашому сході, нашому півдні, нашій півночі, по всій нашій Україні. Хто дає бій на фронті й боронить наші мирні регіони.
І зараз я йду по столиці нашої прекрасної держави, а не чиєїсь губернії у складі чиєїсь імперії. Від Офісу президента України йду, а не чужого гауляйтера. Попереду у нас – Європейська площа, де наші синьо-жовті прапори, а не триколори. Попереду – Володимирська гірка. На честь нашого великого князя, а не їхнього дрібного царка.
І такі миті навіюють чимало думок, робиш чимало висновків. Пригадуєш, що в нас позаду, і знаєш, що у нас попереду. Позаду – щоденна боротьба за тимчасово окуповані території. Попереду – їхнє визволення. А як інакше? Це наші землі, це наші люди. Хіба є альтернатива? Ні. Позаду – дев’ять років і 651 день війни. Попереду – перемога. А як інакше? Хіба може бути альтернатива? Всі ми знаємо: ні.
І поруч ось бачимо прекрасний стадіон «Динамо». Колись сюди та на всі стадіони в Україні повернуться вболівальники, тисячі з яких зараз у лавах ЗСУ, б’ються за наше. Як усі, хто не дозволив окупанту пройтися тут парадом. І тому поруч – пам’ятники нашим, нашому Чорноволу, нашому Лобановському… Пам’ятники нашим видатним діячам.
І на вулиці трішки холодно, але тепло на душі. І слизько, але знаю: дійдемо. В усіх сенсах. Бо знаю, що йдемо насправді разом. Було важко, але ми вистояли. Зараз непросто, але ми рухаємося. Хоч би як було складно – дійдемо до наших кордонів, до наших людей, до нашого миру, справедливого і вільного, всупереч усьому. Разом із вами. І завдяки вам, нашому народу, нашим Збройним Силам України.
Я вітаю всіх вас із професійним святом. Сьогодні тільки одне слово – молодці. Тільки одна емоція – вдячність. І тільки одне побажання – перемогти. Командири, будь ласка, бережіть своїх солдатів. Бережіть себе, будьте собою. Я вітаю вас з Днем Збройних Сил України!
І пам’ятаймо: до тих, хто поводився добре, прийде святий Миколай Чудотворець. До тих, хто поводився нікчемно, прийдуть ЗСУ – творці справедливості.
Я майже на місці, за декілька хвилин буде Стіна пам’яті про наших героїв. Впевнений: для кожного з нас вона буде нагадуванням і служитиме стіною для нашого духу. Стіною, яку не подолають і не проб’ють страх, зневіра, розпач, розбрат, думки опустити руки. Ми міцні. Ми – стіна. Ми стоїмо, щоб захистити нашу землю, наших людей, щоб здобути перемогу.
Слава всім нашим воїнам, слава нашим Збройним Силам! Слава Україні!».
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
