Режисер, колишній політв’язень Кремля, а зараз – військовослужбовець ЗСУ Олег Сенцов про отримане поранення на найгарячішому напрямку фронту, вихід із оточення та ціну, яку платить Україна за вигнання окупантів:
«Важко про все це було писати вчора після гарячки бою. Важко писати сьогодні, вже знаходячись в безпеці. Важко буде писати завтра, коли вже все це перетвориться на спогади та нічні кошмари.
Вчора ми відбивали важливу посадку на найгарячішому зараз напрямку. Перша група, де був я, змогла зачепитися за траншею противника та одразу вступила в бій на двох напрямках. Друга група теж зайшла в іншу траншею, знищила ворога, але її вибили звідти підтягнуті резерви ворога. Третя група прийняла важкий бій і майже повністю загинула ще на початку операції.
Орки висували нескінченну кількість піхоти та бронегруп, які переважно знищувалися нашою артою, FPV-дронами та танком. Звісно, загальна картина на цьому напрямку була набагато ширшою, особливо, коли ти спостерігаєш її на стрімах – кажуть, що наступ росіян вчора був масштабний. Але я бачив все це з розбитої траншеї, звідти панорама не дуже, зате є багато інших відчуттів.
Ворожа піхота не змогла нас вибити, хоч і зажала на клаптику в 50 метрів. Конкурс в кого більше гранат продовжувався. Гул броні придавав ворогу впевненості, тому крики “Здавайтесь!” лунали з обох флангів постійно. Із 13 бійців в нас був один важкопоранений та декілька легких. Тоді ж уламок від підствольного ВОГа заліз мені під ребра. Стало зрозуміло, що ми не тільки не в змозі виконати завдання, а й не протримаємося до вечора.
А потім ми побачили ворожу колону танків, яка їхала прямо на нас вдовж лісосмуги. Їх було шість, обвішаних зверху піхотою, як мавпами дерева. Сказати, що мені стало страшно? Не зовсім так. Я просто чітко усвідомив, що це їде смерть. Єдине, що зміг закомандувати, це усім заховатися, сподіваючись, що нас не помітять, хоча я був впевнений, що вони їдуть само по нас.
Головний танк вів хаотичну стрільбу по посадці, інші рухалися за ним вслід. Колона їхала повз нашу траншею і ми почали стріляти по десанту останніх машин, бо труб вже не було. Екіпажі танків нас не помітили, а сидячі зверху орки не мали змоги їм повідомити про контакт. На краю посадки колона розвернулась та поїхала назад. Ми знов пострілялися з її десантом (з прикрим для деяких з них результатом), я зрозумів, що, можливо, в цього противника інше завдання, а не пошук нашої групи. Потім був наказ про відхід.
Нам пощастило. Нам багато разів пощастило того дня. В тому числі тоді, коли ми евакуювалися з цього оточення під прикриттям двох бредляків, які приїхали за нами. Але пощастило не усім, хто брав участь в цій операції. Ще не втрачаю надію, що хтось з інших груп потрапив в полон або блукає лісосмугами – пошуки тривають.
Сьогодні багато відео та статистики втрат ворога. Багато радощів, що ми знов наваляли супостатам. Але немає статистики, якими нам це дається жертвами. За кожною цифрою – чиєсь життя та зруйнований всесвіт рідних. Цей сум залишається переважно в сім’ях загиблих та їхніх побратимів. Вічна пам’ять загиблим героям».
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
