Львівський журналіст-криміналіст, редактор газети «Ратуша», доброволець Львівської ТрО, про те як під обстрілами воюють непідготовлені бійці ТРО, що опинилися на передовій:
«Перемогти БТРи і БМП автоматними чергами – це те саме, що намагатися зарубати слона кинджалом. Шансів нема, але тебе потім можуть назвати героєм…
У небі ширяє російський «Орлан», це «Око Саурона», який методично корегує вогонь арти по всьому, що рухається. Тому ми заклякли в кущах і не ворушимось. За даними розвідки, там близько 30 таких машин смерті, але виглядає, що високе керівництво думає, що ми винищимо їх влучними пострілами фаустпатронів і енлавів, які нам вчора вперше за три місяці війни показали…
Три вибухи підряд – через дорогу «Гради», справа знову танк. По рації чуємо як хтось з високих чинів заспокійливо каже, що боятись не варто, бо «танк б’є навісом»… Але ми все одно боїмося, бо ми лише люди, хоча й бійці ТрО. Той, хто скаже: «Та вас цьому вчили» – просто не розуміє про що говорить. Робота на блок-постах, перевірка документів, боротьба проти невеликих ДРГ, зачистка приміщень – так нас цьому вчили… Але нас вчили саме цьому! Тепер же ж ми лежимо мордочками в лісовій траві і кожен молиться тому в кого вірить: Богові, дружині, дітям чи онукам… І тут прилітає настільки близько, що аж пригинаються гілки дерев… Стати 200-м не хоче ніхто. Легеньким 300-м , можливо, ніхто б і не відмовився, але 200- тим, та ще й так тупо – ніхто. Називати кількість загиблих бійці ТРО – не можна, це військова таємниця. Я і не називаю. Але пам’ятаю кожного – адже саме я записував розміри одягу кожного і позивні, який кожен собі вибирав. Тепер чуючи позивний і причину смерті – я відразу пригадую обличчя людини, якої вже нема. Інколи – нема взагалі. Це коли тіло повністю згорає і я просто не знаю, що саме покладуть в труну, яка поїде на Львівщину. Я пам’ятаю кожне обличчя, і тому я так погано сплю. Багато рідних ще просто не знають те, що ось – ось дізнаються від працівників військкомату, яких між собою називають «горе вісниками».
Нас високе начальство теж хоче кинути туди, але ж ми не піхота, не маємо ні відповідної вогневої підтримки, ні відповідних засобів зв’язку, ні специфічних знань. Дехто відстріляв під час підготовки на полігонах по 40 – 50 набоїв і все… Ми мовчимо і кусаємо губи, адже невиконання наказу ( навіть тупого) – це трибунал. Ми добровольці, котрі йшли в ТрО боронити свою землю, тому нарікати нема на кого. Місцеві донецькі бійці ТРО розповідають, що чергують добу – через дві (дві доби вони вдома) і страшенно дивуються, що ми тереошники в першій лінії. Ми – теж. Найбільше дивуємось безглуздості наказів, бо встановлювати спостережний пункт там, де нема зв’язку – тупо. Всі розуміють, що це тупо, але задню ніхто не дає! Хоча незрозуміло, що може бути корисного в отриманій інформації, якщо ти не можеш її нікуди передати? І як можна з «василька» знищити переправу, коли він навіть теоретично до неї не добиває?! Виникають грандіозно-тупі ситуації, і щастя, якщо вони завершуються не трагічно… В рації чути перемовини рашистів…Відповідно – вони теж нас чують.
Нової зброї від Заходу ми ще тут за 14 днів не бачили, очевидно, її так добре ховають, що її ще не бачив ніхто. Але розповідають, що вона переламає хід війни. Зокрема, цс стверджує пан Арестович…
Провидіння подарувало нам ще один день. Ще один день страшної і кривавої війни в якій ми, без сумніву, переможемо. Якщо нам, звичайно, не зашкодять дурні зрадники і військові кар’єристи…
Микола САВЕЛЬЄВ, позивний «Волоцюга», Львівська ТрО».
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
Андрій Котенський