Яшар Фазилов, кримчанин із Сімферополя, мешкає у Львові уже восьмий рік. Він легко адаптувався в україномовному середовищі, вивчив українську та спонукає говорити нею своїх російськомовних земляків.
Чоловік зі своєю сім’єю виїхав з Криму, коли зрозумів, що окупація неминуча.
У Львові він продовжує справу, якою займався на своїй малій батьківщині (організовує французькомовні табори), разом з дружиною дають онлайн-уроки французької мови, а ще відкрив бізнес-проєкт з доставки продуктових наборів для приготування страв.
“Зараз я вважаю себе вже трішки львів’янином, бо коли переїхали сюди, почувався туристом. Уже непогано знаю місто, і воно все більше мені подобається”, – каже Яшар Фазилов.
За словами Яшара, коли він приїхав у Львів, усе було для нього трошки чужим: інша культура, традиції, релігія, мова. Однак зміг адаптуватися та інтегруватися, і почувається потрібним у Львові.
“Існує два поняття: інтеграція та асиміляція. Інтеграція залежить від тебе, якщо ти її досягнеш, станеш частиною цього суспільства. Асиміляція в моєму випадку це досить небезпечна річ, бо її контролювати важко. Адже тут немає великого оточення з моєю рідною мовою, культурою, традиціями. Відповідно, можеш втратити свою ідентичність”, – каже кримчанин.
Переїзд до Львова Яшар попервах вважав тимчасовим, сподіваючись на швидку розв’язку і деокупацію Криму. Нині реалістичніше сприймає цей процес, однак вірить, що настане день, коли кримські татари повернуться на свою батьківщину.
“Був страх за дітей”
У Сімферополі Яшар з дружиною працювали вчителями та перекладачами у гімназії. У березні 2014 року, під час окупації Криму, Яшар паралельно починає працювати фіксером для іноземних телеканалів (це місцевий найманий координатор (провідник), який допомагає організувати робочий процес журналістам, фотографам і знімальним групам телеканалів).
Працюючи з журналістами він часто бачив російських солдатів, зброю та техніку. Вже тоді було зрозуміло, що росіяни ведуть військову операцію із захопленням Криму, і вона неминуча.
“Пам’ятаю момент, коли зібралися з друзями й говорили про те, що треба виїжджати. Думав не про себе, а про дітей, хотів аби вони жили у вільній державі. Адже добре знаю, що таке пропаганда і як Росія промиває мізки молоді у школах та вишах”, – ділиться кримчанин.
Про переїзд із Криму роздумували недовго Ситуація ставала все напруженішою, тому вирішили відправити дітей у Хуст, до родичів дружини. Містом швендяли “ряджені козаки”, п’яні та обкурені, тому залишати дітей було небезпечно.
“Я пішов у супермаркет у центр міста, коли назустріч мені йшов натовп цих ряджених козачків, в якийсь момент мені стало лячно. Я вирішив пройти мимо них прямо і впевненою. Тоді все обійшлося, але зрозумів, що наступного разу може і не пощастити”, – згадує Яшар.
Водночас, він зауважує, що у Криму залишилися частина активних, сміливих людей, яких важко “нагнути”, вони мають стійко дотримуються своєї позиції. Але це вдається далеко не всім. Яшар розуміє, що жити в сьогоднішніх кримських умовах він би особисто не зміг.
“Це не страх, просто в той момент я думав про дітей. Знав, що у Росії немає розвитку, тому виїхали. Крім того, я б не зміг увесь час мовчати, в якийсь би момент “вибухнув”. Крім того, вважаю, що мене вже “взяли на олівець” у ФСБ, бо працював фіксером і забагато бачив і знав. Одного разу навіть була загроза примусової депортації”, – ділиться кримчанин.
Перший львівський бізнес: кримський плов під Арсеналом
До Львова Яшар приїхав у 2014 році разом з дружиною та двома доньками 11 та 16 років. Проблем з орендою житла не мав. Каже, майже відразу знайшов квартиру, яка припала до душі
Знайти роботу було важче.
“Ми розіслали свої резюме, але роботи перший час не було. Якось побачив в інтернеті інформацію про фестиваль вуличної їжі “Під Арсеналом”. Жартома сказав дружині: “Давай будемо готувати плов”. Вона сприйняла це серйозно”, – ділиться Яшар Фазилов.
Яшар знайшов для роботи великий казан, замовив спеції з Криму, орендував ятку і розпочалося…
“Раніше я готував плов лише для сім’ї чи друзів, та завдяки дружині вийшов на інший рівень. Було важко: треба було рано прокидатися, працювати, попри дощ, холод чи спеку від вогню. Але водночас це було дуже круто. Саме тоді з’явилося багато знайомств, соціальних контактів і підтримки. Це заряджало”, – пригадує кримчанин.
Кримський національний фартух, “Vatan Qirim” (Qırım) (“Батьківщина Крим”), у який був одягнений Яшар під час приготування плову, додавав йому неповторного колориту. Багато людей приходило підтримати кримчан, потиснути руку і просто поспілкуватися.
“Ця атмосфера додавала мені сили, була дуже сильна емоційна підтримка. А ще ця робота допомогла понад рік матеріально вижити, хоча іноді працювали “в нуль”, – розповідає Яшар.
Саме під львівським Арсеналом Яшар зрозумів, що життя в Криму залишилося в минулому, і треба творити його новий етап у Львові. І ця робота, за висловом нашого героя “поставила його на рейки”.
Франкомовні табори для українських дітей
До переїзду у Крим Яшар Фазилов працював вчителем та перекладачем французької мови. А ще мав маленьку туристичну фірму, займався молодіжними проєктами міжкультурного обміну.
Один із його проєктів, які розпочав ще в Криму – дитячий франкомовний табір. Його фішка – з дітьми працювали носії мови.
У Львові він вирішив зробити щось подібне. Разом з колегою з Франції створили сайт, розробили структуру табору, гарну програму діяльності, знайшли чудове місце для табору в Карпатах.
“2016 року ми зібрали 33 дітей в одну літню зміну в Карпатах. А вже у 2017 році додали зимову зміну і організували табір у Франції. Так ми створювали для учасників умови для вивчення мови в франкомовному середовищі” і на 2019 рік проводили 4 зміни в Україні і Франції”, – розповідає Яшар.
“Принципово розмовляю українською”
У Криму Яшар Фазилов розмовляв російською, але дома з сім’єю влаштовували дні французької, англійської, кримськотатарської мови. Українську він ніколи не вивчав та після переїзду у Львів вирішив принципово говорити українською.
“Ми у цьому плані подібні до грузинів, які дуже добре розуміють російську, бо були свого часу русифіковані, але говорять або грузинською, або англійською. У мене теж така внутрішня принциповість, тим більше мені подобається українська. Вона милозвучна, і говорити нею красиво”, – ділиться Яшар.
Кримчанин розповідає, що навіть коли хтось звертається до нього російською, принципово не переходить на цю мову.
“Наприклад у Києві є багато російськомовних, і коли вони мене запитують щось російською, я відповідаю українською. Був випадок, коли подзвонив батько дитини з Києва, щоб дізнатися про умови франкомовного табору. Він говорить російською, а я відповідаю українською. В кінці розмови він заговорив українською. Я, кримський татарин, «змусив» російськомовного українця говорити зі мною рідною мовою”, – ділиться кримчанин.
Про кримськотатарську спільноту у Львові
У Львові та області є достатньо велика спільнота кримських татар, які добре знають один одного, спілкуються, зустрічаються на свята та проводять спільні святкові молитви.
“Два роки тому ми з товаришем, який у Дублянах орендує дім із земельною ділянкою, організували святкування Курбан-байрам, купили і приготували баранів. Запросили на свято всіх знайомих, до речі не тільки кримських татар”, зібрали біля 90 людей. Святкування вийшло дуже веселим і атмосферним”, – розповідає Яшар.
Яшар каже, що кримчани у Львові намагається збиратися у знакові для їхнього народу дати, зокрема 18 травня, день депортації кримськотатарського народу чи у день національного прапора 26 червня.
“У Криму ми в цей день ми завжди підіймалися на гору Чатир Даг, а тут якось зібрали велику компанію, найняли автобус і організовували сходження на Говерлу. З того часу намагаємся підтримувати цю традицію”, – розповідає Яшар.
Хоча Яшар визнає, що на початках їх спільнота у Львові була більш активна і згрупована, а нині кожен зосереджений на власній роботі й подібних ініціатив, нажаль, стає менше.
“Кримські татари завжди повертаються”
Озираючись назад, на той період, коли йому довелось залишити Крим через російську окупацію, Яшар Фазилов проводить історичні паралелі. Адже його батькам колись теж довелося покинути рідну землю не з власної волі.
“Мої батьки були депортовані з Криму. Мрія мого батька була – повернутися до Криму. Він був відомим у Криму письменником, поетом та журналістом, перекладачем з кримськотатарської мови. Усе своє життя він поклав на те, аби повернутися на рідну землю. Він повернувся, але через 20 років уже я сам змушений був виїхати. Це гібридна депортація, і мене це дуже бентежить”, – ділиться кримчанин.
Виїхати з Криму Яшар пропонував і батькам. Однак батько сказав, що він залишиться на рідної землі і, коли прийде його час, хоче померти на своїй батьківщині. Водночас батьки підтримали їх рішення забрати дітей і виїхати з окупованого півострова.
“Мене трішки заспокоює те, що отримав благословення від батьків. Хоча досі думаю, що покинув свою малу батьківщину. Але кримські татари не змирилися з окупацією і роблять багато для возз’єднання Криму з материковою Україною. Я, можливо, маю менше волі для цього, ніж найактивніші члени нашої громади. Але заспокоює думка, що правильно виховую своїх дітей, крім того, я активний громадянин, роблю свою маленьку справу на своєму місці”, – каже він.
А ще Яшар Фазилов переконаний, що Крим обов’язково повернеться в Україну. Недарма, останім часом, серед кримських татар існує побажання, з нагоди якогось свята: “Наступного року в Бахчисараї”.
“Це маленька фраза, але вона має великий зміст, додає надії та впевненості, моральну підтримку. Ми туди повернемося. Як кажуть кримські татари: ми завжди повертаємося”.
Яшар Фазилов також переконаний, що велике значення має створення Україною, на законодавчому рівні Кримськотатарської національно-територіальної автономії. Це рішення сприяє зближенню наших народів, сприяє зростанню взаємоповаги та розуміння
“Ми маємо розуміти один одного. Українцям треба більше знати про Крим і кримськотатарський народ, про нашу кухню, наші звичаї і традиції. Що кримські татари – це не тільки чебуреки, а й відомі науковці, громадські діячі, аграрії й робітники. Я намагаюся донести цю інформацію до своїх знайомих і тішуся, що можу робити хоча б такі маленькі кроки на своєму рівні”, – зауважує Яшар Фазилов.
***
Публікація підготовлена в рамках проєкту «Сприяння соціальній згуртованості в Україні», реалізується у партнерстві Американської асоціації юристів Ініціативи з верховенства права (ABA ROLI), Благодійного фонду «Восток SOS» та громадської організації «Центр громадянських свобод».
Галина ЛЕВЧЕНКО