За багато років спостереження за політичним середовищем нашої країни вдалося зробити деякі сумні висновки, які стосуються політичних лозунгів та обіцянок. Як показує реальна практика, чим гучнішими та пафоснішими вони є, тим менше реального підґрунтя та шансів на їхню реалізацію.
Нещодавно в мене відбулась дуже цікава зустріч з моїм давнім знайомим Павлом Козаком.
Павло є досить відомою персоною в світі спорту про що говорять його спортивні титули: майстер спорту України міжнародного класу (жим штанги лежачи), за трьома федераціями – IPC (параолімпійська), GPF, WPA, чемпіон України за версіями IPC та GPU(2010), чемпіон Європи за версією WUAP(2010), абсолютний чемпіон Євразії за версією GPF(2011), чемпіон Європи за версією GPF (2012), чемпіон світу за версією GPF(2012), чемпіон Європи за версією GPF(2013), чемпіон світу за версією GPF(2014), чемпіон Угорщини за версією IPC (2014), чемпіон Європи за версією GPF(2015), чемпіон світу за версією WPA(2016), чемпіон світу за версією WPA(2019), чемпіон світу за версією WABBA(2019) – Bodybuilding.
Варто зазначити також, що, будучи спортсменом-паралімпійцем, Павло Козак активно займається фізичною та психологічною реабілітацією ветеранів АТО, які внаслідок бойових дій отримали інвалідність.
Також поле його діяльності включає в себе розвиток баскетболу на візках у Львові і саме про це він більш детально розповів мені під час нашої зустрічі.
Баскетбольний клуб «Фенікс Львів» переживав протягом своєї історії періоди злетів та падінь. На жаль, так склалось в нашій державі, що спорт, а особливо параолімпійський, отримує чи не найменше уваги з-поміж усіх інших галузей, хоча не берусь стверджувати, що в інших соціальних сферах ситуація є кращою. Наші спортсмени щодня змушені боротись не лише проти своїх суперників, а і за своє професійне існування, перебуваючи постійно в пошуку підтримки та спонсорів, оскільки наявного фінансування, якщо таке взагалі є, бракує для повноцінного ведення їхньої професійної діяльності.
Дуже популярний лозунг«спорт для всіх», принаймні в нашому місті не відповідає дійсності. І саме з цього почались перші проблеми баскетбольної команди сильних духом людей, адже жоден спортивний комплекс із тих, що залишились у «європейському» Львові, не має відповідної інфраструктури – навіть банальних пандусів для візків, щоб зробити їх доступними для маломобільних людей. Про більше вже й годі говорити, адже усі місцеві спортивні функціонери разом взяті довший час не можуть закрити питання орендної плати за зал, в якому ця команда тренувалась і який хоча б наближено має зручні для них умови.
Баскетболісти, які свого часу ставали чемпіонами України, брали участь в міжнародних змаганнях та по факту є найсильнішою командою в країні, припинили свої тренування банально через відсутність в бюджеті міста та області коштів для оренди залу, не говорячи вже про якусь хоча б мінімальну підтримку в закупівлі інвентарю чи оплаті витрат, пов’язаних з змагальною діяльністю. Хоча обіцянок з боку профільних чиновників міської ради було дуже багато, серед них – вирішення питань з орендою, закупівля нових візків та поясів для фіксації до них, оплата виїздів на змагання, зарплати для гравців, транспорт для трансферу на тренування гравців клубу та багато чого іншого.
Нічого з цього зроблено не було і найближчим часом не планується, хоча особисто я не здивуюсь, якщо кошти активно виділялись та освоювались чиновниками на вищезгадані потреби, і це могли бути не лише державні, а й інші, можливо, навіть спонсорські кошти.
А «вишенькою на торті» в цій всій ситуації є те, що замість того, щоб ніяковіти, що таке невелике за своєю вартістю для мільйонного Львова питання влада вирішити не спроможна.
Ба більше того, ті ж чиновники, які розводять щоразу руками, мають нахабність та не втрачають жодної зручної можливості попіаритись. Розповідають представникам ЗМІ в своїх інтерв’ю про те, як вони, не покладаючи рук, допомагають цим спортсменам. Щоразу викладаючи море однотипних селфі в обнімку з іншими такими ж бездіяльними Instagram та Facebook чиновниками. Деяким з них для повного щастя залишилось знімати ще й веселі відео для Tiktok, мовляв, як все у нас добре, і вони впевнено йдуть у цьому напрямку, адже робити дешеву рекламу значно простіше, ніж вирішувати реальні проблеми.
Я сподіваюсь, що в нашому місті знайдеться заможна людина або декілька таких, які зголосяться підтримати цих людей в їхньому прагненні займатись улюбленою справою та на своєму прикладі мотивувати іншихне сидіти на місці, а працювати задля здійснення своїх планів та мрій…
Фото та текст: Nagolos
Олексій КУЧЕРЕНКО