Перша українська жіноча експедиція.Місія піднятися на найвищий вулкан світу!
Історія «Бунтарок», які планують здійснити сходження на Охос-дель-Саладо
Їх 10 і вони надзвичайно сильні духом та відчайдушні. Мова йде про відважних «Бунтарок», команду пластового куреня, котрі поставили перед собою потужну ціль. Вони готуються стати першою українською жіночою експедицією, що здійснить сходження на Охос-дель-Саладо – найвищий вулкан у світі. Усі дівчата абсолютно різні, з різним досвідом та мотивацією, але силою жіночої команди хочуть показати цінність індивідуального та командного лідерства.
Львівський портал розповідає про команду першої української жіночої експедиції, про важкість сходження на Охос-дель-Саладо та про підтримку, яку потребують дівчата.
Львівський портал розповідає про команду першої української жіночої експедиції, про важкість сходження на Охос-дель-Саладо та про підтримку, яку потребують дівчата.
З чого все почалося?
Мабуть, у вас виникло питання, хто ж такі «Бунтарки». Насправді, відповідь доволі проста. «Бунтарки» – це команда пластового куреня, яка об'єднує 20 дівчат з різних куточків України. Спеціалізується курінь на популяризації екстремальних та альтернативних видів спорту: мандрівництво, альпінізм, скелазіння, лижний спорт і сноубординг. Тому не дивно, що саме «Бунтарки» – членкині команди, яка хоче здійснити сходження на найвищий вулкан світу – Охос-дель- Саладо.
Ідея створити команду першої української жіночої експедиції виникла у львів'янки Оксани Літинської – третьої українки, яка піднялась на Еверест та другої українки, яка завершила програму «Сім Вершин». Спершу обговорення створення такої команди проходило «таємно», у внутрішній групі в соціальних мережах. І ось вже 1 березня почалось формування команди з бажаючих «Бунтарок». А вже 10 березня відбувся перший зідзвін «Бунтарок» з Оксаною Літинською та з того часу учасниці команди спілкуються «онлайн» кожного вівторка щодо організаційних питань. На сьогодні команда експедиції складається з восьми учасниць та двох менторок. У неї входять: Галина Стрипа, Юля Стрипа, Марічка Павлишак-Задорожна, Тетяна Пацай, Юліана Гладиш, Ляна Сидорська, Інка Кляп, Аня Олексин. Усі вони різного віку, мають різну професійну діяльність та різний досвід в горах. Курують командою дві менторки – Оксана Літинська та Юлія Зі. До речі, Юлія Зі брала участь у експедиції в Гімалаї, має значний досвід гір в Північній Америці, а висотний рекорд становить 6,189 м. Тож, «Бунтарки» переконані, що з такими досвідченими менторками їм жодні вершини не страшні.
8 учасниць команди мають досвід мандрівництва Карпатами, також разом були в Татрах «найвища частина Карпат, що знаходиться в Словаччині, – ред.) та румунських Карпатах. Проте сходження на найвищий вулкан світу – Охос-дель-Саладо – стало справжнім викликом, який дівчата мають намір підкорити.
Мабуть, у вас виникло питання, хто ж такі «Бунтарки». Насправді, відповідь доволі проста. «Бунтарки» – це команда пластового куреня, яка об'єднує 20 дівчат з різних куточків України. Спеціалізується курінь на популяризації екстремальних та альтернативних видів спорту: мандрівництво, альпінізм, скелазіння, лижний спорт і сноубординг. Тому не дивно, що саме «Бунтарки» – членкині команди, яка хоче здійснити сходження на найвищий вулкан світу – Охос-дель- Саладо.
Ідея створити команду першої української жіночої експедиції виникла у львів'янки Оксани Літинської – третьої українки, яка піднялась на Еверест та другої українки, яка завершила програму «Сім Вершин». Спершу обговорення створення такої команди проходило «таємно», у внутрішній групі в соціальних мережах. І ось вже 1 березня почалось формування команди з бажаючих «Бунтарок». А вже 10 березня відбувся перший зідзвін «Бунтарок» з Оксаною Літинською та з того часу учасниці команди спілкуються «онлайн» кожного вівторка щодо організаційних питань. На сьогодні команда експедиції складається з восьми учасниць та двох менторок. У неї входять: Галина Стрипа, Юля Стрипа, Марічка Павлишак-Задорожна, Тетяна Пацай, Юліана Гладиш, Ляна Сидорська, Інка Кляп, Аня Олексин. Усі вони різного віку, мають різну професійну діяльність та різний досвід в горах. Курують командою дві менторки – Оксана Літинська та Юлія Зі. До речі, Юлія Зі брала участь у експедиції в Гімалаї, має значний досвід гір в Північній Америці, а висотний рекорд становить 6,189 м. Тож, «Бунтарки» переконані, що з такими досвідченими менторками їм жодні вершини не страшні.
8 учасниць команди мають досвід мандрівництва Карпатами, також разом були в Татрах «найвища частина Карпат, що знаходиться в Словаччині, – ред.) та румунських Карпатах. Проте сходження на найвищий вулкан світу – Охос-дель-Саладо – стало справжнім викликом, який дівчата мають намір підкорити.
«На момент формування команди ми вже були досить близькими подругами і доволі зіграною командою, як членкині куреня «Бунтарки». Оксана Літинська, знаючи нашу діяльність, побачила у команді потенціал, тож, запропонувавши свій супровід і менторство, запросила нас спробувати свої сили у вищих горах. Для нас це був справжній поштовх і ми вдячні Оксані за те, що повірила у нас та підсилила нашу команду ще однією досвідченою менторкою Юлею Зі», – розповідає одна з учасниць експедиції Аня Олексин.
Аня Олексин
Учасниці команди кажуть, що мета їхньої експедиції – надихнути тих, хто сумнівається у власних силах, донести цінність індивідуального та командного лідерства, а також культури менторства та показати, що «жінки теж ходять в гори, і ще й у високі».
Перша ціль – гора Арарат
Першочерговим завданням «Бунтарок», в рамках проєкту експедиції, було здобути висотний досвід, тобто зрозуміти як організм реагує на висоту, оскільки більшість учасниць команди не бували і вище трьох тисяч метрів. В умовах карантину, коли більшість країн закрито, вибір був не великим, тому «Бунтарки» вирішили здійснити сходження на найвищий вулканічний масив Вірменського нагір'я на сході Туреччини – гору Арарат (5137м). Для всіх учасниць, крім менторок, це сходження стало рекордним з точки зору висоти.
Перша ціль – гора Арарат
Першочерговим завданням «Бунтарок», в рамках проєкту експедиції, було здобути висотний досвід, тобто зрозуміти як організм реагує на висоту, оскільки більшість учасниць команди не бували і вище трьох тисяч метрів. В умовах карантину, коли більшість країн закрито, вибір був не великим, тому «Бунтарки» вирішили здійснити сходження на найвищий вулканічний масив Вірменського нагір'я на сході Туреччини – гору Арарат (5137м). Для всіх учасниць, крім менторок, це сходження стало рекордним з точки зору висоти.
«На Арарат ми піднялись усім складом команди експедиції, більше того – з нами піднялась мама однієї з «Бунтарок» Ліля Гладиш і ми дуже пишаємось та надихаємось цим. Для усієї команди, окрім Оксани Літинської і Юлі Зі, висота Арарату 5137 м була персональним висотним рекордом. Раніше найвищими персональним вершинами Бунтарок були трьохтисячники – гора Олімп (2919м) у Греції і гора Честер (3054м) у Канаді», – зазначає менторка експедиції Юля Зі.
Юлія Зі
Будь-які сходження потребують максимум фізичних та ментальних зусиль, при чому від кожного. Тож учасниці команди щотижня мають насичені тренування, аби вдало підійнятися на найвищий вулкан світу. Враховуючи те, що менторки команди проживають в Англії та Сан-Франциско, а також коронавірусну пандемію, підготовка зараз здійснюється в онлайн-режимі.
«Цей рік довів що майже все можливо в віртуальному форматі. Ми кожного вівторка зідзвонюємося в Zoom, маємо програму тренування в Training Peaks, бігові звіти – в Strava, прогрес-звіти та всі результати – у Google Документ. Спільна мета, злагоджена командна дія з розподіленням зон відповідальності – все це мотивує і надихає нас незалежно від нашої локації та часових поясів», – зазначає Аня Олексин.
Важливу роль у підготовці учасниць мають Оксана Літинська та Юлія Зі. «Бунтарки» зазначають, що менторки готують до будь-якого розвитку подій.
«В горах, як в будь яких інших складних обставинах, момент індивідуального та командного лідерства може бути вирішальним: від зниження ризиків до самого успіху. Навіть під час наших дзвінків, через програму тренування, вирішенням спірних питань – все це ще до сходження формує в нас правильне налаштування, надихає працювати більше, зважати на те як індивідуальний вклад кожного впливає на команду. Менторки вже готують нас до гіршого, ми пропрацьовуємо кілька варіантів розвитку подій одночасно. Нас спонукають до пошуку шляхів, а не виправдань. Ми віримо, що пройдемо цей шлях, і маємо надію надихнути цим інших», – зауважує Аня Олексин.
«Цей рік довів що майже все можливо в віртуальному форматі. Ми кожного вівторка зідзвонюємося в Zoom, маємо програму тренування в Training Peaks, бігові звіти – в Strava, прогрес-звіти та всі результати – у Google Документ. Спільна мета, злагоджена командна дія з розподіленням зон відповідальності – все це мотивує і надихає нас незалежно від нашої локації та часових поясів», – зазначає Аня Олексин.
Важливу роль у підготовці учасниць мають Оксана Літинська та Юлія Зі. «Бунтарки» зазначають, що менторки готують до будь-якого розвитку подій.
«В горах, як в будь яких інших складних обставинах, момент індивідуального та командного лідерства може бути вирішальним: від зниження ризиків до самого успіху. Навіть під час наших дзвінків, через програму тренування, вирішенням спірних питань – все це ще до сходження формує в нас правильне налаштування, надихає працювати більше, зважати на те як індивідуальний вклад кожного впливає на команду. Менторки вже готують нас до гіршого, ми пропрацьовуємо кілька варіантів розвитку подій одночасно. Нас спонукають до пошуку шляхів, а не виправдань. Ми віримо, що пройдемо цей шлях, і маємо надію надихнути цим інших», – зауважує Аня Олексин.
Підійнятися на Охос-дель-Саладо. Місія можлива!
Спершу команда першої української жіночої експедиції планувала підійнятися на найвищу вершину Південної Америки – Аконкаґуа, що має висоту 6962 метри. Втім коронавірусна ситуація, що склалася в Аргентині, змінила плани «Бунтарок». Втім команда мала план «Б» – Охос-дель-Саладо – найвищий вулкан у світі із висотою 6891 м, що знаходиться посеред пустелі Атакама в Чилі. Також це друга за висотою гора Західної півкулі (після Аконкаґуа). Тож вже цьогоріч у грудні перша українська жіночої експедиція підкорюватиме цю вершину.
До речі, сходження на Охос-дель-Саладо здійснювали багато досвідчених альпіністів та любителів, і серед них звісно ж були жінки. Проте жодних з цих сходжень не було повністю жіночим. Саме тому, «Бунтарки» хочуть стати першою українською жіночою експедицією на Охос-дель-Саладо, здійснивши сходження в компанії безстрашних подруг та без допомоги гіда.
Спершу команда першої української жіночої експедиції планувала підійнятися на найвищу вершину Південної Америки – Аконкаґуа, що має висоту 6962 метри. Втім коронавірусна ситуація, що склалася в Аргентині, змінила плани «Бунтарок». Втім команда мала план «Б» – Охос-дель-Саладо – найвищий вулкан у світі із висотою 6891 м, що знаходиться посеред пустелі Атакама в Чилі. Також це друга за висотою гора Західної півкулі (після Аконкаґуа). Тож вже цьогоріч у грудні перша українська жіночої експедиція підкорюватиме цю вершину.
До речі, сходження на Охос-дель-Саладо здійснювали багато досвідчених альпіністів та любителів, і серед них звісно ж були жінки. Проте жодних з цих сходжень не було повністю жіночим. Саме тому, «Бунтарки» хочуть стати першою українською жіночою експедицією на Охос-дель-Саладо, здійснивши сходження в компанії безстрашних подруг та без допомоги гіда.
«Звісно, таке сходження матиме складності. Наприклад, на Арараті ми відчули, що вже й на п'яти тисячах не дуже комфортно, а висота вулкану становить 6891 м. Необхідна добра фізична підготовка, адже на висоті організм не функціонує на всі 100%: людина може розгубитися, з'являється загальна слабість. Друга складність – логістика. Щоб потрапити на базовий табір, нам необхідно буде їхати по пустелі Атакама на джипах, завантажених всім провіантом, спорядженням та водою на два тижні. Нам треба мати не просто кілька водіїв в команді, а ще й вміти відремонтувати машину при потребі. Третя складність – фінанси, адже сходження та спорядження – це загалом не дешева штука. Є ще четверта складність, але то скоріше навіть особливість. Там останніх десятках метрів до вершини прийдеться лізти по скелях, але ми в скелелазінні досвід маємо», – Ляна Сидорська.
Ляна Сидорська
Учасниці експедиції кажуть, що щодня зважують ризики та прогнозують можливість проведення експедиції цього року у зв'язку з пандемією. У разі неможливості потрапити в Чилі через COVID-19, «Бунтарки» мають не менш амбітний план…
«Весь світ вже живе з COVID-19 з березня, і більше того – наш проєкт зародився вже в часі карантину. Отож, ми плануємо і намагаємось розробляти максимально гнучкі плани. COVID-19 вже змінив наші плани не раз, але не применшив нашого ентузіазму. Таким чином план «Б» є, але про нього будемо говорити тільки коли спливе час дії плану «А». У нас цей час зафіксований, до того концентруємось на основному плані», – пояснює Аня Олексин.
«Гори додають віри в себе»
Більшість учасниць команди першої української жіночої експедиції наразі живуть і працюють у Львові. Усі вони також активно пластують у курені «Бунтарки», займаються організацією навчальних таборів і вишколів для дітей та дорослих, популяризуючи лижний і сноубордний спорт, скелелазіння, гірське мандрівництво та альпінізм.
«Весь світ вже живе з COVID-19 з березня, і більше того – наш проєкт зародився вже в часі карантину. Отож, ми плануємо і намагаємось розробляти максимально гнучкі плани. COVID-19 вже змінив наші плани не раз, але не применшив нашого ентузіазму. Таким чином план «Б» є, але про нього будемо говорити тільки коли спливе час дії плану «А». У нас цей час зафіксований, до того концентруємось на основному плані», – пояснює Аня Олексин.
«Гори додають віри в себе»
Більшість учасниць команди першої української жіночої експедиції наразі живуть і працюють у Львові. Усі вони також активно пластують у курені «Бунтарки», займаються організацією навчальних таборів і вишколів для дітей та дорослих, популяризуючи лижний і сноубордний спорт, скелелазіння, гірське мандрівництво та альпінізм.
Наймолодша учасниця експедиції, якій всього 21 рік, Ляна Сидорська розповіла, що взяти участь у такій «авантюрі» її спонукала саме Оксана Літинська. Дівчина каже, що наразі, мабуть, в силу її віку, її професійно не сприймають, хоча за спиною у неї достатньо різнопланової діяльності. Тому Ляна переконана, що саме гори дадуть їй можливість стати сильнішою та впоратися з цими проблемами.
«В кожного своя мотивація. Але для себе я виділила таку основну проблему, що часто відчуваю, що зі мною не бажають рахуватись в силу мого віку чи юної зовнішності, не знаю. Я це помічаю і в певній проектній діяльності, і як споживач якихось послуг – до мене відразу говорять на «ти», ставлять під сумнів мою компетентність, тощо. Хоча в мене за плечима багато різнопланової діяльності, мені часто бракує впевненості відстояти себе. Власне слова Оксани про те, що гори додають цієї віри в себе і спонукали мене погодитись на Експедицію. Навіть тепер, пробігши марафонську відстань і зійшовши на Арарат, я більше вірю в свої сили, хоча йдеться не про фізичні можливості, а професіоналізм. Коли згадуєш як було фізично чи емоційно тяжко в певні моменти сходження, то «земні» проблеми сприймаються легше», – каже Ляна Сидорська.
Менторка Юля Зі каже, що вже п'ятий рік пригоди в горах є одним з головних сенсів у її житті.
«Я пам'ятаю, як складно було мені починати, шукати однодумців на моєму рівні по підготовці та захопленню. Я часто була чи не єдиною дівчиною. Ця ініціатива поєднала все що я так люблю: гори, амбітну але дружню компанію дівчат, ще й українських, можливість стати поштовхом для інших», – зізнається вона.
«В кожного своя мотивація. Але для себе я виділила таку основну проблему, що часто відчуваю, що зі мною не бажають рахуватись в силу мого віку чи юної зовнішності, не знаю. Я це помічаю і в певній проектній діяльності, і як споживач якихось послуг – до мене відразу говорять на «ти», ставлять під сумнів мою компетентність, тощо. Хоча в мене за плечима багато різнопланової діяльності, мені часто бракує впевненості відстояти себе. Власне слова Оксани про те, що гори додають цієї віри в себе і спонукали мене погодитись на Експедицію. Навіть тепер, пробігши марафонську відстань і зійшовши на Арарат, я більше вірю в свої сили, хоча йдеться не про фізичні можливості, а професіоналізм. Коли згадуєш як було фізично чи емоційно тяжко в певні моменти сходження, то «земні» проблеми сприймаються легше», – каже Ляна Сидорська.
Менторка Юля Зі каже, що вже п'ятий рік пригоди в горах є одним з головних сенсів у її житті.
«Я пам'ятаю, як складно було мені починати, шукати однодумців на моєму рівні по підготовці та захопленню. Я часто була чи не єдиною дівчиною. Ця ініціатива поєднала все що я так люблю: гори, амбітну але дружню компанію дівчат, ще й українських, можливість стати поштовхом для інших», – зізнається вона.
«Бунтаркам» потрібна підтримка!
Сходження на Охос-дель-Саладо для 10 учасниць експедиції коштуватиме не дешево. «Бунтаркам» потрібно близько 15 тисяч доларів, щоб покрити групові витрати такі як логістика, страхування, спільне спорядження, харчування. Половину цієї суми учасниці експедиції планують покрити самостійно. На сьогодні вдалося зібрати 1 785,00 доларів – 11,9% від усієї суми. Відтак «Бунтарки» просять допомогти зібрати решту коштів та допомогти стати їм першою українською жіночою експедицією на Охос-дель-Саладо, яка здійснила сходження в компанії безстрашних подруг. Долучитися до збору коштів можна за посиланням.
Детальніше дізнатися про першу українську жіночу експедицію можна на їхньому веб-сайті.
Сходження на Охос-дель-Саладо для 10 учасниць експедиції коштуватиме не дешево. «Бунтаркам» потрібно близько 15 тисяч доларів, щоб покрити групові витрати такі як логістика, страхування, спільне спорядження, харчування. Половину цієї суми учасниці експедиції планують покрити самостійно. На сьогодні вдалося зібрати 1 785,00 доларів – 11,9% від усієї суми. Відтак «Бунтарки» просять допомогти зібрати решту коштів та допомогти стати їм першою українською жіночою експедицією на Охос-дель-Саладо, яка здійснила сходження в компанії безстрашних подруг. Долучитися до збору коштів можна за посиланням.
Детальніше дізнатися про першу українську жіночу експедицію можна на їхньому веб-сайті.
Автор, верстка: Вероніка Рой
Фото: Першої української жіночої експедиції