Гліб Бітюков: «У державній медицині пацієнт мало кого турбує»

Український медбрат Гліб Бітюков про ставлення системи охорони здоров’я України до медбратів та медсестер та причини свого звільнення з лікарні:

«Я звільнився. Не через перешкоди чи непорозуміння. За власним бажанням.

Чи було це важко? Так, безумовно. Це одне з найважчих рішень. Тому я дякую тим, хто мене підтримав в цьому. Частина пацієнтів назавжди лишилися в стінах цієї лікарні, але вони будуть жити в моїй пам’яті.

Тим, хто повернувся додому я бажаю цінувати життя і обирати ті шляхи, які вас варті. Повірте, найстрашніше ви вже пережили. У вас попереду найкращі роки життя, тому що ви живі і можете змінити цей світ на краще.

Більше не буде інсайдерських постів з лікарні, але буде багато інших ще більш цікавих. Я вдячний колективу лікарні, з яким я працював. Серед них є добрі і злі герої. Більшість, це неймовірні люди і багато їх історій будуть жити зі мною і далі. Вони зробили мене тим, ким я є зараз. І це один з найбільших внесків і моє життя. Проте потрібно рухатися далі. Попереду знову навчання і багато інших планів.

Я працював в лікарні медбратом, хоча у багатьох складалося враження що я був лікарем. Однак –  ні. Я медбрат, точніше медсестра, яких міністерство охорони здоров’я так і не спромоглося «цінувати», «цінуючи» лише лікарів.

Мені було прикро чути, що я, як медсестра, не маю права оцінювати протоколи МОЗ чи взагалі роботу системи охорони здоров’я. Тобто близько 300 000 працівників системи охорони здоров’я не мають права голосу.

Але ж ніт, це не так. Не враховуючи вже те, що медбрат не єдина моя професія і є багато реалізованих проєктів, в яких я бачив як працює система з різних сторін.

Те, що я бачу навколо в державній медицині  – це не про охорону здоров’я. Тут пацієнт мало кого турбує. Але попри свою критику цієї системи, я знаю що на мені так само і відповідальність за те, якою вона буде в майбутньому.

Якщо є хоч маленька можливість висловитись, потрібно встати і сказати. Якщо є можливість щось зробити – потрібно робити. Кожен з нас свідомо рухається туди, де має бути і опиняється в тому місці в той час, коли він там потрібен.

Я тут не випадкова людина. Тому коли я пишу, я зважую кожне слово і знаю про що я кажу.

Час який ми отримуємо, ми маємо використовувати так, щоб зробити якомога більше. Я не працюватиму в лікарні, але так само змінюватиму систему охорони здоров’я. Попереду продовження навчання, нові проєкти і результат буде того вартий».