Уляна Супрун: «Ініціатива з видачею грошей замість бебі-боксів – лише чергове «просте» рішення складної проблеми»

Колишня очільниця Міністерства охорони здоров’я Уляна Супрун про грошовою компенсацію замість «пакунків малюка»:

«Ще одна корисна державна ініціатива зникає. Днями уряд оголосив рішення видавати батькам немовлят грошову компенсацію замість пакунків малюка — «бебі-боксів». Тепер вони отримуватимуть не зібраний пакунок необхідних на перший час речей для немовлят, а 5 тисяч гривень на банківській картці. Ці гроші можна буде витратити виключно на потреби дитини та породіллі у спеціально визначених магазинах. Все як у «старому доброму» совєцькому союзі.

За словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, це зроблено нібито для зручності батьків, а також через їхнє незадоволення наповненням боксу. Так, у батьків виникали об’єктивні зауваження до вмісту чи часу видачі. Але їх можна було б виправити, а не згортати програму повністю. Тож ця ініціатива з видачею грошей виглядає лише як чергове «просте» рішення складної проблеми (яка насправді робить все для всіх ще складніше) та звичайна неспроможність підтримувати хорошу програму, яка була дуже цінною для батьків та ринку.

Міністерство соціальної політики опублікувало алгоритм отримання цих 5 тисяч гривень. Він зовсім не схожий на простіше рішення для батьків. Аби отримати ці кошти, батькам чи опікунам дитини потрібно звернутися до ПриватБанку, оформити картку, зібрати багато різних копій документів та звернутися до структурного підрозділу з питань соціального захисту. Пакет документів в Мінсоц можна подавати також онлайн. Витратити гроші з картки можна протягом 12 місяців лише у визначених магазинах.

Для родин, в яких тільки-но з’явився малюк, вибратися з дому хоча б на кілька годин — насправді велика справа. Особливо, якщо поруч немає когось, хто може доглянути дитину. Тепер замість того, аби отримати готовий зібраний пакунок прямо у медзакладі, батькам доведеться виділяти додатковий час і ресурс на оформлення картки, а потім й купівлю необхідного.

Відрізняється також і підхід до формування цін. Одна річ — коли держава закуповує централізовано велику кількість товарів однакової якості за прозорими тендерами. Зовсім інша — коли ці речі купуються в роздріб самими батьками, ще й у визначених закладах торгівлі чи в онлайн магазинах. Питанням залишається, яким саме буде перелік магазинів, де можна витратити ці кошти.

Від початку ідея створення програми бебі-боксів полягала в тому, аби полегшити життя батьків, а не ускладнити його. Отримання бебі-боксу в пологовому будинку допомагало сім’ям заощадити час та ресурси, які не потрібно було використовувати на пошук, вибір та купівлю речей першої потреби після народження дитини.

Загалом перші пакунки малюка почали видавати у вересні 2018 року. За рік існування програми їх отримали близько 100 тисяч породіль. У червні 2019, враховуючи побажання мам і тат, вміст бебі-боксу переглянули та оновили.

На початку літа цього року в деяких регіонах з’явився дефіцит бебі-боксів. Замість них жінкам у пологовому будинку видавали довідку і запевняли, що її пізніше можна буде обміняти на пакунок. В деяких регіонах ще роздають залишки пакунків, але вони вже зовсім скоро закінчаться.

Чому так склалося? Цього року бебі-бокси не закупили через проблеми з тендерами. Річ у тому, що уряд змінив механізм закупівлі бебі-боксів. У попередні роки їх закуповувала міжнародна організація, а з 2020 року Україна мала закуповувати пакунки власними силами. Утім, Міністерство соціальної політики дуже довго тягнуло з тендерами, які мали пройти через Центральну закупівельну агенцію (ЦЗА). І замість того, аби забезпечити плавний і якісний перехід від закупівель міжнародною організацією до ЦЗА, в уряді просто довели ситуацію до безвиході. Тож тепер маємо рішення, яке повністю скасовує цю ініціативу.

Ситуація, яка складається зараз з пакунками малюків, є лише одним з прикладів того, що системний підхід до програм приносить успіх. Натомість неспроможність і некомпетентність його руйнує та ускладнює життя для громадян.

Саме системність в роботі та тяглість – те, що визначає силу і потужність державних інституцій, а також спроможність людей, які несуть за це відповідальність. Адже ці люди повинні бути здатними генерувати й втілювати якісні пропозиції та політики, а не шукати неіснуючих «простих» рішень для складних проблем».