ОСТАННІ НОВИНИ

Олег Манчура: «Дуже хочеться, щоб в Україні з’явилася влада, яка може дати наказ ліквідувати ворога»

Андрій Котенський

|

Тележурналіст, очевидець російсько-грузинської війни про Пулітцерівську премію 2020 року, яку дали за серію з восьми матеріалів про режим Путіна. Один з матеріалів стосувався офіцера ЗСУ Івана Мамчура, якого вбили через розсекречення даних за часів правління режиму Януковича:

«Пулітцерівська премія 2020. Вбивство офіцера в Рівному. Ранений в сраку командувач російської армії. Що це все поєднує? Путін.

Найпрестижнішу премію світу з журналістики отримали автори Тhe New York Times за серію з восьми матеріалів про режим Путіна. Один з них стосувався офіцера ЗСУ Івана Мамчура. В 2016-му його вбив агент ФСБ Огородніков в Рівному.

Але з якого дива американська газета розслідує вбивство працівника СІЗО? І навіщо ФСБ було вбивати тюремника?

Бо «вєртухай» – це легенда. Прикриття. Вісім років перед тим двадцятидев’ятирічний Іван Мамчур командував третім полком спеціального призначення в Грузії.

В 2013-му, на п’яту річницю російсько-грузинської війни, я літав до Грузії знімати фільм про нашу військову допомогу у відбитті агресії. Загалом, нині ці події вже добре реконструйовані.

Путін відступив, бо Буш отямився – пр.игнав в Чорне море флагман 6-го флоту, в Поті – кораблі з бази НАТО в Румунії, а на злітній смузі Тбіліського аеропорту посадив воєнно-транспортний літак. До Тбілісі російським танкам тоді лишалося 30 км. Але спершу їм треба було взяти Горі – «місто Сталіна» це ворота до столиці. Його нещадно бомбардували. Вбито шістдесят мирних жителів. 08.08.08 я й сам проривався через Горі маршруткою з Бакуріані до Тбілісі. Вони могли окупувати всю країну двома клацаннями пальців. Буш би не встиг пригнати флагман. Але не взяли. Зокрема, завдяки вбитому Івану Мамчуру.

Грузини люблять хвалитися. Тому, секретар РНБО Грузії мені яскраво описав, як їхній спецназ розгромив штабну колону 58 армії. Особливо пікантною деталькою стало поранення в сраку командувача Хрульова. Це на якийсь час збило систему управління військами. Взяти Горі з наскоку не вийшло. А отже і бліцкриг на Тбілісі провалився. Тільки от поза камерою грузини зізнавалися – це не вони, а українці розбили колону русскіх. Після арешту це назвав мотивом і вбивця Мамчура.

А ось в 2013-му, в часи Януковича та дружби з Кремлем, говорити про це не можна було. Аби не нашкодити. Хоча всі дотичні знали та натякали – Україна допомагала Грузії не лише ЗРК. Ця ж техніка нічорта не варта без спеціалістів. І збитий «Боїнг» на Донбасі – підтвердження того, що мавпі не можна давати гранату. В свою чергу, «Буки» потребують не тільки операторів, але й прикриття. Спеціального прикриття. Спецвійськ.

Дванадцять років тому саме Україна закрила небо Грузії. Я тримав в руках шматок найдорожчої здобичі – збитого стратегічного бомбардувальника ТУ22М3. Це унікальна та дорогезна машина, яка здатна нести ядерні боєзаряди. Який придурок надіслав їх в Грузію? А чого їм було боятися? Грузинська ППО давно була порізана на металобрухт. Москва тупо прокліпала той момент, коли Грузія накачалася українською, ізраїльською та чеською зброєю.

Загалом українці збили від 6 до 8 літаків. Російські льотчики відмовлялися сідати за штурвал. Чєсть мундіра рятували полкаші. І хоча русскіє врешті взяли під контроль небо – це була ганебна поразка. Вони втратили час.

Скільки української зброї було в Грузії відомо з даних Укрспецекспорту. Їх відкрив депутат від ПР Валєра Коновалюк, коли очолив ТСК. До речі, в цій справі йому активно допомогала Тимошенко. Аякже, пам’ятаємо «хі-хі». Але були ще одні списки. Не зброї. Офіцерів. Українських захисників Грузії. Їх також оприлюднила ПР.

І прізвища цих людей потім знайшли в списку вбивці з ФСБ Смородінова. Іван Мамчур, працівник СІЗО з Рівного, був там під третім номером. Закреслений зеленим маркером. Завдання виконано. Вбито.

Дуже хочеться, щоб ця неймовірна історія таємної війни проти русскіх була екранізована. Але ще більше, щоб в Україні з’явилася влада, яка може дати наказ ліквідувати ворога. В будь-якій точці світу. Без рішення суду. Байдуже через скільки років. Яких би це ресурсів не коштувало. І нехай The New York Times про це пише скільки хоче».

Реклама партнерів
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...