Родом Віталій Роздайгора з маленького села Слобідка-Скіпчанська на Хмельниччині. Занурившись у спогади про своє дитинство, артист зізнається, що велика мрія про оперу починалась із нестримного бажання навчитися грати на баяні.

– У сусідню школу приїжджав викладач і навчав всіх грати на баяні. Я так цим загорівся… Але вже через деякий час викладач поїхав, а навчання хотілося продовжувати далі. Так я і записався на естрадне відділення в музичну школу у райцентрі – селі Чемерівці… Згодом хотів вступати на естрадний спів в училище, бо ще не знав, що таке опера. Але мене переконали йти на академічний, бо він – універсальний. Перший рік навчання був для мене суцільним жахом, але згодом мій концертмейстер знайшов до мене підхід, – згадує Віталій Роздайгора.

Вже у 2011 році він вступив на навчання у Львівську національну музичну академію ім. М. Лисенка.

Під час навчання у Львівській консерваторії почав там паралельно працювати у хорі, а також у хорі Оперного театру. Були часи, коли хлопцю доводилося підробляти таксистом, монтувальником меблів.

– Це корисний досвід, тепер можу і кухню скласти, і шафу, – усміхаючись, каже Віталій Роздайгора. – Іноді бувало так, що виходив о шостій ранку з дому і приходив о першій ночі. Тому надовго у такому ритмі мене не вистачило, три роботи дуже виснажували.

У Львівській національній опері Віталій Роздайгора працює вже шість років. Хористу дістаються і сольні партії, зокрема у таких операх: «Попелюшка» – роль Принца, «Наталка Полтавка» – Петро, «Кармен» – Ремендадо. А тепер артист отримав можливість зіграти Лиса Микиту в прем'єрній виставі Оперного театру.

Спеціального кастингу на ролі в прем'єрній постановці за однойменною поемою Івана Франка не було. Генеральний директор Львівської опери та режисер-постановник Василь Вовкун самостійно підбирав під персонажів опери виконавців, на його думку, найбільше вдалих.

Загалом підготовка до цієї ролі в артиста тривала пів року. Як зізнається Віталій Роздайгора, особливо складно було, коли балетмейстер Марчелло Алджері почав ставити танці: не вистачало дихання, а треба було співати.

– Фізично це дуже важко, ти весь час в русі: бігаєш, стрибаєш і при цьому ще треба співати. І коли вкінці є момент, де Лис Микита сідає і курить на сцені, я просто по-справжньому насолоджуюся, адже можу хоч хвильку відпочити від того темпоритму і заодно покурити – каже, сміючись, він.

Артист пояснює, що нині соліст опери має бути «універсальним солдатом».

Віталій Роздайгора зізнається, що спершу поняття не мав, яким чином показати свого героя. Це не мала бути просто дитяча вистава зі зайчиками, лисичками і котиками, Василь Вовкун сформулював чітке завдання – показати людино-звірів.

Як пояснює артист, через це неповне усвідомлення своєї ролі доводилося більше працювати інтелектуально, щоб зрозуміти, в якому руслі рухатися далі.

Роздумуючи, Віталій Роздайгора каже, що вся лисяча пластика і гра прийшла спонтанно: робив так, як сам це відчував. При цьому він додає, що йому сподобалося так перевтілюватися і загравати з глядачем.

– У перерві між виставою Василь Вовкун дав мені хорошу підказу – після підняття завіси заричати. Я набрався такої злості, вийшов і як рикнув. Потім почув, як глядачі «охнули» від несподіванки, – сміється артист.

Презентуючи прем'єру Львівської опери, Василь Вовкун неодноразово підкреслював, що «Лис Микита» – це двоадресний твір і для дітей, і для дорослих. За його задумом, нова постановка – справжній оперний бестселер для сімейного перегляду, де органічно поєднуються розважально-авантюрний та сатирично-викривальний змісти.

За словами Віталія Роздайгори, весь казковий антураж «Лиса Микити» – для дітей, щоб їм не було нудно, а все решта – для дорослих.

Дорослі, як він зазначає, глибше сприймають все, що відбувається на сцені, бачать суть, більше роздумують, а хтось може навіть впізнати себе у якомусь із героїв.

Варто зауважити, що «вау»-ефект від сміливих рішень творців прем'єрної постановки отримали не лише діти, а й дорослі. Чи не вперше в українській сучасній опері використали новітні технології 3D-проєкції, тож світлове шоу не може не вразити. Більше того, до постановки залучили повітряних акробатів, а також вирішили додати опері несподіваного колоритного звучання, залучивши до оркестру з традиційними інструментами народні: цимбали, бандуру, дримбу, ліру, трембіту.

Віталій Роздайгора пояснює, що Лис Микита не є позитивним чи негативним персонажем, він просто намагається вижити в умовах, які диктує йому суспільство.

– У виставі є такий собі поділ на касти: спершу йдуть Лев та Левиця, а далі – всі до них наближені. Але Лис Микита є поза цією системою, він – бунтар. Просто грає за їхніми правилами, знаючи слабинки кожного: Ведмідь хоче меду, Кіт ­– мишу, Лев ­– золота. І бере звірів на ось цей «гачок». Зрештою всіх губить жадібність. У такий спосіб Лис Микита хоче просто провчити інших, продемонструвати, що не все у цій системі так добре, – розтлумачує артист.

Система, описана в казці, нагадує Віталію Роздайгорі сучасний український олігархат.

Віталій Роздайгора запевняє, що має імунітет від «зіркової хвороби» і переконаний, що слава не повинна затьмарювати розум і серця людей.

Прикладом для наслідування вважає українського всесвітньо відомого диригента Андрія Юркевича, в якого йому пощастило прослуховуватися.

– Рік тому до Львова приїздив відомий маестро Андрій Юркевич і проводив у Львівській опері прослуховування. Я також брав участь у них і тоді виконував дуже складний твір. Вийшло, чесно кажучи, не дуже. Було страшно, адже мене слухала людина зі світовим ім'ям, яка працює з такими відомими співаками, яких я можу побачити хіба в YouTube. Андрій Юркевич міг сказати, мовляв, йди геть і не забирай мій час, але він послухав мене. Більше того, йому сподобалося моє виконання, просто пояснив, що треба поправити і допрацювати. Після цього він знову кілька разів приїздив у нашу оперу, пам'ятає, що я у нього проходив прослуховування, ми щоразу вітаємося. Саме він є для мене взірцем того, що, будучи в топі найкращих світових диригентів світу, можна залишатися Людиною, – говорить Віталій Роздайгора.