Ви чули про поняття Bigdata, системи керування свідомістю, теорії управління масами? Це щось далеке, скажете ви, не в наших реаліях, нам ще далеко до таких технологій. А в цей час у невеличкому містечку під Львовом на нас же відточується ефективна технологія управління мізками людей, повідомляє портал ПромПолітІнформ.
Тисячі винниківчан, немов зомбі, ставлять підписи під документами з нісенітницями, підтримуючи нових лідерів, яких ще кілька місяців тому не бачили в очі. Яка невидима сила ними керує? Давайте розберемось.
Цинк при температурі понад 440 градусів розправляється і надалі перебуває у рідкому стані, не парує та не кипить, що ніяким чином не вплива на довкілля. Лише після 900 градусів цельсія цинк починає кипіти і відповідно виділяти пару але на цинковнях ніхто не нагріває метал до такої температури, робоча температура там – рівно 400 градусів, це контролює комп’ютер. Цинк там просто переходить у рідкий стан, набуває потрібної форми та знову застигає на оброблених елементах. Це і є весь процес обробки. Проте організатори акцій роблять з цього смертельну загрозу, а громада, немов вівці за пастухом, масово підтримує ці смішні повідомлення, пишучи колективні листи Президенту, перекриваючи дороги та витупаючи у ЗМІ. Поруч випускають фарбу, яка є справді шкідливою, але цього ніби ніхто не бачить. Зомбі? Здається, так.
Як так? Невже таке можливо? Надворі ж 21 століття, кожен може скористатись інтернетом і перевірити, що такі тези є неправдивими? Але у тім то і справа, що 21 століття принесло не лише технології легкого доступу до даних а й зворотній бік монети – технології маніпулювання цими даними. Виявляється, чим більше перед людиною інформації, тим легше її контролювати. Для відповіді як саме – ми звернулись по коментар до київського політичного піарника Дмитра Ткаченка. Надсилаємо йому публікації про шкідливість та показуємо документи експертиз, які показують повну відповідність таких виробництв до всіх екологічних норм. І бачимо… що його це не дивує!
“Такі технології в Україні це далеко вже не рідкість” – відразу відповідає Дмитро – “Ще з президентських виборів бачимо, що спочатку штаби збирають локальні проблеми громад, потім пробують зіграти на них. Якщо колись потрібно було будувати цілі виборчі кампанії то тепер політтехнологи роблять простіше. А саме – лише 2 кроки. Перший – створення або купівля медіа, другий – підбірка стратегії повідомлень, або комунікаційна стратегія, як це прийнято називати у нас піарників. Для цього проводиться детальне дослідження проблем місцевості і на цій основі будуються кампанії. Для прикладу, у селі знаходиться проблема – у сусідню Польщу виїхали чоловіки. Відразу у місцевих медіа ви бачите інтерв’ю політика, який обіцяє повернути робочу силу, паралельно відремонтувати дороги, про які жалівся інший мешканець села. Проте вже в сусідньому селі кандидат, підкований новітніми технологіями, обіцяє зовсім інше – збудувати школу. В третьому селі вже нові обіцянки. Звісно, що він не буде в змозі з цим справитись, але люди бачать, що хтось знає всі проблеми і вбачають у ньому ідеального кандидата, на якого всі так чекали. Ідеального до деталей, тому що політтехнологи проаналізували все – сторінки мешканців в соцмережах, поговорили з мешканцями під виглядом випадкових проїжджих і навіть записали розмови в маршрутках. Далі дані оцифрувались і запустились до ретельного аналізу, інколи навіть з використанням штучного інтелекту. І ось ми вже вміємо малювати образ ідеального кандидата. Та що там кандидата – бога!
Гаразд, Дмитре, але якщо проблем у селі немає?
Це не зупинить політика. Тоді проблеми надумуються. Ось, подивіться – стоїть стара ферма. Давайте придумаємо, що вона повинна бути новою. Ми придумуємо, що вона загрожує нашим жінками, адже може завалитись. Пишемо про це всюди, купуємо медіа, розміщаємо фотографії невинних тріщин штукатурки, називаючи це лихом, що насувається. Тоді вже нікого не цікавитиме, чи це справді так – всі рятуватимуть своїх матерів і жінок від загрози. Як саме – голосуватимуть за кандидата, що обіцяє побороти лихо. Це ж єдина соломинка!
Але ж керівництво ферми може сказати, що це неправда?
Повірять тому, хто має більший вплив на місцеві медіа. Тепер розпочалася так звана епоха постправди. Вірять не статистиці а емоціям. І чим більше медіа про це говорить, тим більше довіри.
Повернемось до Винників. Ви бачили, що хтось грає на емоціях?
Ще б пак. У перші хвилини вивчення ситуації я побачив, що хтось вдало маніпулює даними. Ні в чому не винний завод, якого ще навіть немає, називають бідою, показують хвороби, плакати з пошкодженими органами людини, знаки смертельної загрози. Люди не хочуть вникати, їм достатньо емоції страху, щоб вийти на вулицю з протестом. В цьому і суть постправди. А ще ці емоції, які прийнято називати батогом, вдало поєднують і з пряником – не складно віднайти відеоролики, в яких використовують маленьких дітей, що просять їх врятувати від біди. Звісно, дітлахи нічого не розуміють, але в дорослих, які це бачать, народжуються гнівні емоції. І цього достатньо, щоб виводити людей на вулицю.
Але навіщо вони комусь на вулиці?
Вони не потрібні там нікому, а особливо водіям (сміється). Так створюють солідарність маси, яку згодом будуть перетворювати в голоси. Тобто підтримку кандидатів. За подібними теоріями мав би з’явитись лідер, який не дасть вибору – або голосуєте за нього і ми врятовані або все пропало і ми помремо. Який вибір зробите ви?
Переконали. Але залишаються мотиви. Кому потрібно стільки роботи, заради маленьких міст?
Так, це дорогі технології, але очевидно, округ теж недешевий. Не знаю напевно, але зазвичай такі бюджети “вкидають” в округи, де крутяться якісь схеми, типу неофіційного видобутку копалин, присутність прибуткових підприємств чи контрабандні схеми. І контроль над такими округами завжди приносить шалену віддачу від інвестицій у формі мера міста чи депутатів, які лобіюють існування таких бізнесів, розширюючи гаманці їх власникам ще більше.
Виходить, що електорат розумнішає, але способів для його обману стає все більше? Як з цим боротись?
Насамперед усі дані та інформацію навколо слід вчитись перевіряти. Для прикладу – шкідливе виробництво не складно перевірити цифрами і документами.
По-друге – слід співставляти джерела. Часто в подібних випадках інтереси організаторів скандалів видимі лише на їхніх каналах. Перегляньте новини на телеканалах, що належать різним олігархам – вони докорінно різні, хоч і відбуваються одні і ті ж події. Так і у нас – почувши одну новину про подію, спробуйте послухати її поза межами міста, області чи країни. Часто ви здивуєтесь, як події по-різному трактуються у ЗМІ різних масштабів.
По-третє аналізуйте штучність або щирість поведінки джерел інформації. Інколи їх продукують зацікавлені люди або організації, часто цього достатньо щоб зрозуміти чи нами маніпулюють.
Але чи ми можемо побачити такі фактори у Винниках?
Я не вникав глибоко, але вже можна побачити кілька факторів, що можуть бути проколами організаторів. Наприклад:
Прокол №1. Зло скеровується проти людей, що керують новим “шкідливим” бізнесом. Уявіть, ви дізнаєтесь, що у вас перед вікнами будують завод, який буде шкідливим. Ви будете протестувати проти цього виробництва, чи дізнаватися прізвище власника і всю злість спрямовувати на нього? А якщо там зміниться власник? А якщо їх там декілька? Правда ж, нелогічно? Власне у кампанії я побачив масу особистих образ проти керівника заводу, що може бути прямим доказом того, що там війна між політиками а не за екологію.
Прокол №2. Громадські організації і партії. Партії дискредитували себе. Коли за щось бореться партія, це сприймається як політичний піар. І що ми маємо у Винниках? Виступи партійних лідерів, політиків, створені громадські організації і так далі – практично повна виборча платформа. Звісно, що якщо мова була б лише за протести, то громада могла б їх організувати і добитись багато чого, навіть більше ніж будь-яка партія адже все, що може партія, можуть і самі люди. Але от щоб балотуватись згодом – треба організації. І тут ми вже їх бачимо.
Прокол №3. Використання лише ЗМІ одного власника. Як я говорив, треба аналізувати канали. Ми бачимо, що повідомлення про і буцімто шкідливість оцинкованих деталей лунають наперегонки лише з кількох місцевих каналів – НТА, Вголос та вуст представників партії “Свобода” чи місцевих чиновників. В інших ЗМІ згадки або побіжні або відсутні взагалі а часто навпаки, критика. Починаємо гуглити і все сходиться – знаходимо розслідування про зв’язки власників всіх трьох каналів лише одному власнику або людям, пов’язаним із ним. І все – розуміємо, що це велика маніпуляція. Достатньо лише трішки подумати і не піддаватись емоціям.
℗
Омелян ШЕВЧУК