Письменниця, педагог, громадський діяч, кандидатка в народні депутати від партії «Народний Рух України» про те як словом можна змінити вектор державної політики:
«Моя професорка в інституті Світлана Барабаш вчила «відчувати слова на дотик». Згодом я навчилася отримувати насолоду, відчуваючи художнє слово на дотик і на «смак». Коли ж я зіткнулася із законодавчими та нормативними документами, то я побачила, як одним словом можна змінити вектор державної політики.
Наприклад, візьмемо терміни «вивчення» мови і «навчання» мовою. Навколо них останнім часом було чи не найбільше спекуляцій або дрімучої непрофесійності. Конституційний Суд України в 1999 році дав наступне роз’яснення: «Виходячи з положень статті 10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, МОВОЮ НАВЧАННЯ в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є УКРАЇНСЬКА МОВА. (Виділено мною – ЛН). У державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою відповідно до положень Конституції України, зокрема частини п’ятої статті 53, та законів України, в навчальному процесі МОЖУТЬ ЗАСТОСОВУВАТИСЯ та ВИВЧАТИСЯ мови національних меншин». Отже, мови російської, угорської та інших національних меншин на відміну від українців можуть «вивчатися і застосовуватися». А мовою «навчання» є лише одна мова – українська. Це Рішення Конституційного Суду України є «обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим».
Втім, діючі народні депутати, як і попередні, які раніше голосували за закон Ківалова-Колесніченка, проігнорували це Рішення КСУ і заклали в законах про освіту і мову зовсім іншу норму. Я одразу це відчула ще на стадії підготовки законопроектів. Бо мене вчили, як я вже згадувала, «відчувати слова». Ці політики поширили «навчання» і на нацменшини. Замість «вивчення» мов нацменшин. Ми, громадські активісти, мовознавці забили на сполох. Проте, народні депутати, в тому числі частина львівських, не підтримали нас.
Завдяки їхньому голосуванню відтепер основна мова навчання для меншин в Україні – це мова меншин, а державна мова – це додаток. Повинно ж бути навпаки, основна – українська, а додатком є інші мови. Підміна всього одного слова, навчання замість вивчення, а маємо дві різні державні політики. Навчання мовами меншин – це означає книжки мовою іншої країни, учителі з мовою іншої країни, виховні заходи мовою іншої країни, прищеплені цінності іншої країни. В результаті на виході зі школи ми отримуємо представника іншої країни. А повинні ж були б мати громадянина України зі знанням мови, традицій та культури своєї меншини.
Не допомогла а ні апеляція до Рішення КСУ, а ні до Рекомендацій Венеційської комісії. Остання чітко написала, що мова меншин – це додаток до вивчення державної мови. Венеційська комісія заявила, що зусилля держави до оволодіння державною мовою всіма громадянами України є похвальні і порекомендувала зробити плавним ПЕРЕХІД на державну мову.
От, ще одне слово, яке перед тим як зрозуміти його значення потрібно «відчути на дотик»: ПЕРЕХІД. Міністерство освіти перекрутило висновки Венеційської комісії і розробило варіанти вивчення нацменшинами державної мови. У кожному варіанті державна мова для меншин – це лише додаток і ніякого ПЕРЕХОДУ на 100% навчання українською мовою не передбачається. Саме цю модель вивчення державної мови як додатку, а не як основної, МОН вписало в аж три закони: про освіту, про мову, про середню освіту.
Саме цю концепцію: державна мова – це лише додаток – захищає держава і міністерство освіти. Коли в Закарпатті відкривали нову, збудовану за кошт України сучасну школу, у якій заявлено навчання за державний кошт угорською мовою, міністр освіти висловила надію, що в цій школі буде на належному рівні ще й додатково вивчатися державна мова. Може як основна мова держави? Ні. Як додаток.
Я була запропонувала парламенту і МОНУ іншу, європейську модель, яку назвала Балтійською. Але її відкинули, а мене зацькували.
На жаль, концепція – державна мова як додаток, а не основна – тепер просувається на всіх ЗМІ, коли українська мова – це лише частка ефіру. Саме ця концепція – державна мова як додаток, а не основна – просувається в багатьох нових свіжознятих українських фільмах, які сьогодні транслюються на тб і в кінотеатрах. Саме ця концепція – державна мова як додаток – панує в більшості друкованих українських ЗМІ. Ця концепція ще не захопила повністю Львів та всієї Галичини. Але її вже нав’язали всій Україні. І зробили це саме львівські депутати і депутатки.
Чим не плацдарм для реваншу «руского міра»?!
Тому я іду в парламент захищати все українське. Іду саме по Львову, по 117 округу (Франківський, Галицький та частина Шевченківського району)».
Андрій Котенський