Втрати серед українських захисників за квітень

Війна продовжує забирати життя українських захисників. У квітні, який минув, Україна втратила на передовій 14 своїх воїнів. Дехто з них вже мав онуків, а наймолодшому полеглому було всього 20 років, повідомляє Фонд «Повернись живим».

Яна Червона на псевдо Відьма не дожила до свого 40-річчя два тижні. Жінка родом із Харкова, брала участь у місцевому Євромайдані, а коли на Сході почалася війна, стала волонтером. У 2016 році Яна пішла служити до 54-ї ОМБр, а згодом – до 46-го окремого батальйону спецпризначення «Донбас-Україна», де виконувала обов’язки кулеметниці. Захисниця загинула 2 квітня в Попаснянському районі під час обстрілу – ворожа міна потрапила у спостережний пункт. Удома на Яну чекали мати, чоловік та двоє маленьких дітей.

Разом із Яною Червоною того дня загинув Олександр Мілютін з позивним Дєда. Йому було 50 років. Чоловік родом із Бахмута (Донецька область). У 2017 році він прийшов до військкомату, підписав контракт та одразу поїхав на передову. У Олександра залишились сестра (також військовослужбовець) та дочка.

Юрію Фармагею військовослужбовцю 57-ї ОМПБр, було 46 років. Він загинув 5 квітня під час бою біля селища Піски – у бійця влучила куля ворожого снайпера. Юрій служив з 2015 року. Він родом з Вінницької області. У чоловіка залишилися дружина, двоє дітей (син служить у морській піхоті) та двоє онуків.

6 квітня поблизу хутора Вільний (Луганська область) загинуло двоє бійців ЗСУ – Іван Лисиця та Дмитро Стрекнєв. Близько опівночі ворог відкрив вогонь по позиціям українських військових з 82-мм мінометів. Так терористи намагалися виявити системи вогню військовослужбовців ООС. Гранатометник Дмитро Стрекнєв та кулеметник Іван Лисиця разом із побратимами відкрили вогонь у відповідь і примусили противника припинити обстріл. Однак солдати отримали кульові поранення, які виявилися не сумісними з життям. Іван Лисиця родом із села Карпівка Дніпропетровської області. 3 квітня хлопець відзначив своє 23-річчя. Вдома на нього чекали батьки та брат. Дмитрові Стрекнєву був 21 рік, він родом зі Сватівського району (Луганської області).

Микола Неживий з позивним Мєхан, військовослужбовець 93-ї ОМБр, загинув 8 квітня. Це сталося на позиції «Зеніт» неподалік окупованого Донецька – ворог обстріляв українських захисників з ПТУРа. 57-річний боєць був найстаршим у бригаді. Чоловік пішов воювати у 2014 році у складі добровольчого батальйону «Айдар», за ці роки пройшов найзапекліші бої в Опитному, в районі ДАПу, на Світлодарській дузі. Микола родом із Хмельницького. На нього чекали дружина, дочка та онуки.

Олег Бойов був піротехніком ДСНС. 40-річний чоловік загинув 9 квітня під час розмінування території поблизу водогону насосної станції біля селища Зайцеве. Олег жив у Слов’янську, у нього залишилися дружина та двоє дітей.

Роман Чибінєєв – брат Героя України Валерія Чибінєєва та командир десантно-штурмового відділення 79-ї ОДШБр – загинув 11 квітня. Влітку чоловікові мало би виповнитися 30 років. Роман отримав поранення, несумісне з життям, під час ворожого обстрілу українських позицій на Маріупольському напрямку. Воїн родом з Бердянська, вони з братом рано втратили батьків та виховувались в інтернаті. Роман вступив на службу за контрактом у 2016 році.

Володимир Лисаківський був старшим матросом 35-ї окремої бригади морської піхоти. 11 квітня він отримав поранення під час обстрілу позицій ЗСУ поблизу Гранітного. Лікарі боролися за життя воїна добу, але 12 квітня він помер. Чоловік служив з 2015 року. Володимиру було 28 років, він родом з Миколаївщини.

Ігор Ігнатенко на псевдо Цум служив у 93-й ОМБр. Він загинув 12 квітня під час бою під Авдіївкою. Після Майдану (де його шанобливо називали Батею) чоловік пішов воювати на Схід – спочатку у складі добровольчого батальйону «Донбас», потім був бійцем 56-ї ОМБр, а згодом вступив до лав «холодноярівців». Пройшов бої за Піски, Станицю Луганську, Гранітне, Авдіївку та шахту «Бутівка». Ігорю було 55 років, він родом із Запорізької області. У нього залишилися дружина та двоє дорослих синів.

Микола Волков (на одинадцятому фото) з позивним Смурфік був парамедиком добровольчого батальйону «Госпітальєри». 20-річний хлопець отримав снайперське кульове поранення у голову 12 квітня. Три доби він був у комі, боровся за життя, але помер 15 квітня. Микола родом з Маріуполя, він допомагав українській армії від початку війни на Сході. На свою першу ротацію до зони бойових дій хлопець поїхав улітку 2018 року. Вдома на Миколу чекали батько, брати та сестри.

Олександр Цапенко з позивним Студент був військовослужбовцем 54-ї ОМБр. 20-річний хлопець загинув у ніч на 22 квітня під час ворожого обстрілу поблизу села Новоолександрівка Попаснянського району. Одна з мін вибухнула поблизу позиції Олександра, завдавши йому несумісних із життям поранень. Воїн родом із Дніпропетровської області.

Юрій Коновод був військовослужбовцем 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 53-ї ОМБр. 54-річний воїн загинув 23 квітня від кулі снайпера в районі селища Південне біля окупованої Горлівки. Юрій родом з Полтавської області. Він пройшов війну в Афганістані, працював учителем, а коли в Україні почалися бойові дії, пішов воювати. У нього залишилося двоє синів (старший також воює на Сході).

Сергій Гвоздієвський був військовослужбовцем 79-ї ОДШБр. 29 квітня 53-річний боєць отримав важкі поранення під час ворожого обстрілу поблизу селища Павлопіль на Маріупольському напрямку. Лікарі боролися за його життя, але 30 квітня воїн помер. Сергій мешкав у Могилеві-Подільському на Вінниччині.