Сьогодні – Великдень. Традиції та звичаї святкування

Сьогодні, 28 квітня, в Україні відзначають Великдень – найдавніше християнське свято, головне свято богослужебного року, що встановлено на честь Воскресіння Ісуса Христа. Як розшифрувати його основний посил та як святкувати?

В Україні святкувати Великдень як Воскресіння Христа почали ще наприкінці першого тисячоліття, із запровадженням християнства. Ці обидва свята збігалися у часі (у язичників – весна, рівнодення) і мали однакове значення – перемогу життя над смертю. З роками чужорідне свято стало частиною місцевої культури, деякі звичаї церква адаптувала під християнські, приміром гаївки, забави, дарування писанок та крашанок. Дата святкування Великодня не є сталою і кожного року обчислюється за місячно-сонячним календарем.

Велика ніч перед Великоднем

У народі її щиро вважають чарівною, чудодійною, особливою, і неважливо, наскільки хто посвячений у церковні традиції. Люди намагаються не спати, щоб не проспати благословення, не вимикають світло, щоб не пропустити Світлу вість. Це – поглиблене очікування великодньої радості. Особливо це відчутно, коли ніч починає набувати перших ознак світанку і навколо храму тісними рядами розміщуються віряни з кошиками, приготовленими до освячення. Це і паски, і писанки, крашанки, ковбаса, шинка, сало, масло, сіль.

У суботу ввечері читаються святі книги, Великодня Служба Божа триває всю ніч, а вже опівночі починається Свято Христового Воскресіння. Тоді, подібно до жінок-мироносиць, які прийшли до Гробу Господнього, миряни тричі обійдуть під урочисті звуки дзвонів храм, зупинившись перед його зачиненими дверима, ніби перед запечатаним Божим гробом.

І під перший радісний ранковий тропар “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував!” почнеться ранкова найсвятковіша за всі свята утреня. І святий отець хрестом відкриє двері храму, сповіщаючи, що Христос відкрив нам ворота до неба, і винесуть плащаницю, і з цього моменту на вітання священика “Христос Воскрес!” миряни вітатимуться “Воістину Воскрес!”, і це вітання буде звучати 40 днів, аж до Вознесіння Христового.

Події Всеношної (саме так називають службу, що правиться на Великдень усю ніч) дуже символічні. Саме на Великдень у перші століття після Різдва Христового приймали Таїнство хрещення і миропомазання, упродовж Світлого тижня лишаючись у білому вбранні, яке символізувало даровану Господом чистоту. Тому, ідучи до церкви, вбираються у світлий одяг, новий, вважаючи, що “Хоч і лихацька сорочка, але на Великдень вона завжди біленька“.

Варто зазначити, що до храму на Великдень слід іти усвідомлено, розуміючи суть свята, своєї ролі в ньому, таїнства харчів, які освячуються. Так церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати “скоромне”, себто їсти непісні страви. Щедрий великодній стіл – символ небесної радості та символ вечері Господньої.

За святковим столом родина збирається, відразу повернувшись з церкви. Намагаються приїздити звідусіль до батьків, до найрідніших. Кожна родина має свої звичаї, які йдуть від діда-прадіда, у кожної родини свої святкові історії. Світлий день Великодня зміцнює їхні корені, занотовує історії для нащадків, об’єднує родину, а відтак–країну. А звичаї – вони в кожного різні, у кожного мають право на життя. “По вірі вашій та й буде вам!” – говориться у церковних літописах.

У що ми віримо святкового ранку:

Почати святковий сніданок цього ранку з освяченого яйця – символу нового життя у Христі.
Милосердно поділитися з ближніми та тими, хто потребує, частиною освяченого з великоднього кошика, таким чином поділившись не просто їжею, а радістю Воскресіння Христового, надією на життя вічне.
Дівчата вмиваються водою, у яку кладуть освячені крашанки, щоб бути ще вродливішими, “як та крашанка”.
Господарі дають окраєчок освяченого хліба худобі – на приплід і на здоров”я худоби.
У гості цього дня не ходять, щоб весь рік родина була разом.
Жінки снідають стоячи – щоб бути здоровою і моторною.
Діти влаштовують “змагання крашанок”: б’ються ними, стискаючи у руці – у кого крашанка цілою залишиться, у того “голова мудріша”.
Дівчата дарують крашанку парубку, який сподобався. Можна придумати, як це зробити, або ж просто пригостити. У цьому є певна магія: кажуть, так можна причарувати хлопця, який сподобався.
Після сніданку йдуть на цвинтар, щоб сповістити й померлих, що Христос воскрес.
А під вечір розпочиналися дитячі й молодіжні хороводи з веснянками та гаївками; обмінювалися писанками і крашанками, у яких домінує червоний колір – нагадування про кров Ісуса Христа.

Напевне, ще з язичництва прийшов до нас звичай поливаних понеділка і вівторка. У понеділок хлопці обливають водою дівчат, накликаючи жаданий дощ на ниви, або ж беруть відкуп тими ж крашанками та писанками. У вівторок дівчата “зводять порахунки” з хлопцями. І також отримують жартівливий відкуп.