Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович про суперечки довкола статистики кількості жертв Голодомору у 1932–1933 роках:
«Питання про Голодомор. Чому вбивали? Кого? Як? Хто? Вони не менш важливі для розуміння Голодомору, ніж «скільки», яке опиняється в центрі уваги журналістів, істориків, суспільства.
Мусимо з’ясувати кількість вбитих голодом українців. Для цього — далі шукати джерела та потрібні методології.
Але відповідь лише на це питання неспроможна в повній мірі пояснити, що саме сталося у 1932—1933 роках.
Чи, тим паче, застерегти Україну та світ від можливого повторення такого злочину.
«Смерть людини — трагедія, смерть мільйонів — статистика» вважали організатори масових вбивств. Зосереджуючи свою увагу на суперечках про кількість втрат, ми мимоволі допомагаємо їм приховати трагедію кожного з вбитих.
Навіть найнижча з озвучуваних в дискусіях цифра (майже 4 мільйони) – жахлива. Навіть найвища (10 мільйонів) не здатна передати всього болю цих подій.
Кількість вбитих не є критерієм для юридичної оцінки злочину. Тому суперечки про цифри не мають стосунку до реалізації нашої головної цілі в цьому питанні —добитися визнання Голодомору геноцидом. Але коли стають надто гарячими і далекими від наукових, вони руйнують вкрай потрібну нашу єдність.
Боляче буде, якщо не врахуємо когось із мільйонів вбитих.
Але не менш боляче, якщо у гонитві за високими цифрами «поховаємо» тих, хто перемогли смерть в 1932—1933 і вижили, попри намагання убивць.
Називати якнайбільшу кількість втрат від Голодомору хтось вважає мірилом патріотизму.
Але насправді таким чином ми перебільшуємо спроможність убивць і применшуємо силу тих, хто їм чинив опір».
Дарина Смеречанська