Народний депутат України про українську мову, новий закон «Про освіту» та законопроект «Про мову»:
Новий закон «Про освіту», не є якісним проривом, але загалом – це крок уперед. Президент вчинив абсолютно правильно, підписавши цей закон, незважаючи на шалений ґвалт і тиск. А які застереження? Що сьома стаття закону не відповідає підписаним Україною міжнародним договорам? Наприклад, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин? Це не так. Немає там жодних порушень.
Корінь усіх наших мовних проблем: українці мають право чи обов’язок на мову (згідно із законом «Про освіту», держава повинна гарантувати кожному громадянину право на здобуття освіти державною мовою в державних і комунальних закладах. – Країна)? Із року в рік у мовному законодавстві України – від законопроекту до законопроекту – мігрує положення про право на використання державної мови. Право – це не обов’язок. Нерозуміння, ігнорування цього факту спотворює саме визначення того, що таке державна мова, а що таке – мови національних меншин. А в результаті це затягує нас у застарілу матрицю вирішення мовних проблем, яка існувала ще за часів УРСР.
Це стосується менталітету. Сотні років Україна була колонією. Її мову принижували й забороняли. Ще якихось 40 – 50 років тому людину садили в тюрму, коли знаходили в неї, скажімо, книжку Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». Українці боролися за право послуговуватися рідною мовою. Після здобуття незалежності, а потім ухвалення Конституції 1996 року, ситуація змінилася принципово. Українська – це вже не мова етносу, що мусить за неї боротися. Тепер мовні проблеми мусимо вирішувати з іншим підходом і розумінням. Тепер уже не захищати треба мову, а почати нарешті її утверджувати.
А отже, красиві слова «Кожен має право на отримання освіти державною мовою» – не відповідають Конституції України. Громадяни не потребують жодного права на використання державної мови. Конституційний суд у своєму рішенні від 14 грудня 1999 року сформулював це однозначно – під державною або офіційною мовою розуміється та, якій державою надано правовий статус обов’язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя.
Українська є державною й офіційною на всій території країни в усіх публічних сферах. Тобто її вживання є обов’язковою умовою функціонування державного організму. Про яке право говоримо? Це, по суті, те саме, якби в Податковому кодексі записати: кожному громадянину гарантується право сплачувати податки…
Державна мова – один із базових інструментів держави. І в практичному сенсі він важливіший навіть за державні символи: герб, прапор, гімн. Немає мови – немає держави…
Ми з Володимиром Шаповалом, працюючи над законопроектом «Про мову», передусім виходили з базового, філософського підходу: іти від загального – до окремого. Опиратися вирішили виключно на Конституцію.
Біда в тому, що досі ми поводимося так, ніби Україна перебуває у складі імперії. Ніби наша задача – зберегти мову в колонії, а не забезпечити функціонування державної мови у своїй державі…
На його виконання не потрібно жодної копійки з державного бюджету…
Чимало часу пішло на другий розділ «Основи статусу мов в Україні» – з точним визначенням, що таке державна мова, мова корінного народу і мова національної меншини. Без цього справедливе вирішення мовних проблем неможливе. Це – ключ до всього», – повідомив Ярослав Лесюк у інтерв’ю «Gazeta.ua».
