Юрист, голова ГО «Правозахисний центр ім. Генерала УНР В. Сікевича» Наталія Сікевич про безпрецедентне рішення судді Радченко, яке веде до ймовірної ліквідації парку «Знесіння» у Львові:
«Донецький суддя скасував парк «Знесіння».
Короткий зміст попередніх серій.
- У 2001 році Львівська міська рада приймає рішення про встановлення меж регіонально-ландшафтного парку «Знесіння» та видачу йому Державного акту на землю.
- У 2012 році, після приходу нового директора, за ініціативи Громадської ради при парку «Знесіння», проводиться інвентаризація території з метою виявлення самовільно захоплених ділянок.
Виявляється що на Харьківський 44 знаходиться автостоянка. Знаходиться вона в межах Державного акту парку.
- ЛМР подає в суд на звільнення ділянки. Не той позивач. Подавати має парк.
3.1. Подає позов парк.
І тут ОПА! – автостоянка приносить рішення суду 2008 року (!) від судді Левицької Н. про визнання за автостоянкою права власності на 15 тисяч метрів. НІХТО про це рішення не знав – ні власник (міськрада), ні землекористувач (парк).
- Парк та ЛМР пробують оскаржити то рішення суду. Апеляція і касація відмовляють прийняти оскарження – пропущений термін звернення.
Ми звертаємось в прокуратуру – у них теж пресікальний термін.
- Тим часом, враховуючи наявність рішення судді Левицької, суддя Господарського суду Крупник відмовляє парку у позові про виселення автостоянки. Ну бо у них є рішення суду про визнання права власності.
- Тим часом нікому не відомий автолюбитель який ніби тримає на автостоянці авто, подає в Сихівський суд позов про скасування Держакту парку. Розгляд тягнеться, зупиняється, рішення не прийняте. Бо адекватний суддя розуміє, що скасовувати Державний акт парку – це нонсенс.
- Тоді автостоянка подає свій позов. І в ОДНЕ ЗАСІДАННЯ!!! суддя Радченко поновлює строки звернення до суду (все ж таки оскаржується рішення ЛМР 16 річної давнини!!!) і приймає рішення про скасування Державного акту парку.
Суддя Радченко – це той самий подарунок із Донецька, який свого часу скасував історичний ареал у Львові за позовом пенсіонера, який прибудував балкон і не міг його узаконити через те, що це територія ареалу. Що йому парк, що йому ареал… так, дріб’язок.
Я розумію що 153 гектари в центрі міста це неймовірний шматок для всіх забудовників і що ціна питання величезна. Я розумію, що напевно в Донецьку інша ментальність і інше виховання. Але я не розумію чому ця бл*** … ця погана людина в мантії ще досі на волі. А суддя Левицька навіть отримали підвищення і тепер суддя апеляції.
Реформа правосуддя кажете? Ну-ну…
P.S. Звісно буде апеляція і скарги та ту… погану людину Радченко. Але у мене одне питання – ЧОМУ? Чому люди повинні відривати свій час і сили від родини, від бізнесу, від відпочинку щоб захистити парк, в той час коли ти кого ми найняли на роботу таке виробляють? І що робити з тим донецьким подарунком в принципі?! – йдеться у повідомленні Наталії Сікевич у Фейсбук.
