Ініціативна група викладачів та студентів Львівського національного університету імені Івана Франка оприлюднила у Facebook звернення до викладачів та студентів українських ВНЗ із вимогою проводити прозорі конкурси на посади та вичистити авгієві стайні нашої вищої освіти.
Подаємо лист повністю:
«Шановні колеги,15 червня 2017 року на філологічному факультеті Львівського національного університету ім. І.Франка відбувся стандартний конкурс на заміщення вакантних посад доцентів кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства. На два місця було подано три заяви. За результатами таємного голосування Вченої ради факультету відхиленою кандидатурою став Богдан Пастух. Усе згідно з процедурою, і, здавалося б, не викликає запитань.
Але є низка «але». Спершу саме Богдана Пастуха більшістю голосів підтримала профільна кафедра, усі професори кафедри, включно з завідувачем, висловилися за його кандидатуру. Рішення кафедри зневажила Вчена рада факультету.
По-друге, Богдан Пастух своїм викладацьким стажем, науковим та літературно-критичним доробком суттєво перевершував своїх конкурентів і тому кафедра надала йому свою підтримку. Він відомий в Україні літературний критик і талановитий викладач, чиї лекції цінують студенти.
Є ще й по-третє, яке, вочевидь, і стало вирішальним.
Богдан Пастух ‒ один з активістів Університетського майдану в ЛНУ, який виник після Революції Гідності, щоб реалізувати в дійсності ідею університету як простору нових смислів і творчої синергії та щоб побороти прояви академічної недоброчесності. Захищаючи інтереси студентів, він не раз звертався до адміністрації університету (зокрема, ректора В.П. Мельника), писав листи до міністра освіти С.М. Квіта; насвітлював неприйнятні з етичної та наукової точок зору сторони життя університету в соцмережах та ЗМІ.
Чому частина викладачів проголосувала всупереч волі кафедри? Тому що вони вже обміняли свою академічну свободу і професійний етос на гадану безпеку й стабільність? Тому що вони годяться мовчати і терпіти? Тому що вони добре знають про факти протекціонізму й хабарництва, випадки плагіату чи написання магістерських робіт «на замовлення», багаторічне зниження стандартів викладання, досліджень і наукового письма, але вважають, що такі теми не слід виносити на публіку?
В цій ситуації “демократичного” усунення незручного викладача відображається загальний стан справ в українській освіті. Із настанням незалежності України радянську освітню модель та суть академічних стосунків не вдалося змінити. У нас не було люстрації не тільки політиків та громадських діячів, але й адміністрацій і викладацького складу університетів.
За чверть століття в Україні сталося три революції, помінялися сім парламентів та п’ять президентів. Але в багатьох університетах по суті не змінилося нічого. Тому розумні випускники шкіл чи бакалаври і їдуть поступати за кордон. Молоді люди не хочуть витрачати свого часу та зусиль на корумповану малоефективну освітню систему, яка не дає сучасних компетенцій, знань і умінь, ані шансів стати успішними на глобальному ринку праці. Разом із відтоком перспективних абітурієнтів та студентів відбувається й відтік частини викладачів, які не хочуть змиритися з наявним станом справ в університетах. З іншого боку, тих, хто намагається якнайкраще сповняти свою працю, підтримуючи високі академічні стандарти, протистояти й боротися з корупційними схемами адміністрації вишів, рік за роком тенденційно звільняють, використовуючи “демократичні” механізми виборів.
Треба громадою чистити авгієві стайні нашої вищої освіти, яка утримується на гроші платників податків у формі так званого державного замовлення. В Україні народжується й росте обопільний рух студентів і викладачів за зміну принципів університетського життя, за відкидання його огидних пострадянських гримас. Здорові сили ще є, їм треба об’єднуватися й розбудовувати справжній університет ‒ на засадах академічних прав та свобод, плекання належного освітнього рівня і дійсного наукового пошуку. Викладачі, студенти та їх батьки розуміють, що добра вища освіта в країні утворює соціальний капітал і стає рушієм сталого розвитку. Університетські адміністратори мають великий досвід і майстерність в імітуванні реформ. Однак не імітація, а справжні зміни, ‒ ось що потрібно зараз. З огляду на це ми вимагаємо:
- Припинити “політику замовчування” фактів корупції чи академічної недоброчесності у Львівському національному університеті ім. І.Франка та інших українських університетах. Протоколи проведення обговорень і рішень Вчених рад факультетів мають оперативно висвітлюватися на сайтах факультетів.
- Створити відкриті прозорі процедури проведення конкурсів на посади.
- У випадку конфліктних голосувань на рівні кафедра – факультет щодо конкурсних справ на посади асистентів та доцентів делегувати право остаточного голосування Великій Вченій раді університету (так як це зафіксовано в базовому законі “Про освіту”). Цим убезпечитись від консервування негативних явищ на факультетах та сприяти більш відкритому й незаангажованому голосуванню.
- Запровадити аргументоване опитування студентів щодо якості і професійності роботи викладачів факультетів. Оприлюднювати ці опитування і враховувати їх результати при проведенні конкурсів на переобрання на посаді».
Ініціатори просять підписуватися в коментарях із зазначенням імені і прізвища, статусу (за бажанням) та інституції, з якою підписанти пов’язані.
Через кілька годин після оприлюднення звернення лист підписали кілька сотень осіб.
Джерело: ЛітАкцент
Фото: ЛітАкцент
