Керівник Постуляційного Центру Монастирів Студійського Уставу ієромонах Юстин (Юрій) Бойко про кризу віри, війну і добробут:
«Нещодавно перечитав допис однієї моєї дуже доброї знайомої – жертовної дівчини, матері, волонтерки, яка відверто визнала, що переживає страшенну кризу віри, яку вона окреслила атеїзмом.
Хтось, коментуючи її, слушно визнав, що такий стан духовний сьогодні переживають немало людей в Україні. Його корені є досить складні. Проте, за моїми спостереженнями, криза віри у багатьох, навіть досить практикуючих людей, береться з того, що вони не бачать справедливості. Злочини Майдану не покарані, ті, що боролися за справжню безолігархічну Україну сидять у тюрмах або є переслідуваними і т.д.
Треба визнати, що кризу віри породжує як війна так і добробут. Різниця тільки у постановці питання. Війна ставить перед людиною питання: А де є Бог? Натомість добробут запитує людину: А навіщо Бог? У одному і другому випадку ситуація людини не вирішується, а навпаки поглиблюється.
Логічним виникає питання: Що робити?
Колись мені довелось чути розповідь одного священика, єврея з походження, який свою дорогу до священства розпочинав з невірства. А сталося це тому, що на його очах, затьмарені прихильники ідеології фашизму, повісили маму, тата і маленького братика. Мама і тато померли відразу, а маленький братик ще довго боровся за життя, доки не віддав духа. У той час солдати покурювали сигарети і сміялися. У той час він сказав собі, що якби Бог існував, то він би врятував точно його батьків і братика.
Пройшов час. Він пережив концтабір, став професором. Але питання про те, де у той час, коли вбивали його рідних, був Бог не давало йому спокою. Одного разу він відкрив з цікавості Євангелію від Матея і почав читати розповідь про страждання Христа і зраду усіх, хто за ним слідував. По деякому часі він дійшов до висновку, що Бог все ж таки був у той час. Він боровся з усіх сил за життя його братика, але люди зі злості намагалися вбити Бога у його братику. Цей висновок привів його на дорогу до священства.
Згадую про цей випадок тільки тому, що багато людей переживає подібні ситуації. Внутрішньою відповіддю кожної людини може стати помісною пам’ять про те, що винуватцем зла у світі не є Бог, але людська воля, яку Бог дарував людині як незмінний дар. І саме, що не творилося зла чимбільше у світі, потрібно виховувати людську волю до добра. Але не добробуту! Бо добробут не дає відповіді на питання по існування терпіння і зла!
Це є також велике моє застереження нашій владі. Розумію, ситуація не є простою. Бути зараз при владі не є просто. Але, якщо не дати людям відповіді на питання про справедливість і не сіяти віру в Бога і любов до ближнього, усі реформи підуть нанівець, а наш може очікувати величезних крах. Історія України вже пережила гетьманщину і коліївщину. Дуже не хочеться, щоб це повторилося. А якщо не хочеться, то треба зрозуміти, що майбутнє України за здоровою і багатодітною сім’єю, де виховується любов і жертовність. Дорогу ж до того майбутнього головно торуватиме священик і вчитель.
Зрештою, час покаже!»
