Польська дослідниця, етнологиня Вікторія Маліцька про стосунки Польщі і Львова:
«Львів – це величезний символ і міф для поляків. Це одне з міст-засновників Польщі, центр культури, історії, науки.
Саме у Львові почалася діяльність десятків наукових товариств, серед яких Львівська математична школа, Львівсько-Варшавська філософська школа, Польські історичне та географічне товариства, Школа історії мистецтв.
Поляків також приваблює чудова архітектура, яку в часи Польщі насправді ніколи б не створили, якби не вплив різних національних культур.
Туристи сприймають Львів чудово. Але, на жаль, більшість поляків говорить, що це польське місто. Цей пов’язано з ностальгією за втратою Львова і переміщенням польського населення після війни до нової Польщі з новими кордонами.
Звичайно, у свідомості народу нічого не забувається. З початку 1990-х виникла ностальгія як за старими кордонами, так і за Львовом і Вільнюсом. Комуністична влада не дозволяла говорити про це місто. Майже півстоліття, до 1989 року, вони забороняли згадувати про Львів і так звані Kresy Południowo-Wschodnie – тобто території, які були забрані у Польщі після війни. Комуністи хотіли, щоб поляки забули про Львів, бо не можна жалкувати за втраченим.
Видавалися тисячі публікацій, переважно спогадів людей про передвоєнний Львів, хоча самі ці люди були психологічно не готові повернутися сюди.
Тому серед польських туристів часто трапляються вислови про “наш Львів”. Але, наприклад, німці, які приїжджають до Вроцлава, поводяться так само.
Не треба мати комплексів історії. Що було, те було, й того вже не змінити. Ніхто не думає змінювати кордони зараз. Це лише переосмислення неприємної частини української історії.
Домовитися можливо тільки у сфері культурної співпраці. Поляки, які приїжджають до Львова, перш за все бачать, що місто стрімко розвивається саме як українське. Це найкращий показник того, що Львів уже давно не польський».
