Коли тільки почалася антитерористична операція, то вимушені переселенці шукали тимчасового притулку і мали намір якнайшвидше повернутися додому. Зараз вони вже розуміють, що АТО – це надовго і потребують постійного житла та роботи.
Про це сьогодні, 16 червня, під час прес-конференції на тему: «Дискримінація вимушених переселенців. До Міжнародного дня біженців 20 червня. Відкриття у Прес-клубі виставки атидискримінаційних карикатур», яка відбулося у Львівському прес-клубі, повідомила радник Міністерства соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб Оксана Яковець.
«У 2014 році ми думали, що це все закінчиться до кінця року. Потім, на початку 2015. Ми думали: «Ну, нехай ще півроку – і все врегулюється. Зараз, в середині 2016 року, ми бачимо, що ця ситуація ще не закінчується. Тому переселенці вже потребують постійного житла та постійної робити»,- говорить вона.
За словами чиновниці, переселенці піднімають питання про зарахування їх на квартирний облік за місцем тимчасового проживання і вимагають державної програми, яка би передбачила забезпеченням житла тих, хто втратив своє внаслідок бойових дій.
«Має бути державна політика роботи з людьми, які мають статус вимушених переселенців», – вважає вона.
Водночас, за словами Оксани Яковець, інші проблем переселенців вирішують на місцевому рівні. У Львівській області всі діти, які приїхали з батьками з зони АТО або з окупованого Криму, відвідують школу.
«Понад 200 дітей відвідують садочки. При тому, що ситуація з місцями у львівських садочках дуже складна. Майже півтори тисячі студентів навчаються у вузах. Ще близько 400 діток з числа переселенців вступлять до львівських вузів», – розповідає радник Міністерства соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб.
За її словами, зараз вже не працює регіональний штаб, який опікувався переселенцями.
«Хоча вимушені переселенці все ще приїжджають. Є й такі, що приїжджають вперше. Вчора приїхала людина з Криму. Йому 37 років і він 11 місяців був ув’язнений. І відразу після звільнення він приїхав у Львівську область. Він без будь-яких засобів до існування. Волонтери допомогли доїхати. Він не має ані грошей, ані де зупинитися, ані уявлення, що робити далі. Та йому просто поїсти треба було», – розповідає Оксана Яковець.
Вона каже, що раніше штаб працював як годинник: працівники знали, хто до них їде, де його розмістять, відвозили переселенців. Але минулого року перестали масово їхати. І штаб перестав працювати.
«Транзитного місця, де би людина могла перебути, оговтатися та просто відіспатися немає. І ніхто над цим вже не працює. Хоча в інших областях є такі бази, де людина може до двох тижнів перебути», – нарікає радник Міністерства соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб.
