Львівський медіафорум – центральна медіаподія країни. Щороку понад 700 видавців, редакторів, експертів, журналістів з’їжджаються до Львова із 10 країн світу. Цьогоріч форум відбувався з 26 до 28 травня на «Арені-Львів» та локаціях в центрі міста.
Для того, щоб потрапити на подію, можна було акредитуватись як ЗМІ, купити квиток учасника або виграти грант від спонсорів. Я ж обрала шлях волонтерства. І для нас, волонтерів, медіафорум розпочався на день раніше, ніж для учасників, оскільки ми мали підготувати все до початку.
Ідентифікувати волонтера серед натовпу легко, зазвичай вони себе маркують футболками, кепками і сумками, які «вициганили» на інших заходах, і гордо носять їх неначе брендові речі. Тож знайти одне одного на точці збору «біля коня» (пам’ятник Данилу Галицькому) волонтерам Львівмедіафоруму було неважко.
Перше, що ми побачили, коли зайшли на «Арену- Львів» – це абсолютно голий чоловічий манекен. Без голови. З надписом на спині «Педро». І він, звичайно, став таким собі символом для організаторів та волонтерів. З ним фотографувались й обнімались, та наступного дня, коли форум офіційно розпочався, Педро одягнули у футболку «Медіакотик». А в тому що він котик, а не кішка, сумнівів не виникає. До речі, з Педро записували інтерв’ю, та він, на жаль, виявився не надто балакучим :)
Обов’язковою для волонтерів була екскурсія та інструктаж з техніки безпеки. «На футбольне поле нікого не випускати!» – суворо каже начальник охорони стадіону. А ось на питання: «Чи є на стадіоні бомбосховище?», начальник задумливо підняв очі до стелі і зітхнув : «Чого нема, того нема. В разі чого треба бігти на центр стадіону, там нічого не падатиме на голову». Ага, окрім бомб.
У перший день волонтери реєстрації мають дуже багато роботи. Насправді. Доскладати напівпусті папки для учасників, оскільки день перед тим щохвилини щось та й закінчувалось – чи то наклейки, чи блокноти або закладки. Коли прийдуть перші відвідувачі, потрібно відмітити їх у списку, видати іменний бейдж та папку. І, звичайно, відповісти на питання. Топ – 3: « Я забув куди я зареєструвався, де тепер глянути?», «У вас там на вулиці впали буквочки для фото, можете поставити?», «Коли буде обід?». Після кількох годин на своїй роботі волонтер стає схожий на універсальну методичку, яка дасть всі потрібні інструкції та підказки.
Звичайно, на одному місці волонтеру не сидиться, тож ми пішли в зал. Першу лекцію послухати не вдалось, а от на другу потрапили, тема якої була «Крихка політика – крихкі медіа». Якщо чесно, більшість слухачів прийшли послухати лише одного зі спікерів, а саме Міхаіла Зигаря, російського письменника та журналіста, що працював на телеканалі «Дождь». І не даремно, адже він одразу створив міні-конфлікт з модератором зустрічі, Андрієм Куликовим. В такі моменти гарно видно, як формуються стосунки між росіянами та українцями. Загалом лекція була про важливість соціальних мереж у медіасфері, Міхаіл Зигарь висловився про це так: «Ми живемо у медіареальності, яка нагадує серіал «Гра престолів». Тільки білі ходаки-це журналісти, а нова реальність, яка наступає – це social media. Будь-яка людина у соцмережах більш ефективна, аніж традиційні журналісти, а держава скоро не зможе контролювати ЗМІ».
Кілька слів про сам зал, де відбувались головні лекції. В ньому змогли розміститись усі 700 учасників, спонсори та журналісти. Спеціально для любителів гаджетів та тих, хто хоче одразу писати матеріали з місця подій, стояли стовпчики з розетками і столи, за якими можна було розміститись з лептопом. Біля сцени стояв екран, на який проектувались питання аудиторії та твітти. Тож, якщо комусь цікаво, що саме думали учасники форуму і які цитати спікерів їм подобались найбільше, можна в Твіттері за хештегом #lmf2016 знайти безліч цікавого.
Загалом Львівський медіа форум – це місце, де в коридорах ви зустрічаєте мера Львова, який мило спілкується з Сонею Кошкіною, шеф-редактором інтернет-видання «Лівий берег», або Романа Вінтоніва (відомий як Майкл Щур), який ходить зі своїм малюком на руках, чи навіть Джеффрі Пайєтта, посла США в Україні, який п’є каву.
Перший день форуму запам’ятався презентацією інтерактивної карти медіавласності України. Сьогодні на сайті доступна інформація про головні ЗМІ в чотирьох обласних центрах: Харкові, Одесі, Дніпропетровську та Львові. Найближчим часом будуть оприлюднені дані про медіа Чернігова, Запоріжжя, Миколаєва, Кіровограда та Луцька. На інтерактивній мапі показані перелік ЗМІ міста, опис кожного медіа, фізична особа або юридична особа-власник, кінцеві бенефіціари цих компаній. Із інтерактивної карти можна буде дізнатись, які люди, а найчастіше це публічні особи, контролюють обласні та міські ЗМІ, оскільки на сайті будуть не лише імена офіційних власників, але й інформація про тих, хто насправді впливають на ЗМІ чи є їхніми реальними власниками. Інтерактивна карта доступна на освітньо-аналітичному порталі mediaLab.online.
Також цікавою подією був показ і обговорення фільму «Ефект Майдану», організований Mymedia. Фільм висвітлює суспільні процеси у семи країнах – колишніх радянських республіках – та прогнозує, де у найближчому майбутньому продемократичні сили, молодь та соціальні мережі стануть сильнішими, аніж апатія, тиранія та вплив Росії. Перед показом всім глядачам запропонували пройти опитування і відповісти, де на їхню думку відбудеться наступний майдан. Тим, хто проголосував, давали винагороду – воду, кока-колу або навіть пиво. Якраз у фільмі пролунала фраза «Телевізор проти холодильника», яка добре характеризує боротьбу медіа за аудиторію, яка в змозі задовільняти лише свої базові потреби ( у вигляді наповненого холодильника).
Не можна не сказати нічого про обід. Адже для учасника форуму – це по правді була найочікуваніша частина програми. Дехто, не дочекавшись закінчення лекції чи семінару, зривався з місця і біг до ресторану, щоб там примкнути до черги таких ж голодних, як він. Черги були кілометрові, годували смачно. Коли стоїш в такій черзі, можеш наслухатись багато цікавого, наприклад деякі спікери дивувались зі звички львів’ян хреститись біля церкви або розповідали про жінку, яка миє посуд поки приймає душ, чоловіка, який їсть все лише з блендера і пере одяг раз на сезон. Так-так, спікери дуже цікаві люди і в реальному житті. А на «афтепаті» був шанс випити келишок пива з кимось з них і весело поговорити про життя.
У другий день Львівського медіафоруму ранок почався не з кави. А з Святослава Вакарчука і його «Лекції Свободи». Він тільки вийшов на сцену, а навколо вже було сотні камер, фотоапаратів й планшетів. Склалось враження, що дехто прийшов лише за знімком Святослава. Лише після 20 хвилин промови журналісти-фанати заспокоїлись і повсідались на місця. Але сказати, що аудиторія уважно слухала лектора – не можна. Мабуть, хтось ще не готовий сприймати зірку у ролі спікера, а комусь він вже встиг набриднути в цій ролі. На твітт-екран виводились цитати Вакарчука і захоплені коментарі його прихильників. Захоплення його простими і легкими для розуміння фразами, дуже відрізнялось від обговорення його лекції у соціальних мережах, де ледь не кожне слово Святослава намагались спростувати. Його головною ідеєю промови була побудова конституційного патріотизму, а не націоналізму. Відео лекції є в доступі на офіційному сайті форуму.
Після лекції співака ще довго не відпускали бажаючі зробити з ним селфі. Тому слухати Джеффрі Пайєтта зібралось значно менше людей, ніж очікувалось. Хоча охорона надала перевагу послухати саме Джеффрі, або ж він більше цабе, ніж Вакарчук, тому і працювала ефективніше. Пан посол говорив про зону конфлікту і зокрема висловив таку думку:
«Є велика шкода від відкриття інформації про професійних журналістів, що працювали на Донбасі. Це оприлюднення повинне бути засуджене. Такі дії людей привнесли розруху в можливість «спокійної» праці у зоні ризику».
Ось ще кілька топових думок від спікерів медіа форуму:
Ян Томбінські, голова Представництва ЄС в Україні:
«ЄС робить великий внесок до сучасного медіапейзажу України, до відкриття власників і бенефіціарів медіа. Це необхідно і для вас, і для нас. Бо ви – ті, хто допомагає міжнародній спільноті зрозуміти, що відбувається в Україні. Ми намагаємось боронити журналістів, коли бачимо якісь інституційні загрози, щоб праця могла бути виконана без загрози для вас».
Наталія Седлецька, Схеми, Україна:
«Якими б не були наші критичні матеріали, все одно країна йде в перед. Журналісти-розслідувачі є також архітекторами нашої держави. Хто ми є в цьому процесі? Лідери думок, активісти, прокурори? Моя ідентифікація: я не активіст, не прокурор, я журналіст, а значить, моя місія – інформувати і чекати реакції. Головне – бути почутими і почуватися вільними від тиску медіавласників».
Девід Гершенгорн, The New York Times, США:
«Америка могла б повчитися в України. І цей урок називається «Володимир Путін». Грати за правилами – це недолік. Якщо ви вирішили забрати Крим, то подумайте, що з вами зробить світ».
І для тих, хто ще не чув, премію Кривенка «За поступ у журналістиці» отримала Наталія Седлецька, журналістка-розслідувачка, авторка та ведуча спільного проекту Радіо «Свобода» і каналу UA:Перший «Схеми».
Загалом, форум пройшов надзвичайно насичено й цікаво. Особливо для волонтерів, які взагалі не сиділи на місці. Для тих, хто не зміг потрапити, раджу слідкувати за сайтом medialab.online та сайтом Школи журналістики УКУ, там поступово будуть з’являтись відео лекторів. А для тих, хто досі вважає, що всі журналісти «безпринципні та продажні паскуди», раджу завітати наступного року і послухати про що говорять медійники, яким принципам вони слідують і що їх турбує в професійній діяльності. Завітайте хоча б, як волонтер. Обіцяю, буде цікаво.
Фото: facebook.com/LvivMediaforum
Ірина ПУПКО, для Львівського порталу