В Україні 95% зникнень дітей – це втечі з дому. Проте 5% зникнень дітей завершуються фатально, а від опису трагічних історій холоне дух. І найгірше в таких трагедіях те, що уявлення дітей про нелюдів і маніяків було й залишається хибним.
Нелюди серед нас! Вони не відрізняються від звичайних людей, вони не підозрілі. До прикладу, славнозвісний маніяк Чикатило був непомітним з непомітних у натовпі, а новокузнецькиому людоїду Спесивцеву жертв приводила літня жінка – його мати!
За даними статистики, абсолютна більшість зниклих дітей – 85%, знаходиться у першу добу після зникнення. З кожним новим днем шанси на повернення неповнолітнього живим і неушкодженим тануть, як роса на сонці, тож не варто припиняти пошуки навіть вночі.
Так само не можна піддаватися надмірній паніці, бо це заважатиме пошукам.
Не гайте часу! Не існує правила «трьох днів» для звернення до правоохоронців через зникнення людини, а особливо якщо мова йде про пошуки неповнолітніх. Звернутися по допомогу і залишити заяву про зникнення дитини можна одразу після підозри на її зникнення.
До пошуків дитини необхідно залучити якомога більше людей: близьких, сусідів, добровольців, активістів із соціальних груп у мережі.
Проте слід рухатися на крок попереду, адже такої ситуації можна й уникнути – надавши дитині правильне уявлення про небезпеку, яка може йти від чужих людей.
«Знаю, що таке наші діти з ключем на шиї від квартири, коли батьки на роботі… «Якщо ти помітиш ПІДОЗРІЛУ людину»: фатальна помилка батьків…Чикатило був непомітним з непомітних в натовпі… Новокузнецькому людоїду Спесивцеву жертви приводила мати: «Підійшла бабулька і попросила допомогти відкрити двері, – ледь ворушачи губами, розповіла Оля (остання жертва). – і ми пішли за нею. Адже в школі їх вчили допомагати літнім людям »… і т.п.», – говорить дитячий психолог та експерт із пошуку зниклих дітей Валентина Олефіренко на своїй сторінці у Фейсбуці.
Дослідження психолога свідчать, що у групі ризику понад 90% дітей!
«Із 2014 року я провела не менш сотні тренінгів з безпеки, можливо, і набагато більше, тому мінімум 2000 – 3000 дітей розповіли мені про те, як вони уявляють собі злочинця, кому вони допоможуть на вулиці, з ким підуть, не сумніваючись, і що будуть робити в разі небезпеки. Поділюся висновками, заснованими на точній статистиці:
9 із 10 дітей 7 – 9 років не знають напам’ять номери телефонів батьків. Подумайте, що може статися, якщо ваша дитина залишиться на вулиці без свого мобільного телефону, як він з вами зв’яжеться?
19 з 20 дітей різного віку проводять ввічливу тітку до найближчого магазину, школи, зупинки автобуса. У деяких класах руки піднімають всі без винятку.
19 з 20 дітей різного віку допоможуть літньому дядечкові донести до машини пакет, цуценя, кошеня, портфель, сумку.
При цьому 10 з 10 учнів початкової школи вважають літніми людей років п’ятдесяти. Першокласники готові записати в «літні» і сорокарічних. А літнім «треба допомагати».
19 з 20 першокласників-другокласників і приблизно половина дітей 10-14-річного віку впевнена, що без проблем впізнають на вулиці злочинця (в чорному одязі, моторошний, ховається, «дивно дивиться», йде з великою сумкою, поводиться незвично, хитро неприродньо посміхається, заманює цукеркою, неохайний чоловік років 30-35, схожий на бомжа або на кримінальника).
Мінімум половина дітей втече в разі небезпеки в під’їзд, у двір, кудись «де можна сховатися».
Всі діти вважають, що вони можуть довіряти «знайомим дорослим», в тому числі сусідам, батькам друзів, продавцям з сусіднього магазину, – всім людям, кого вони вже колись бачили.
19 з 20 дітей стовідсотково підуть кудись з будь-якою людиною, яка назве їх по імені.
19 з 20 дітей різного віку посоромляться голосно закричати «Допоможіть! Я не знаю цього Чоловіка! », якщо хтось візьме їх за руку і кудись поведе. І це тільки частина дуже невеселої статистики», – говорить Валентина Олефіренко.
Психолог категорично переконує, що батькам необхідно виключити з розмов з дітьми про можливу небезпеку слово «підозрілий».
«Найголовніший момент ось який: давайте виключимо з розмов з нашими дітьми про можливу небезпеку слово «підозрілий». Справжній злочинець, який може повести вашу дитину – не підозрілий. Він найчастіше – найнепідозріліший з перехожих. Це поважний, усміхнений, пристойно одягнений чоловік, це миловидна жінка або акуратний дідок.
Розкажіть вашим дітям, що «підозрілі» злочинці існують тільки в кіно і в кримінальних новинах по телевізору.
Дитина повинна довіряти тільки членам сім’ї та вчителям, можливо, няні і водієві, хрещеній і близькому другу родини. І більше нікому.
Всі решта – сторонні люди, які не повинні підходити до вашої дитини ні з частуванням, ні за допомогою, ні просто поговорити. І поки ви не розповісте про це своїм дітям сто раз, поки ви не навчите їх автоматично відповідати будь кому: «Я вас не знаю, я не буду з вами розмовляти», ви не можете бути впевнені абсолютно ні в чому. Діти так і будуть вважати, що злочинець ходить в масці і з пістолетом», – закликає експерт.
P.S.
Коли загублену дитину знайдено, не накидайтеся на неї відразу з докорами та покараннями. Загублені діти іноді налякані більше за дорослих. Знайдіть час заспокоїтися, і лише після цього проведіть серйозну, обдуману розмову.
Андрій КОТЕНСЬКИЙ, Львівський портал