Без приватизації Бурштинський острів може обезлюдніти?

Важко повірити, що це прикарпатське місто має майже п`ятисотлітню історію. Старі вулички, які могли б приваблювати туристів, у Бурштині не збереглися. Колись тут був розкішний палац власників містечка родини Яблоновських,  навколо якого заклали дендропарк. Проте тепер усе, що збереглося у Бурштині від Яблоновських – каплиця-усипальниця Скарбеків-Яблоновських, зведена ще у 1813 році. Нині Бурштин мало чим відрізняється від типових міст, які будували у радянські часи поряд з промисловими об`єктами: просторі вулиці, хрущовки, громадські будівлі без будь-яких архітектурних прикрас. Місто розбудували у 60-70-х роках разом з тепловою електростанцією — найбільшою у Західній Україні.

Життя міста нерозривно пов`язане з електростанцією. Вона дає людям роботу, вона ж і отруює їм повітря. Не дивно, що новина про те, що електростанцію збираються приватизувати, наробила чимало галасу як у місті, так і у прилеглих селах.

“Я колись працювала у садочку, який був на балансі ТЕС. Мій чоловік досі працює на електростанції. Усі переживають, що після приватизації все буде автоматичне, людей позвільняють. А де тут знайти роботу? – бідкається продавець місцевого магазину пані Люба. – З другого боку, треба щось робити з тим димом. Бачили, який чорний куриться? Зараз ще не помітно, а взимку у нас тут сніг чорний. Там ніби є якісь фільтри.

Але вони їх включають тільки вдень, а наніч, щоб економити, виключають. От воно все і валить в повітря”.

Інша жителька Бурштина Наталія Семенівна також скаржиться на викиди.

Каже, через забруднене повітря люди часто хворіють на астму, потерпають від алергій. “Я за те, щоб електростанція лишалася у державній власності. Бо державне — то є державне. Але що зробити, що держава у нас така, що не може дати ради з таким об`єктом, – каже жінка. – Усе залежить від того, на яких умовах приватизують ТЕС. Хай продають разом з вулицями — щоб новий власник принаймні освітлення зробив. Я живу у такому районі Бурштина, де досі немає вуличних ліхтарів. Ввечері страшно кудись вийти. Взимку носимо при собі ліхтарики. То ж курям на сміх — у місті, де є така велика електростанція,  досі неосвітлені половина вулиць. Сподіваємось, хоч Ахметов допоможе провести світло, як свої не можуть”.

“У мене половина родичів працюють як не на самій електростанції, то на підприємствах, пов`язаних з нею. Якщо би так сталося, що електростанцію закрили, то пів-міста мусили б виїхати на заробітки. Там би залишились самі пенсіонери. І так зараз багато молоді після школи їдуть навчатись в інші міста, і в Бурштин після навчання не вертаються, – каже Віктор Гешко, який народився і виріс на березі Бурштинського озера (водосховище на річці Гнила Липа) у селі Коростовичі. – Люди на електростанції добре заробляють, тому не дуже протестують через викиди і спокійно дихають сажею. Пригадую, у дитинстві коли починало збиратися на дощ, усі бігли знімати білизну, бо як не дай бог змокне, на ній робилися жовті плями, які потім неможливо  відсукотати. Зате яку ми рибу ловили у водосховищі! Там вода від електростанції тепла, то риба добре росте. На озеро і зараз з`їжджаються рибалки з околиць. Але чи можна ту рибу їсти, то вже інше питання. Бо ж той дим якраз найбільше падає на воду і осідає в намулі”.

Дбатимуть про екологію як в Англії та Польщі

Те, що проблеми з екологією є, визнає і керівник Бурштинської ТЕС Мирон Романів, який уже 36 років працює на цій електростанції, з них 14 — на посаді директора. Проте він лише розводить руками. Коли будували електростанцію, про викиди особливо не турбувалися. А нині для встановлення очисного обладнання потрібні величезні кошти.

“Є домовленості нашого уряду та президента з Європою, відповідно до яких, наша електроенергія має бути екологічно чистою. З труби дим не повинен йти, – каже Мирон Романів. – Я мав щастя бути і в Англії, і у Польщі на електростанціях. Там труби є, а диму не видно. Для цього потрібно вкладати величезні кошти. На деяких блоках ми поставили електрофільтри, але вони вловлюють лише тверді частинки, а гази — ні.

Якщо побудувати сіркоочистку (а її нема ніде на теренах колишнього СРСР), то це 60-70% від вартості цілого енергоблоку. Своїми коштами ми цього не зробимо. Хай люди приходять, вкладають гроші, тоді буде чисте повітря, перспектива для наших дітей і внуків”.

Утім, проблема не лише у екології. На Бурштинській електростанції є дванадцять енергоблоків, кожен з яких потребує реконструкції і це видно неозброєним оком. Сучасний тут лише центральний щит. За словами начальника виробничо-технічного відділу Бурштинської ТЕС Ярослава Сторожука, реконструкцію цього щита робили за європейським проектом.

“Цей щит –  кращий за всі інші на українських електростанціях. Провели також також реконструкцію систем управління енергоблоками. Частота струму підтримується спеціальними системами — вони відповідає частоті центральної енергосистеми Європи, – каже Ярослав Сторожук. –  Наша електростанція несе експортне навантаження. Зараз на експорт йде 548 мВат електроенергії через Мукачівську лінію електропередач. Торік у цей період ми не експортували електрику через те, що її не могли викупити. Крім того ми обслуговуємо так званий острів –  частину Львівської, Івано-Франківської та усю Закарпатську області”. Власне, особливістю Бурштинської електростанції є те, що у 2002 році її від`єднали від єдиної енергосистеми України і вона почала працювати у паралельному режимі з країнами ЄС. Саме тому до цієї електростанції підвищена увага. Адже, щоб експортувати електроенергію, вона має бути насамперед конкурентною за ціною, а на застарілому обладнанні цього важко досягти. Перший енергоблок запустили ще у 1965 році.  Інші були побудовані до 69-го року. Вони уже відпрацювали парковий ресурс і потребують повної заміни. Старе обладнана постійно доводиться підремонтовувати, а це позначається на собівартості електрики. Крім того, старі котли спалюють значно більше вугілля, ніж сучасні, аби виробити ту саму кількість електроенергії. Працювати на газі чи мазуті взагалі не вигідно, оскільки газ зараз уже коштує приблизно 3300 гривень за тисячу кубометрів, мазут обходиться приблизно у стільки ж.

Вугілля — 868 гривень за тонну, тому воно залишається найдешевшою сировиною. Постачають його у Бурштин з  Донецького вугільного басейну.

Кажуть, якість вітчизняного вугілля хороша, тому немає потреби імпортувати його з-за кордону.

До зими Бурштин буде готовий

“Усе наше обладнання працює, ремонтна кампанія уже майже закінчується. Залишилось відремонтувати два енергоблоки. Один з них введемо в експлуатацію в середині листопада. Готуємось до осінньо-зимового періоду,  – каже директор Бурштинської ТЕС Мирон Романів. – Проте незважаючи усі ці позитивні моменти, обладнання уже відпрацювало по 45-46 років. Деякі котли, генератори, турбіни мають напрацювання по 270-280 тисяч годин. Тобто парковий ресурс вони давно вже відпрацювали. Щоб наша електроенергія конкурувала з європейською, треба, щоб її собівартість була меншою. На жаль, нині у нас надто висока собівартість, тому що на старе обладнання неекономне. Якщо ж не вкладати кошти у модернізації електростанції, то за кілька років її доведеться закрити. Цього року за допомогою компанії ДТЕК ми провели ремонтні роботи, але старе є старе. Якби ви його не латали — це не надовго.  Це все одно, що взяти автомобілі. Якби би ви не ремонтували запорожець, з новою сучасною машиною він конкурувати не зможе. Нам потрібні інвестиції, а їх може дати лише приватний капітал. Від цього ми нікуди не дінемося. Треба залучати приватний капітал, а тоді уже займатися реконструкцією чи заміною нових блоків. Плануємо збудувати ще два потужних енергоблоки, які матимуть високі показники корисної дії. Уже маємо навіть проект майданчику під будівництво. Але це все потребує коштів. І йдеться навіть не мільйони — це мільярди гривень. Таких грошей не має ані наша компанія, ані держава”.

Керівник електростанції запевняє, що навіть якщо Бурштинську ТЕС приватизують, працівників звільняти не будуть. Навпаки, якщо почнеться будівництво нових енергоблоків, доведеться залучати більше людей, зокрема будівельників. Мирон Романів запевняє, що попри розмови про скорочення на електростанції, за цей рік тут не скоротили жодного працівника. Але якщо люди пенсійного віку хочуть піти на заслужений відпочинок, вони змогли отримати десять окладів під час виходу на пенсію. Така одноразова матеріальна допомога — це   суттєва сума. Адже наразі середня заробітна плата на підприємстві — п`ять тисяч гривень.

Щоправда і робота не з легких, особливо важко тим, хто працює у машинному залі — шум страшенний, спекотно, не надто приємний запах.

Наразі тут працює майже 3 тисячі людей. Для Бурштина, у якому трохи більше 15 тисяч жителів — це дуже значний показник. Адже якщо відкинути пенсіонерів та дітей, виходить, що мало не у кожній сім`ї хтось працює на електростанції.

Зіновія ВОРОНОВИЧ, “Високий замок”

На фото: Директор Бурштинської ТЕС Мирон Романів під час спілкування з журналістами