“Українці не вагалися двадцять років тому, виборюючи Незалежність. Хай же не забракне нам сили, волі й мудрості тепер. Ми зобов’язані добитися переможного завершення Української справи”. Про це заявив голова Львівської обласної ради Олег Панькевич 24 серпня 2011 року у промові на урочистих зборах з нагоди 20-річчя Незалежності України, які проходять у сесійній залі Львівської обласної ради.
У виступі йшлося: “Шановна українська громадо! Брати і сестри українці!
Сьогодні ми всі великою сім`єю – цілою нацією – святкуємо день народження нашої держави.
Українська Незалежність стала закономірним результатом нашої понад тисячолітньої державницької традиції. Українська держава не постала з небуття і на голому грунті. Вона є спадкоємницею Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Козацько-Гетьманської республіки, Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, Карпатської України, Української держави, відновленої Актом 30 червня 1941 року.
Запорукою цього стала боротьба! Совєтський Союз упав не лише через банкрутство комуністичної ідеї. Одну з провідних ролей в цьому відіграв український національно-визвольний рух у різних його формах і проявах по всій Україні. Організація Українських Націоналістів, Українська Повстанська Армія, численні підпільні організації повоєнного періоду, “шестидесятники”, Українська Гельсінська Група, дисиденти 70-80-х років послідовно й крок за кроком торували Україні шлях до Незалежності.
Проголошення Української держави відбулося 24 серпня 1991 року. Однак з точки зору нашого історичного права справедливо наголосити, що в цей день ми насправді свою Незалежність відновили.
В 1991 році на Українській землі постала Українська за формою держава. Етап національно-визвольної боротьби завершився й українська нація увійшла в якісно іншу фазу – етап державного будівництва.
Актуальним постало завдання наповнити Українську державу національним змістом та здійснити всі необхідні перетворення для надання їй народовладного, правового і соціального характеру. Бо такі заповіти залишили нам борці за державну незалежність України і саме такими рисами характеризується сучасна цивілізована держава.
На жаль тоді, на початку 90-х років, Українську революцію не було завершено, оскільки тоді відмовилися від ідеї докорінного очищення влади. На жаль, аж до 1996 року українське суспільство жило за так званою “Конституцією УССР”.
Тому важливим кроком державотворення стало прийняття Конституції України 1996 року. Попри її недосконалість і внутрішню суперечливість, Конституція на етапі становлення основ Української держави мала надзвичайно важливе значення. Адже юридично закріпила національну державність. Цим самим було завдано удару намаганням численних антиукраїнських сил знову втягти Україну у совдепівське болото тоталітаризму й у фарватер модернізованої Російської імперії.
Але водночас відбувалася надмірна концентрація повноважень у руках Президента, що сприяло закріпленню в Україні авторитарно-олігархічного режиму. Невід`ємними атрибутами цього періоду стали “темники”, абсолютний контроль над правоохоронними органами, чисельність яких перевищувала чисельність Збройних сил України, тиск і переслідування опонентів. Напередодні чергових президентських виборів було знищено лідера Народного Руху України В`ячеслава Чорновола. Вершиною політичного цинізму стало вбивство опозиційного до режиму журналіста Георгія Гонгадзе, замовників якого не встановлено й досі. Внаслідок цього у Києві стартувала громадська акція непокори “Україна без Кучми”.
Кульмінацією протистояння владного режиму й українського суспільства стали президентські вибори 2004 року та Помаранчева революція. У ті холодні листопадові і грудневі дні Майдан став уособленням єднання нації. Атмосферу, що панувала на ньому, неможливо передати словами. Це потрібно було відчути, злитися з нацією в єдиному пориві, бути її органічною часткою.
Внаслідок переможної Помаранчевої революції демократичні сили отримали не лише свого президента, але й більшість у парламенті, контролювали уряд, призначали голів обласних і районних державних адміністрацій та домінували у переважній більшості місцевих рад. Тобто усі можливості, усі важелі для швидких і докорінних змін, для здійснення справжніх реформ і викорінення корупції, створення мільйонів робочих місць і реального, а не декларативного входження до Європи були в руках демократів. Можливості, які багатократно посилювалось підтримкою більшості українців.
Але ці можливості було втрачено. Головні гасла Майдану так і залишилися гаслами.
Акцентуємо сьогодні на цьому не для того, щоб когось вколоти чи принизити. Мета цих гірких слів одна – ми повинні говорити про помилки і прорахунки, бо це єдиний спосіб їх не повторити. А наочний приклад того, що можна було зробити показує нам Грузія, яка пішла шляхом деколонізації, знищення олігархічної системи та люстрації.
Але слід наголосити і на здобутках, які приніс зі собою Майдан. Першим і головним із них є те, що Українська держава стала більш українською не лише за формою, але й за змістом. Голодомор було визнано геноцидом проти української нації. Зросла вага української мови, розпочався процес ліквідації символів тоталітарної епохи, відроджувалися національні традиції, духовність і культура. На жаль, усі позитивні зрушення були далеко не повними та часто запізнілими. Яскравий приклад – визнання Степана Бандери та Романа Шухевича Героями України.
2010-й рік ознаменувався політичним реваншем та поступовим поверненням до влади тих, хто після Помаранчевої Революції більше розмірковував над зміною країни проживання, аніж над політичними перспективами в Українській державі.
За півтора року в Україні вибудувано жорстку вертикаль центральної влади та реставровано кучмівську систему впливів і повноважень. У діях багатьох представників найвищої влади спостерігається очевидне прагнення запозичити для управління країною російський варіант так званої «керованої демократії», а фактично – диктатури.
В українських реаліях парламент перестав бути місцем для дискусій, різко погіршилася ситуація в духовно-культурній сфері, дотримання конституційних прав та свобод громадян, зокрема, свободи слова. Боротьба з корупцією, що протягом усіх років незалежності була й залишається “ахіллесовою п`ятою” Української держави, використовується переважно як інструмент для зведення рахунків з численними політичними опонентами.
Можемо констатувати, що українці зіткнулися зі справжньою неоголошеною війною:
Грабіжницький Податковий, рейдерський Житловий та рабський Трудовий кодекси, сумнівна пенсійна реформа, ручний бюджет, непомірне роздування чисельності працівників МВС і скорочення Збройних Сил, капітулянтська позиція перед кремлівським реваншизмом, відверте культивування українофобії у владних інститутах і провладних ЗМІ, нечувані преференції російській церкві і одночасно – тиск на церкви українські, – одним словом, національне, соціальне і релігійне гноблення української нації.
Метою цієї війни є побудова режиму маріонеткової олігархічної диктатури, яка вдаючись до регулярного примусу і терору проти громадян, здатна була б гарантувати кримінально-олігархічним кланам подальше безкарне розграбування національних багатств і жорсткий визиск українців. За короткий час закорінений в одному з регіонів України кримінально-олігархічний клан, зосередив у своїх руках контроль над законодавчою, виконавчою і судовою владою.
Слід підкреслити – саме концентрація влади зробила можливою подальшу війну проти українців. Це стало можливим тому, що депутати Верховної Ради від відомих політичних сил відкрито зрадили своїх виборців, дали себе залякати або купити і в підсумку опинилися у пропрезидентській більшості. Масове “тушкування” миттєво перекинулося у місцеві ради.
Слід сказати, що сьогодні лише невелика кількість рад, залишаючись зі своїми виборцями, захищає інтереси громади.
Приємно відзначити, що Львівська обласна рада разом з Тернопільською та Івано-Франківською перебувають на вістрі цієї боротьби.
В ситуації, коли в руках однієї сили зосереджений контроль над законодавчою, виконавчою, судовою владою, і коли ця концентрація влади використовується виключно з метою брутального визиску народу – в таких умовах органи місцевого самоврядування, насамперед обласні ради, мусять і повинні стати опорними базами народу проти антинаціональної диктатури, вогнищами політичного спротиву, взірцем принципового відстоювання інтересів як місцевої громади та інтересів загальнонаціональних, прикладом швидкого і адекватного реагування на антинародні законодавчі ініціативи і на провокаційні вилазки українофобів.
Вважаю, що нинішнє скликання Львівської обласної ради намагається виконувати це завдання. Згадати хоча б тверду позицію, яку обласна рада зайняла з приводу цьогорічних подій 9 травня і 22 червня.
Львівщина протягом усіх двадцяти років існування Української держави не лише перебувала в авангарді загальнонаціональних процесів, але й живила їх своєю національною енергетикою.
Відповідально стверджую, що сьогодні, у цей безумовно нелегкий для України час, обласна рада шостого скликання завдяки своїм твердим та принциповим позиціям є одним із тих небагатьох колегіальних самоврядних органів, які не дають знівелювати українську національну ідентичність.
Які вимоги ставить перед нинішнім скликанням Львівської обласної ради суспільно-політична ситуація в державі, інтереси громади Львівщини, врешті – національні традиції нашого краю?
Живий і постійний зв`язок з громадою, швидке реагування і допомога людям – одне з найважливіших завдань. Для цього керівництво обласної ради щотижня здійснює виїзди у райони області, розроблено графік прийому громадян представниками депутатських фракцій, який здійснюється в приміщенні ради, створено гарячу телефонну лінію.
Тільки за І півріччя цього року керівництво обласної ради провело особистий прийом 566 громадян (для порівняння: за весь 2010 рік було прийнято 450 громадян), проведено 13 виїзних прийомів (довідково: за весь 2010 рік було проведено 9 таких прийомів).
Опрацьовано майже 2,2 тис. звернень громадян, що дорівнює кількості опрацьованих звернень за весь 2010 рік.
Львівська обласна рада першою в Україні порушила проблему так званої «оптимізації» – скорочення мережі соціально-культурних закладів і їх працівників, і нам вдалося зупинити цей процес. Ми вперше розробили дієві кроки щодо запровадження ефективної системи контролю за використанням бюджетних коштів, домоглися врахування в цьогорічному бюджеті всіх соціальних ініціатив обласної ради, змінили підходи до управління комунальним майном.
Обласна рада не лише проводить громадські слухання за всіма соціально важливими питаннями, такими, як пенсійна і земельні реформа, реформа місцевого самоврядування, але й активно відстоює свою позицію перед центральними органами влади. Є багато прикладів відстоювання прав як певних категорій громадян (працівників підприємств, чорнобильців, воїнів УПА, репресованих, матерів-героїнь), так і окремих громадян.
Не буду окремо зосереджуватися на політиці обласної ради у питаннях національної справедливості, національної пам’яті, збереження національної ідентичності. Це бачить вся Україна.
Сьогодні одним з наших головних завдань є напрацювання моделі ефективної взаємодії проукраїнських політичних сил, тобто сил, що готові протидіяти маріонетковій олігархічній диктатурі. Місцеві ради повинні стати тим місцем, де не на словах, а на ділі здійснюється об’єднання проукраїнських сил, об’єднання не навколо сумної пам`яті універсалів єдності, а у спільній боротьбі, не задля минущих бізнес-інтересів, а заради інтересів місцевої громади і всієї нації. Більше того, органи місцевого самоврядування, зокрема, Львівська обласна рада можуть стати майданчиками для розробки спільної стратегії опозиційних силі і застосування такої стратегії.
Вельмишановні пані і панове!
Наш двадцятилітній шлях видався далеко не простим. Але працює на нас! Час працює на Українську державу!
На наших очах повноцінними громадянами виросли ровесники Незалежності. Вони готові змінити Україну.
Вибори 2012 року дають Україні шанс виправити старі помилки. Нація і держава потребують відповідальної влади. В парламент зразка 2012 року Галичина має делегувати справжніх представників громади, а не грошовитих пристосуванців і потенційних “тушок”.
Українці не вагалися двадцять років тому, виборюючи Незалежність. Хай же не забракне нам сили, волі й мудрості тепер. Все залежить від нас самих! Бо ж ніхто, окрім нас, не збудує нам могутньої й заможної Української держави. Кожен з нас повинен пам`ятати, що від наших рішень і нашої політичної волі залежить не лише сьогодення, але й доля наших дітей і онуків та доля прийдешніх поколінь.
Ми зобов’язані добитися переможного завершення Української справи!
І нехай у цьому нам допоможе Господь Бог!
Щиро вітаю всю достойну львівську громаду із двадцятою річницею Незалежності України! Добра всім! Добробуту, миру і щастя кожній родині.
Слава Україні! Героям Слава!”
Львівський портал