У "Тюрмі на Лонцького" відкрили документальну фотовиставку про остарбайтерів

22 червня після Всеукраїнської хвилини мовчання у пам’ять жертв Другої світової війни та панахиди біля хреста у подвір’ї Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” директор музею Руслан Забілий та історик Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко відкрили документальну фотовиставку “Тріщина крізь усе життя”. Про це повідомили у прес-службі Центру досліджень визвольного руху.

Остарбайтерів вивозили на чужину силоміць, але й з поверненням в їхніх долях мало що змінилося: радянська влада затаврувала їх недовірою, не дозволивши оселитися на їхній малій батьківщині та примусивши до не менш важкої праці. Про це розповідає експозиція в Національному меморіалі “Тюрма на Лонцького”.

“Виставка побудована на свідченнях десяти українок і висвітлює тему примусової праці у Третьому Райху. Вона викликала велике зацікавлення відвідувачів музею, котрі поділилися своїми спогадами як про перебування на примусових роботах у Німеччині, так і в слідчих камерах “Тюрми на Лонцького””, — розповів Руслан Забілий.

7 листопада 1941 року була прийнята перша директива Германа Герінга, яка започаткувала вивезення робітників на територію Німеччини з окупованих територій для виконання 4-річного економічного плану окупації східних територій. Планували скерувати на роботи до Третього Райху понад мільйон робітників, а загалом було відправлено близько 5 млн, з них 2,4 млн — українці.

“Герінг казав, що німецькі кваліфіковані робітники повинні виробляти зброю для Третього Райху, а слов’янські раби-недолюди повинні працювати лопатою, видобуваючи каміння. Врешті, 60% остарбайтерів працювали у сільському господарстві. Решта — у різних галузях промисловості”, — розповіла кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко.

Історики наголосили, що не варто засуджувати людей, які, переживши примусову колективізацію і Голодомор, піддалися на заклики пропагандистських нацистських листівок, в яких були привабливі обіцянки оплати праці та забезпечення їжею, і поїхали до Німеччини під час першої хвилі депортації, з вересня 1941 року по лютий 42-го. “Основна причина, що люди повірили у той час німецькій агітації, — нестерпні умови життя і репресії радянської влади”, — підкреслила Марта Гавришко.

У 1942—1943 роках остарбайтерів вивозили на чужину вже силоміць, але й з поверненням у їхніх долях мало що змінилося: за перебування в Німеччині радянська влада затаврувала їх недовірою, не дозволивши оселитися на їхній малій батьківщині та примусивши до не менш важкої праці, — підсумовують історики.

Ось що свідчить пані Ганна, яка нині мешкає в Гутах: “Хотіла працювати провідницею на поїздах, але мені відмовили, запропонували мити вагони у Харкові. Пропрацювавши на заводах усе життя, досі не дочекалася пристойного житла”.

“І таких українок зі схожими долями було багато, вони живуть серед нас. Їхні свідчення примушують нас робити все можливе, аби пережитий ними жах не міг повторитися”, — наголосила дослідник.

У музеї-меморіалі “Тюрма на Лонцького” виставку експонуватимуть з 22 червня до 30 липня 2011 року. Вхід вільний, щодня з 11 до 18 години, без вихідних.

Експозиційний партнер виставки — Благодійний фонд “Україна 3000”.