Співпраця міськради і мерії починає повертатися
до механізмів, знайомих із попередньої каденції: «Ти мені — я тобі» з
елементами своєрідного політичного шантажу. Березень мав стати місяцем початку
широкомасштабних «бойових дій» у львівській політиці. «Свобода» обіцяла
максимально обмежити можливості Садового і перебрати значно більше повноважень
у депутатські руки.
10 березня у Львові мали затвердити
реформу адміністративних органів, далі мав би відбутися тотальний аудит рішень
міськвиконкому, було анонсовано ще низку дій, які можна було сприйняти як різко
ворожі щодо міського голови. Найбільш радикальні представники «Свободи» навіть
почали говорити про можливу відставку Садового, який опирається реформі влади.
Але від моменту, коли нібито витягнули томагавка, минув понад місяць, а віз і
нині там. Уколи, дрібні нападки, публічні звинувачення на адресу Садового
продовжуються. Але рішення міськради демонструють зовсім іншу картину.
По-перше, так і не ухвалено
обіцяної ще в березні адмінреформи. Офіційно її доопрацьовують,
але навіть натяку на дату розгляду не озвучують.
Компромісом завершилася війна «Свободи» проти найбільшої у
Львові мережі ресторанів, яку неофіційні джерела пов’язують із Садовим, через
нібито незаконну забудову на території пам’яток архітектури. Відмову надавати
на пільгових умовах землю Українському католицькому університету (саме
«Свобода» була проти цього) переглянули через тиждень і таки надали. Багато
говорили про скасування двоставкового тарифу на опалення, а тариф і далі діє.
Протестували проти затвердження нового начальника управління освіти, але він
таки став начальником. По суті, жодну ініціативу Садового, що пов’язували з
його інтересами або інтересами наближених до нього людей, чи принципи міської
політики, які мер вважав критичними до реалізації, не вдалося заблокувати. Так
само, як не вдалося втілити «свободівські» ініціативи, які категорично не
сприймав міський голова. Натомість сам Садовий більш схильний іти на компроміси
в менш суттєвих для себе, але важливих для «Свободи» питаннях і навіть
підігрувати їй у справах, де можна реалізувати націоналістичну риторику.
Зараз «свободівці» пояснюють ці невдачі
тим, що переоцінили можливості звичайної більшості в міськраді. Зокрема, якщо
говорити про ключове питання — реформу виконавчих органів міста, яка дала б
можливість більш ефективно реалізовувати власні програмні засади, менше
озираючись на позицію міського голови. Адже йшлося і про підзвітність міськраді
начальників управлінь та заступників, і прирівнювання секретаря міськради —
«свободівця» — до одного із заступників мера, і загалом більшу підконтрольність
міськвиконкому раді (читай — фракції «Свобода»). Мовляв, партії трохи не вистачає
до необхідних двох третин голосів у раді, аби ухвалювати такі рішення. Однак
таке пояснення не сприймають у колах місцевих експертів. Адже обізнані люди
розуміють, що добрати потрібних 6 голосів «Свободі» було б неважко, зважаючи на
наявність щонайменше двох опозиційних до мера фракцій: УДАРу та «України
соборної». Частіше говорять про те, що насправді ситуація, коли Садовий і
більшість у міськраді можуть перекладати відповідальність одне на одного,
просто більш вигідна «Свободі». Адже у разі зміни правил гри на користь
депутатського корпусу в міського голови вистачить медіа-ресурсу та можливостей
піар-команди, аби донести цей факт до громади.
«Свободівцям» присутність Садового
є доволі вигідною. Адже вони мають змогу заявляти, що не можуть
реалізувати своїх обіцянок з огляду на
відсутність усієї повноти влади. А це
дає більшості можливість знімати із себе відповідальність і
перекладати її на плечі міського голови. Якщо ж «Свобода» отримає всю владу, то
буде змушена відповідати за стан справ у Львові. А цього вона не хоче, тим паче
перед парламентськими виборами, бо це може негативно позначитися на її
рейтингу», — говорить політолог Юрій Шведа. «Андрію Садовому вдалося знайти
порозуміння з ключовими представниками «Свободи», і, як показали перші місяці роботи
нової ради, електоральний запал «Свободи» щодо ставлення до мера почав іти на
спад», — додає інший політичний експерт Любомир Скочиляс.
Серед очікувань на найближчий
час — не жорстка конфронтація, а така собі «холодна
війна напоказ». Щось подібне львів’яни уже спостерігали
під час минулої каденції: депутати робили різкі заяви,
б’ючи по больових точках, реєстрували незручні для мера проекти ухвал,
після чого через деякий час задкували, отримуючи поступки в політичних питаннях
чи економічні преференції. Інша річ, що за умови існування одноосібної
більшості «Свобода» не може так відкрито використовувати міськраду для захисту
бізнес-інтересів своїх членів. Тому насамперед ідеться про своєрідний пакт про
ненапад, коли ситуація використовується в першу чергу для отримання політичного
зиску, а реальний статус-кво потрібен, щоб не погіршити свої шанси на
потрапляння до Верховної Ради.
Всеволод
ПОЛІЩУК, "Коментарі"
Фото ЗІК
Львівський портал