Чим більше урядовці різних рівнів просять не політизувати епідемію грипу, тим більшої політизації набуває ця тема. Відтак замість злагодженої діяльності державної машини і загального розуміння, що понад 70 смертей українських громадян у мирний час це не жарти і не привід для банального піару, маємо традиційну українську забаву, хто на кого більше виллє бруду і хто в каламутній водичці виловить черговий мільйон.
Багато фахівців зараз ламають списи щодо того, яку ж епідемію ми маємо – свинячого грипу чи якого іншого і що з цим робити. Проте для людей, які хворіють, які не можуть дістати ліків і простих масок, чиї родичі чи знайомі вмирають, для цих людей цілком все одно який це грип. Для них головне – знати, що існує можливість отримати нормальну медичну допомогу, а отже й шанс на здоров’я та життя.
Чи є ствердна відповідь на це питання? Хіба частково. Державна машина на дуже багатьох щаблях виявилася не готовою до такого розгортання подій. Йдеться передовсім про превентивні заходи щодо розповсюдження грипу та ГРЗ. Таке враження, що певні чиновники просто не відважилися взяти на себе відповідальність і всупереч чинним нормам оголосити карантин у Львові та Дрогобичі значно раніше, аніж це було зроблено.
Крім того, заклики не піддаватися паніці з боку перших осіб держави традиційно призвели до ще більшої паніки, бо всі звикли до того, що коли просять не панікувати, то є всі підстави для паніки. З полиць аптек вимели все, що треба і не треба, цитрини миттєво подорожчали і так далі. А причиною цього всього стало мовчання влади тоді, коли ситуацій щойно починала загострюватися на території однієї області.
Чому ніхто з чиновників не передбачив, що поширення грипу з Тернополя до Львова та Франківська є справою часу не вжили превентивних заходів? Відповіді немає. Зате тепер ми імпортуємо «таміфлю» на неймовірні суми і забираємо і з так куцого бюджету ще мільярд доларів на боротьбу з епідемією.
Ще один щабель проблеми – саме надання меддопомоги. Лікарі з поліклінік працюють «на винос» уже який день і заміни практично немає, бо у лікарнях так само завал, а все більше медиків хворіють і стають небезпечними для пацієнтів. Але ж все це можна було і треба було передбачити. Чи може для міністерства охорони здоров’я не відомо, що при епідеміях медики повинні працювати у спеціальних захисних костюмах? А де вони, якщо про них заговорили під час отримання гуманітарної допомоги з Польщі.
Про відсутність у Львові нормальної лабораторії, яка могла б визначити яку «свиню» нам хочуть підкласти цього разу, вже й говорити не хочеться. Якби така лабораторія була у нас, то на ситуацію можна було б зреагувати значно оперативніше, а відтак ухвалити вчасні і вкрай потрібні рішення.
Інша складова – велика політика. В інтернеті вже масово гуляють тексти про те, що епідемія грипу перетворилася на політтехнологію і стала складовою виборчої кампанії. Цікаво, як може бути по-іншому в країні, де еліти уже кілька років ніяк не можуть вийти зі стану перманентної партизанки і будь-яке лихо розглядають переважно як спосіб підвищити свій рейтинг і знизити рейтинг конкурентів.
Зрозуміло, що за півтора місяці до виборів, наприклад, чинному прем’єру така епідемія геть не потрібна, бо вибиває всю роботу зі звичної колії. Хоча для такої жінки як Юлія Володимирівна будь-який форс-мажор миліший за звичайну рутину. Та сумнівно, щоби вона дуже хотіла провокувати такі форс-мажори, що вже призвели до 70 смертей і немає жодної гарантії, що це число не збільшиться. Проте мимоволі всі учасники гонки намагаються в силу можливостей показати себе з якомога вигіднішого боку і при цьому мимохідь нагидити конкурентам.
Чи є у них внутрішнє гальмо, що дозволить вчасно стриматися і промовчати або , не дай Боже, похвалити суперника у гонці за булавою президента? Поки що на це з’являються якісь маленькі натяки – наприклад, вистачило глузду парламенту не піднімати кадрові питання в розпал епідемії, адже обезголовлення МОЗ та МНС в цей час могло би принести значно більше шкоди, аніж користі. Але це радше виняток, аніж правило серед українських політиків.
Львівський портал