ЛАЗ – перша ластівка соціальних потрясінь?

Ситуація, що склалася на ЛАЗі, ^– є першим для Львівщини прикладом можливих наслідків економічних негараздів, що охопили країну. І хоча не всі проблеми підприємства пов’язані саме з економічною кризою, однак перебіг подій можна сміливо брати за зразок для моделювання ймовірних соціальних потрясінь.

Неспроможність банківської системи працювати у скрутних умовах вдарила передовсім по реальному сектору економіки. І що довший цикл окупності товару та складніший технологічний процес, то більше він має шансів, аби зупинитися.

Реально на одному з брендових підприємств Львівщини ситуація справді кризова: за поставлену продукцію заводу винні близько 40 млн гривень. Борги за зарплату та соціальні виплати трохи менші. Однак завод не має обігових коштів і тому навіть за електрику не в стані заплатити.

Крім того, цей виток проблем розпочався не у вересні, адже борги по зарплаті починаються з квітня. Але якщо кілька місяців робітники не вдавалися до радикальних акцій, то вже тепер, коли на носі свята, а зарплатні так і немає, вони вийшли на вулицю.

Наслідком акції стало звернення до прокуратури про порушення кримінальної справи проти керівників заводу і арешту рухомого майна заводу.

Але чи це щось змінить на краще? Керівництво під пресом ліпше працювати не буде, а чи дасть якусь реальну користь арешт майна, теж важко сказати. А раптом знайдеться клієнт на два тролейбуси, які не захотів купити Садовий, чи на якусь іншу техніку і за це можна буде отримати реальні гроші?

Очевидно, що в таких умовах вирішити проблеми заводу буде доволі складно. І попри всі нюанси руку мала б подати місцева влада, передбачивши кошти в бюджетах на закупівлю нових автобусів чи тролейбусів. Навіть мінімальне замовлення дало б маленький фундамент стабільності місцевому виробнику. З іншого боку, керівництво заводу мало б налагодити нормальний діалог з місцевою владою, аби зміцнити тил.

Поки що цей діалог не надто вдається, принаймні, сторони не в захваті одна від одної.

Місцева влада зі свого боку також мала б зробити кроки назустріч керівництву заводу, аби мінімально убезпечити себе від страйкарів під вікнами.

Адже вчорашні ходіння від прохідної до арбітражу і до  обласної адміністрації – це лише перша ластівка з одного підприємства. А якщо рецесія триватиме й надалі, то таких «колядників» влада матиме щодня і не одних.

Зрозуміло, що загалом від голови ЛОДА чи міського голови не надто залежать макроекономічні процеси, однак на деякі речі вони вплинути можуть чи хоча б посприяти. Особливо це буде помітно наступного року, коли роль бюджетного фінансування зросте як ніколи.